2. Економічний закон зростання потреб.

Найважливішою ознакою потреб є їхній динамічний, мінли­вий характер.

Економічні потреби суспільства є безмежними за своєю суттю. Безмеж­ність їх має різні форми прояву. Вона полягає, по-перше, в тому, що потреби постійно відтворюються (не можна, поївши, задовольнити потребу в їжі раз і назавжди); по-друге, розвиток суспільства породжує все нові й нові потреби; по-третє, не має меж процес удосконалення людської особистості. Безмежність потреб породжує дію закону зростання потреб. Він характери­зує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну їхньої структури.

Однак зростання та розви­ток потреб завжди випереджає можливості виробництва і не збігається з рівнем фактичного споживання.

Всезагальний економічний закон зростання потреб відображає суттєві й сталі зв’язки між виробництвом і споживанням, потребами та існуючи­ми можливостями їхнього задоволення. Відповідно до цьо­го закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює появу все нових і нових потреб.

Потре­би у споживанні породжують стимули до виробництва. Вироб­ництво задовольняє існуючі та породжує нові потреби.

Рис. 3.2. Взаємовплив потреб і виробництва

Вирішення суперечності між безмежні­стю потреб і обмеженістю ресурсів породжує проблему ви­бору та визначає мету економічної діяльності (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Проблема вибору як наслідок суперечності між без­межністю потреб та обмеженістю ресурсів

Отже, основою господарської діяльності є виявлення шляхів ефективного використання обмежених ресурсів з метою максимально можливого задоволення безмеж­них потреб.

3. Економічні інтереси: сутність, суб’єкти, об’єкти, класифікація

Інтерес (в перекладі з лат. – мати важливе значення) – форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до її за­доволення.

Економічні інтереси – усвідомлене прагнення суб’єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.

Суб’єкти економічних інтересів – окремі індивіди, сім’ї, домогосподарства, колективи, групи людей, держава, суспільство в цілому.

Об’єкти економічних інтересів – економічні блага (това­ри, послуги, інформація тощо).

Економічні інтереси можуть бути класифіковані за різними критеріями:

За суб’єктами:

• особисті;

• колективні, групові;

• суспільні.

За важливістю:

• головні, першочергові;

• другорядні.

За часовою ознакою:

• поточні;

• перспективні.

За об’єктами:

• майнові;

• фінансові;

• інтелектуальні.

За ступенем усвідомлення:

• дійсні;

• уявні.

За територіальною ознакою:

• муніципальні;

• регіональні;

• національні;

• об’єднання держав;

• загальнолюдські (глобальні).

Рис. 3.4. Ієрархія інтересів економічних суб’єктів в командно-адміністративній системі

При неузгодженні інтересів економічними суб’єктами виникає таке явище, як корупція.

Корупція – негативне соціальне явище, пов’язане зі зловживанням держав­ною владою, корисливим використанням службовцями офіцій­них повноважень, авторитету для отримання особистих вигод.

Основні форми корупції: хабарництво, зловживання посадо­вим становищем, перевищення владних або посадових повнова­жень, розкрадання державного або колективного майна, не­цільове використання бюджетних коштів тощо.

Рис. 3.5. Координація інтересів економічних суб’єктів у рин­ковій економіці

Суб’єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів у ринковій економіці:

• економічні інтереси домашніх господарств – спрямовані на максимізацію корисності благ з урахуванням існуючих цін та доходів;

• економічні інтереси підприємств спрямовані на максимізацію прибутку зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції;

• економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспіль­ства в цілому.

Природа не дає в готовому вигляді всього того, що необхідно для задоволення людських по­треб. Все це люди добувають в процесі виробництва. Таким чином, вироб­ництво є основою життя людського суспільства і основним фактором формування потреб.

Структура виробництва може розглядатися як з позиції поділу на матеріальне і нематеріальне (див. лекцію 2), так і з позиції його поділу на пер­винне, вторинне та третинне, в результаті чого одні ви­ди виробничої діяльності є похідними від інших.

Первинне виробництво ґрунтується на безпосередньому привласненні того, що дає людині природа. До первинного виробництва належать сіль­ське господарство (землеробство і тваринництво), гірничодобувна промис­ловість, лісництво, рибальство.

Вторинне виробництво ґрунтується на первинному і є похідним від ньо­го. Воно охоплює всі галузі обробної промисловості, що створюють засоби виробництва та продукти споживання, а також будівництво.

Третинне виробництво, що є похідним від первинного та вторинного, – це створення різноманітних послуг.

Результатом будь-якого виробництва є певний продукт. Продукт виробництва має різні властивості, зокрема, корисність.

Розрізняють об’єктивну та суб’єктивну корисність продукту.

Об’єктивна корисність продуктів виробництва – це їх спроможність задовольняти ті чи інші потреби людей. Наприклад, корисність хліба – це задоволення потреб людей в їжі, в отриманні певних, необхідних організму калорій і речовин.

Суб’єктивна корисність – це задоволення, яке споживач отримує від спо­живання товарів чи послуг.

Корисність – поняття виключно індивідуальне: що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може не сприй­матися взагалі. Наприклад, окуляри для людини, яка має поганий зір.