1. Кримінальний процес — це діяльність правоохоронних органів, що здійснюється у встановлених законом процесуальних формах і спрямована на досягнення завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.

Поняття «кримінальний процес» вживається в чотирьох значеннях:

1)діяльність органів та осіб щодо порушення, розслідування, судового розгляду і винесення рішення по кримінальній справі;

2)галузь права (кримінально-процесуального), яке регулює цю діяльність;

3)правова наука, яка вивчає цю діяльність;

4)наукова дисципліна, в ході викладення якої студенти вивчають теорію кримінального процесу, кримінально-процесуальне право і кримінально-процесуальну діяльність.

Стаття 2 КПК. Завдання кримінального судочинства

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

2. Діяльність уповноважених державою органів здійснюється у певній послідовності і може бути поділена на певні частини, або етапи, які прийнято йменувати стадіями кримінального процесу.

Стадії є відносно відокремленими частинами кримінального процесу. Будучи самостійними, вони водночас перебувають у зв'язку з іншими стадіями, утворюючи єдину систему кримінального процесу.

Кримінальний процес складається з семи основних стадій та однієї виключної стадії. Основні стадії: 1) порушення кримінальної справи; 2) досудове розслідування (дізнання та досудове слідство); 3) попередній розгляд справи; 4) судовий розгляд; 5) апеляційне провадження; 6) касаційне провадження; 7) виконання вироку.

3. Процесуальна форма — це відповідні змісту й принципам кримінального процесу, передбачені кримінально-процесуальним правом умови, послідовність та порядок діяльності учасників процесу, засоби реалізації ними своїх прав, свобод і обов'язків, процедура здійснення окремих процесуальних дій та прийняття юридичних рішень, а також режим документування процесуальної діяльності, покликані забезпечити розв'язання завдань і досягнення мети кримінального процесу. Процесуальна форма покликана забезпечити встановлення об'єктивної істини у справі та правильне застосування закону.

Процесуальна форма створює детально врегульований, обов'язковий, стабільний та захищений державою правовий режим провадження у кримінальних справах, який покликаний забезпечувати істину, свободу і справедливість.

Процесуальна форма повинна відповідати вимогам: доцільності (забезпечувати швидке, безпомилкове й ефективне правосуддя); простоти (бути вільною від непотрібних бюрократичних формальностей); надійності (гарантувати досягнення істини й справедливості); толерантності (забезпечувати повагу до прав і свобод людини), ясності, моральності та етичності. Вона повинна бути пронизана духом поваги до честі і гідності особи, захисту прав і свобод людини.

Значення процесуальної форми полягає в тому, що вона:

• визначає стабільну та юридично доцільну процедуру судочинства;

• оптимізує й активізує діяльність щодо розв'язання завдань кримінального процесу;

• надає правове поле для встановлення єдиної для всіх законності;

• створює систему необхідних гарантій встановлення істини,захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості;

Процесуальний документ відіграє роль суттєвого гаранта правосуддя.

5. Чинність кримінально-процесуального закону в просторі, часі та щодо осіб в КПК регулюється, в основному, статтею 3.

Чинність кримінально-процесуального закону в просторі означає, що порушення, розслідування і розгляд судом кримінальних справ на території України здійснюються за нормами КПК незалежно від місця вчинення злочину.

Чинність кримінально-процесуального закону в часі полягає в тому, що слідчі органи, прокурор, суддя і суд застосовують процесуальні норми, що діють на момент провадження в справі.

Дія кримінально-процесуального закону щодо осіб означає, що при провадженні у кримінальній справі на території України норми КПК застосовуються у справах про злочини:

1) громадян України;

2) осіб без громадянства;

3) іноземців, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності.

Коло осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності, визначено Віденською Конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961р.

6. Принципи кримінального процесу — це закріплені в законі основоположні ідеї, засади, найзагальніші положення, що визначають сутність, зміст і направленість діяльності суб'єктів процесу, спосіб і процесуальну форму їх діяльності та здійснення правосуддя, створюють систему гарантій встановлення істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості правосуддя, засади, від яких не відступають, а їх порушення веде до скасування вироку та інших прийнятих за таких умов рішень у справі.

Значення принципів кримінального процесу полягає в тому, що вони:

• є першоджерелом і становлять основу окремих інститутів кримінально-процесуального права;

• являють собою суттєві гарантії правосуддя, забезпечення прав і свобод людини, законних інтересів фізичних і юридичних осіб;

• синхронізують всю систему процесуальних норм і забезпечують узгодженість кримшально-процесуальних інститутів та єдність процесуальної форми;

• дають юридичну базу для тлумачення конкретних кримінально-процесуальних норм та вирішення суперечливих питань, "сприяють правильному пізнанню та застосуванню норм права";

• служать основою й вихідним положенням для вдосконалення окремих кримшально-процесуальних інститутів і правових норм, розвитку процесуальної форми й процесуальних гарантій правосуддя.

Класифікація: 1) організаційні принципи (централізація і єдиноначальність органів прокуратури, виборність суддів); 2) організаційно-функціональні (напр., одноособовість і колегіальність, гласність); 3) кримінально-процесуальні, функціональні (презумпція невинуватості, права на захист); 4) загальноправові засади (напр., законність); 5) конституційні гарантії (недоторканість особи, невтручання в особисте життя тощо).

7. Рівність людей перед законом і судом (ст, 21, 24, 26 Конституції України), Правосуддя у кримінальних справах здійснюється на засадах загальної рівності людей перед законом і судом незалежно від їх походження, громадянства, соціального та майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, виду та характеру занять, місця проживання та інших обставин. Стосовно всіх громадян кримінально-процесуальне провадження здійснюється однаковим чином. Ніхто не може бути наділений додатковими правами або звільнений від будь-яких обов'язків. Стосовно крим процесу то рівність закріплена у ст. 261 КПКУ.

8. Закон в рівній мірі гарантує право на захист як обвинувачуваному, так і підозрюваному та підсудному.

Право обвинуваченого (підозрюваного, підсудного) на захист включає в себе:

- Право знати, в чому він обвинувачується.

- Право самостійно захищати встановленими законом засобами свої права, свободи, честь, гідність та законні інтереси, використовуючи надані права і юридичні можливості їх реалізації(давати показання чи відмовитись від давання показань, подавати докази, виступати з останнім словом та інші).

- Право користуватись юридичною допомогою захисника.

- Право звертатись до суду та оскаржувати факти арешту,затримання й інших незаконних дій і рішень.

- Право звертатись до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

- Право на звернення до Європейського Суду з прав людини, якщо вичерпані всі можливості національних засобів правового захисту.

Право користуватись юридичною допомогою захисника. Відповідно до ст. 59, ч. 2 ст. 62, ч.2 ст.63 і п. 6 ч. З ст.129 Конституції України та відповідних положень КПК України для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суд повинні надати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення і не вправі перекладати на нього обов'язок доведення своєї невинуватості у вчиненні злочину.

9. Принцип презумпції невинуватості обвинуваченого закріплений у ст. 62 Конституції України, а також знайшов відображення в окремих нормах кпк України.

Презумпція невинуватості — це об'єктивне правове положення, згідно з яким встановлюється таке.

Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду і згідно з законом.

Обвинувачений (підслідчий, підсудний) не вважається винним, доки його вину не буде доведено в передбаченому законом порядку і встановлено вироком суду, що набрав законної сили.

Обов'язок встановлення об'єктивної істини у справі покладається на орган дізнання, слідчого, прокурора, суд (суддю). Особа, що знаходиться під слідством, не повинна доводити свою невинуватість, Ненадання нею доказів своєї невинуватості ні за яких обставин не може бута витлумачено як доказ вини.

Постанова про притягнення особи як обвинуваченого та про обрання запобіжного заходу, обвинувальний висновок та обвинувальний вирок повинні грунтуватися на сукупності неспростовних та достовірних доказів.

Усі сумніви у справі, в тому числі сумніви щодо допустимості та достовірності наявних або наданих для використання фактичних даних, якщо вичерпані всі способи для їх усунення, повинні тлумачитись та розв'язуватися на користь обвинуваченого чи особи, що знаходиться під слідством.

Недоведена вина дорівнює доведеній невинуватості. Суд проголошує виправдувальний вирок, а орган дізнання, слідчий та прокурор закривають кримінальну справу за відсутністю складу злочину, якщо вину обвинуваченого або особи, що знаходиться під слідством, у вчиненні злочину не доведено.

10. Встановлення об'єктивної істини — забезпечення відповідності висновків слідства та суду об'єктивній дійсності, фактичним обставинам події, що розслідується.

Суд, слідчий, орган дізнання, прокурор зобов'язані всебічно, повно та об'єктивно дослідити всі обставини справи.

Всебічність дослідження обставин справи означає, що слідчий і особа, яка провадить дізнання, повинні висунути та ретельно перевірити всі можливі версії, що випливають із обставин справи, про характер злочину та про осіб, які його вчинили, дослідити всі сторони події, що розслідується.

Повнота дослідження обставин кримінальної справи означає виявлення всіх обставин, що належать до предмета доказування у справі.

Об'єктивність дослідження означає неупередженість осіб, які здійснюють розслідування або судовий розгляд справи, встановлення та перевірку всіх обставин справи як тих, що викривають особу у вчиненні злочину, так і тих, що виправдують, як тих, що обтяжують, так і тих, що пом'якшують відповідальність обвинуваченого.

11. Принцип публічності (ст. 4 КПК України) полягає в обов'язку суду, прокурора, слідчого та органу дізнання в межах своєї компетенції порушити кримшальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину та вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у його вчиненні, та до їх покарання.

Дія принципу публічності полягає в офіційності процесуальних дій оргашв дізнання, слідчого, прокурора та суду й обов'язку здійснювати їх за кожним фактом вчиненого злочину, спираючись на силу державного примусу, незалежно від волевиявлення приватних осіб.

12. Субєкти КП – це державні органи, посадові особи, ЮО і громадяни, які в ході здійснення діяльності по порушенню, рослідуванню, розгляду і вирішенню КС вступають між собою в процесуаьні правовідносини, набуваючи при цьому поцесуальних прав і здійснюючи процесуальні обовязки.

1. Суд – єдиний орган держави, уповноважений здійснювати правосуддя.

2. Державні органи і посадові особи, які ведуть КП або основні субєкти КПЛ (прокурор, слідчий, начальник слідчого підрозділу, орган дізнання, особа, яка провадить дізнання). Загальним для них є охорона державних інтересів і виконання функцій, які напрвалені на досягнення завдань кримінального сдочинства. Вони володіють владно-розпорядчими повноваженнями і не повинні бути заінтересованими в результатах справи.

3. Учасники процесу – це громадяни, заклади, підприємтсва, організації, які наділені правами для активної участі у розслідуванні і розгляді КС з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав і законних інтересів осіб, яких вони представляють (підозрюваний, обвинувачений, захисник обвинуваченого, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, законний представник обвинуваченого, представники потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача). Загальним для них є те, що вони наділені правами для активної участі в справі з метою захисту своїх прав і законних інтересів, або прав і законних інтересів осіб, яких вони представляють. Через таку їх правову спільність вони наділені рядом спільних для них прав, зокрема правом представляти докази, заявляти клопотання тощо.

4. Інші субєкти КП, діяльність яких є епізодичною за своїм характером і покликана сприяти органам, що ведуть процес, у здійснені завдань кримінального судочинства – свідок, експерт, понятий, перекладач, спеціаліст, секретар СЗ тощо.

13. Суддя (суд) — суб'єкт кримінального процесу, який виконує функцію правосуддя. Згідно зі ст, 124-129 Конституції України судочинство здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції.

Правосуддя здійснюють професійні судді, а у визначених законом випадках — народні засідателі та присяжні. Вироки та рішення суду виносяться іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території держави.

Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

Суд має право самостійно та незалежно здійснювати судове слідство та судовий розгляд, визнати особу винною у вчиненні злочину та призначити їй покарання. Під час судового розгляду суд має владно-розпорядчі повноваження та керує процесом. За непідкорення розпорядженню головуючого в суді або порушення порядку під час судового засідання громадяни несуть відповідальність за законодавством про адміністративні правопорушення. За результатами розгляду справи суд має право: винести вирок (обвинувальний або виправдувальний), закрити справу, направити справу на додаткове розслідування.

Суд (суддя) має встановити об'єктивну істину та вирішити справу по суті, вживши заходів до захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб та до усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину.

Під час розгляду кримінальної справи суд не пов'язаний висновками органів досудового слідства, а також думками учасників процесу. Всі питання, що підлягають вирішенню в судовому розгляді та у вироку, судді вирішують на підставі закону, згідно з правосвідомістю, за своїм внутрішнім переконанням, заснованим на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, за умов, що виключають сторонній вплив на суддіа.

Відповідно до ст. 275-277 КПК України суд, виявизши в процесі судового слідства в діях обвинуваченого наявність більш тяжкого злочину або злочину, за яким обвинувачення йому не було | пред'явлено, повідомляє про це прокурора, який вправі змінити обвинувачення.