37. Переуступка проводження у кримінальних справах як форма співробітництва держав у боротьбі з міжнародною злочинністю.

Кримінальне переслідування може порушуватися у запитуваній державі тоді, коли злочин, щодо якого заявляється клопотання про порушення кримінального переслідування, становив би злочин у разі вчинення на її території і коли за таких обставин злочинцю може бути призначена міра покарання також згідно із власним законодавством.

Умови, за яких одна договірна держава може подати клопотання до іншої про порушення кримінального переслідування:

а) якщо підозрювана особа має постійне помешкання в запитуваній державі;

b) якщо підозрювана особа є громадянином запитуваної держави або якщо ця держава є країною його походження;

с) якщо підозрювана особа відбуває або має відбувати в запитуваній державі покарання, яке передбачає позбавлення волі;

d) якщо в запитуваній державі за той же самий злочин або за інші злочини проти підозрюваної особи порушено кримінальне переслідування;

е) якщо вона вважає, що передача провадження виправдана інтересами встановлення істини, і зокрема, що найбільш суттєві докази знаходяться в запитуваній державі;

f) якщо вона вважає, що виконання в запитуваній державі вироку, у разі винесення такого, може збільшити можливість соціальної реабілітації засудженого;

g) якщо вона вважає, що присутність на судовому засіданні підозрюваної особи не може бути забезпечена в запитуючій державі, в той час як її присутність на судовому засіданні може бути забезпечена в запитуваній державі;

h) якщо вона вважає, що вона не може сама виконати вирок, у разі винесення такого, навіть з використанням екстрадиції, в той час як запитувана держава спроможна це зробити.

Якщо держава звертається із клопотанням про порушення кримінального переслідування, вона не може продовжувати переслідувати підозрювану особу за злочин, у зв'язку з яким було заявлене клопотання про порушення кримінального переслідування, або виконувати рішення, яке вона постановила раніше щодо підозрюваної особи за цей злочин.

38. Правова допомога у кримінальних справах як форма співробітництва держав у боротьбі з міжнародною злочинністю.

Основний обсяг правових норм, що регулюють інститут взаємної правової допомоги у кримінальних справах - це норми, що відносяться до двосторонніх і багатосторонніх договорів.

Обсяг допомоги залежить насамперед від стану зв’язків і відносин з конкретною країною. До видів правової допомоги, що надаються державами можуть належати наступні:

-одержання показань і заяв від окремих осіб (у тому числі обвинувачених, підозрюваних, свідків, потерпілих, експертів);

-виконання обшуків і виїмок;

-виконання оглядів;

-вручення документів, пов’язаних із провадженням у кримінальній справі (наприклад, повісток );

-сприяння у наданні для допиту або допомоги в провадженні розслідування осіб, що утримуються під вартою;

-встановлення особи та її місця знаходження;

-виконання судових експертиз;

-надання інформації, речових доказів, надання документів і матеріалів, в тому числі банківських, юридичних, фінансових;

-інші види допомоги (міжнародний розшук, арешт, конфіскація одержаних злочинним шляхом грошових засобів і майна).

За загальним правилом при здійсненні процесуальних дій на території запитуваної держави в порядку надання правової допомоги застосовується законодавство запитуваної держави. Але за домовленістю держав може в окремих випадках застосовуватись і законодавство запитуючої сторони.

Основним приводом до взаємодії з іноземними судовими і правоохоронними органами є міжнародне слідче або судове доручення, тобто засноване на міжнародно-правових нормах прохання компетентного органу запитуючої сторони до компетентного органу запитуваної сторони про проведення окремих процесуальних дій. Необхідність направлення клопотання про правову допомогу зумовлена неможливістю проведення відповідних процесуальних дій на території запитуючої держави.

39. Співробітництво держав за участю спеціальних міжнародних органів.