Міністерство освіти та науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

філософський факультет

кафедра психології

ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ

ВЧИТЕЛІВ ГІМНАЗІЇ

Виконала:

студентка ІІІ-го курсу

психологічного відділення

філософського факультету

денної форми навчання

Дуденко Юлія Вікторівна

Науковий керівник:

Канд. псих. н., доц. Островська К.О.

Львів – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………....3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ВЧИТЕЛІВ У КОНТЕКТСІ ЇХ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ....................................................................................................................5

1. Підходи до вивчення емоційного інтелекту у психології………………..........5

   1. Концепції емоційного інтелекту………………………………………………...6

   2. Емоційний інтелект у контексті професійно значимих якостей особистості вчителя……………………………………………………………………………9

2. Індивідуальні стилі педагогічної діяльності………………………………….11

   1. Проблема вивчення стилів педагогічної діяльності у психології…………...11

   2. Підходи до класифікації індивідуальних стилів педагогічної діяльності…..14

1.3. Особистісні чинники ефективності педагогічної діяльності вчителів ...........20

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ВЧИТЕЛІВ У ВЗАЄМОЗВ`ЯЗКУ ІЗ ОСОБЛИВОСТЯМИ ЇХ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ...23

2.1. Характеристика групи досліджуваних та методик дослідження………………23

2.2. Аналіз та інтерпретація результатів дослідження………………………………24

ВИСНОВКИ....................................................................................................................36

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ................................................................40

ДОДАТКИ.......................................................................................................................43

ВСТУП

Актуальність теми. На сьогоднішній день проблема дослідження особливостей емоційного інтелекту педагогів у контексті професійно значимих якостей особистості набуває все більшого значення. Стає остаточно зрозуміло, що емоційний інтелект вчителів, його специфіка, рівень розвитку різних його складових частин, відіграє значну роль у процесі навчальної діяльності учнів, у процесі їхнього виховання, особистісного становлення та розвитку тощо. Перед дослідниками виникає чимало труднощів, починаючи вже від відсутності чіткого визначення взагалі самого поняття «емоційний інтелект», а точніше – від значної кількості поглядів на цей феномен, відсутності чіткої його структури тощо. Але як мінімум в одному вчені сходяться у своїх поглядах: різні особливості емоційного інтелекту тісно пов’язані із індивідуальними особливостями особистості, мають із ними значний взаємовплив, і є унікальними для кожної людини. Зрозуміло, що у вчителів особливості емоційного інтелекту визначаються ще й їхніми особливостями «ведення» професійної діяльності, тобто індивідуальним стилем педагогічної діяльності, і навпаки: особливості емоційного інтелекту навіть у період ще до вибору професії, впливають на стиль роботи вчителів. Тому виникає потреба у дослідженні того, який саме взаємозв’язок існує між конкретними особливостями емоційного інтелекту та індивідуальними стилями педагогічної діяльності вчителів.

Об’єкт дослідження: емоційний інтелект як психологічний феномен у структурі особистості вчителів загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження: особливості емоційного інтелекту вчителів у контексті індивідуального стилю педагогічної діяльності.

Мета дослідження: виявити взаємозв’язок між особливостями емоційного інтелекту та стилями педагогічної діяльності вчителів і характеристиками, що визначають ефективність цієї діяльності.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати праці вітчизняних та зарубіжних науковців з означеної проблеми.

2. Визначити особливості емоційного інтелекту вчителів.

3. Виявити індивідуальний стиль педагогічної діяльності вчителів.

4. Визначити наявність та специфіку взаємозв’язку між різними особливостями емоційного інтелекту та індивідуальним стилем педагогічної діяльності вчителів.

5. Виявити особливості взаємозв’язку різних особливостей емоційного інтелекту із характеристиками, що визначають ефективність педагогічної діяльності вчителя: самооцінка, психоемоційний стан, рівень суб’єктивного контролю, пріоритетні цінності у роботі, задоволеність працею.

Гіпотези дослідження:

1. Припускається, що вчителям із тенденцією до високого та високим рівнем емоційного інтелекту притаманні вищі показники емоційно-імпровізаційного та емоційно-методичного стилів педагогічної діяльності, ніж вчителям із тенденцією до низького та низьким рівнем емоційного інтелекту.

2. Припускається, що вчителям із тенденцією до низького та низьким рівнем емоційного інтелекту притаманні вищі показники розмірковувально-імпровізаційного та розмірковувально-методичного стилів педагогічної діяльності, ніж вчителям із тенденцією до високого та високим рівнем емоційного інтелекту.

3. Припускається, що у вчителів із зниженням показників міжособистісного аспекту емоційного інтелекту зростають показники розмірковувально-методичного та емоційно-методичного стилів педагогічної діяльності.

4. Припускається, що у вчителів із зростанням рівня уміння розрізняти свої власні та чужі емоції та почуття зростає рівень суб’єктивного контролю.

5. Припускається, що із зростанням рівня розвитку уміння управляти почуттями та емоціями інших людей вчителям в більшій мірі стає притаманний демократичний стиль викладання.

Методи та методики дослідження:

У ході проведення дослідження нами було використано метод опитування, метод якісної та метод статистичної обробки емпіричних даних, а саме: кореляційний аналіз за Стьюдентом, порівняльний аналіз за t-критерієм Стьюдента та факторний аналіз, реалізовані у програмі STATISTICA.

Методиками, використаними під час дослідження, була методика діагностики емоційного інтелекту (МЕІ) М.О.Манойлової, методика «Аналіз вчителем стилю своєї педагогічної діяльності» А.М. Маркової та А.Я.Ніконової та методика «Психологічний портрет учителя» Г.В.Рєзапкіної.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ВЧИТЕЛІВ У КОНТЕКТСІ ЇХ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Підходи до вивчення емоційного інтелекту у психології

Існує чимало визначень емоційного інтелекту, але всі вони фактично зводяться до одного інтегрального визначення: емоційний інтелект – це група ментальних здібностей, які беруть участь в усвідомленні та розумінні власної емоційної сфери та емоційної сфери оточуючих людей. Емоційний інтелект дозволяє людині керувати своїми емоціями, доносити їх до інших людей, використовувати їх для ефективної взаємодії з іншими людьми.

Власне саме поняття «емоційний інтелект» за одними даними було введено у психологію у 1983 році вченим Х.Гарднером, автором теорії множинності інтелекту [3]; за іншими даними – у 1990 році американськими вченими Дж.Майером та П.Саловеєм [9]. Можна вважати, що Х.Гарднер – перший, хто використав це поняття у своїх роботах, а в роботах Дж.Майера та П.Саловея цей новий психологічний конструкт отримав вже експериментальний розвиток. Проте, ще у 30-х роках ХХ ст. вченими, а точніше вченим Е.Торндайком, було запропоновано концепцію «соціального інтелекту», під яким автор розумів здатність налагоджувати стосунки з іншими людьми і яка фактично стала попередником сучасної концепції емоційного інтелекту. Але широкої популярності концепція емоційного інтелекту набула завдяки відомому американському журналісту Д.Гоулману, який опублікував у 1995 році свою книгу «Emotional Intelligence», що у значній мірі сприяла укоріненню поняття «емоційний інтелект» не лише у психології, але й на побутовому рівні.

1. Концепції емоційного інтелекту

На сьогоднішній день існує декілька моделей емоційного інтелекту, розроблені та описані провідними західними, російськими вченими, такими як: Р.Бар-Он, Д.Гоулман, Р.Купер, П.Саловей і Дж.Майер, І.Андрєєва, М.Манойлова тощо.

На основі виділення 15 компетенцій (здібностей, навиків), які можна згрупувати в 5 загальних за своєю тематикою сфер, було розроблено таку модель емоційного інтелекту [31]:

1. Внутрішньоособистісна сфера, що стосується наших здібностей розуміти себе та керувати собою і включає в себе:

• асертивність;

• емоційний самоаналіз;

• незалежність;

• самоповагу;

• самоактуалізацію

2. Сфера міжособистісних стосунків, що має відношення до наших «суспільних навичок», тобто здатності взаємодіяти та ладнати з іншими і включає в себе:

• емпатію;

• соціальну відповідальність;

• міжособистісні стосунки

3. Сфера адаптивності:

• уміння вирішувати проблеми;

• оцінка дійсності;

• гнучкість

4. Сфера управління стресом:

• толерантність до стресу;

• контроль імпульсивності

5. Сфера загального настрою:

• задоволеність життям;

• оптимізм.

В цій моделі емоційний інтелект розуміється автором як безліч не когнітивних здібностей та навичок, які впливають на здатність успішно впоратися із вимогами і тиском оточення.

Інша змішана модель емоційного інтелекту розглядає його як здатність людини пояснювати власні емоції та емоції оточуючих для використання отриманої інформації з метою реалізації власних цілей. Конкретна структура емоційного інтелекту у цій моделі включає набір різноякісних і навіть різноспрямованих параметрів, які загалом можна об’єднати в дві великі групи:

1. Розуміння власних емоцій, цілей та результатів своєї поведінки і разом із тим розуміння емоцій та поведінки інших людей.

2. Уміння регулювати власні емоції та поведінку і впливати на поведінку інших людей.

Чотирирівнева модель емоційного інтелекту включає в себе чотири сфери:

• Точність оцінки та вираження емоцій, що включає в себе здібності розпізнавати емоції за фізичним станом та думками, за зовнішнім виглядом та поведінкою; здатність виражати свої емоції, пов’язані зі своїми потребами, іншим людям.

• Використання емоцій у когнітивній діяльності, що базується на здатності емоцій скеровувати нашу увагу на важливі події, готувати нас до дій та вливати на наш мисленнєвий процес.

• Розуміння емоцій, що включає в себе уміння визначити джерело емоцій, класифікувати емоції, розпізнавати зв'язки між словами та емоціями, інтерпретувати значення емоцій, що стосуються взаємовідносин, розуміти складні (амбівалентні) почуття,усвідомлювати переходи від однієї емоції до іншої і можливий подальший розвиток емоції.

• Керування емоціями, що включає в себе уміння використовувати інформацію, яку дають емоції, викликати емоції або відсторонюватися від них залежно від їх інформативності чи корисності, керувати своїми та чужими емоціями. Це уміння, у свою чергу, базується на усвідомленні необхідності прийняття емоцій, не залежно від того чи є вони бажаними, чи ні та обирати стратегії поведінки із їх урахуванням. [26, 27, 28]

Загалом емоційний інтелект тут розуміється як здатність сприймати, викликати емоції, підвищувати ефективність мислення за допомогою емоцій, розуміти емоції та рефлексивно їх регулювати для емоційного та інтелектуального розвитку.

У своєму дослідженні ми в основному опиратимемося на модель емоційного інтелекту, розроблену М.О.Манойловою, оскільки дана модель в значній мірі пропрацьовано та адаптована, а також є наявний психодіагностичний інструментарій для дослідження.

Автор визначає емоційний інтелект як здатність людини до усвідомлення, прийняття та регуляції своїх власних та чужих емоційних станів та почуттів, «як регуляцію внутрішньої і зовнішньої психічної діяльності людини, здатність емоційного розуміння, пізнання своїх станів та станів партнерів по спілкуванню; управління своїми діями в напрямку свідомо поставленої мети, регулюючи внутрішні стани (бажання, потреби); пов'язане з переживанням значимості діючих на партнерів по спілкуванню явищ і ситуацій; суб'єктивна характеристика особистості.» [11]

В структурі емоційного інтелекту було виділено два аспекти:

• Внутрішньоособистісний (іншими словами – здатність керувати собою). До цього аспекту належить уміння усвідомлювати свої власні почуття та емоції та уміння керувати ними. Цей аспект утворюють наступні компоненти: усвідомлення своїх почуттів, самооцінка, впевненість у собі, відповідальність, терпимість, самоконтроль, активність, гнучкість, зацікавленість, відкритість новому досвіду, мотивація досягнення, оптимізм.

• Міжособистісний, або соціальний (іншими словами – здатність керувати стосунками із людьми). До цього аспекту належить уміння усвідомлювати почуття та емоції інших людей та уміння керувати ними. Сюди входять такі компоненти як комунікабельність, відкритість, емпатія, здатність враховувати і розвивати інтереси іншої людини, повага до людей, здатність адекватно оцінювати і прогнозувати міжособистісні відносини, вміння працювати в команді. [11]

2. Емоційний інтелект у контексті професійно значимих характеристик особистості педагога

Особливостям емоційної та комунікативної сфер особистості педагогів присвячено чимало психолого-педагогічних досліджень. Так, одні вчені серед значущих професійно-особистісних особливостей вчителя виділяли: здатність розуміти учня, здатність переконувати людей, організаторські здібності, педагогічний такт. Інші вважали, що успішні вчителі відрізняються від неуспішних доброзичливим ставленням до учнів, орієнтацією на дітей у навчанні, високому вербального розуміння, емоційною стабільністю, інтересом до контактів тощо. Також біло виділено такі три групи якостей особистості вчителя, що мають професійну значущість:

1. Група особистісних властивостей, які пов’язані із розвитком здібностей розуміти внутрішній світ іншої людини, проникати в її почуття, відкликатись на них та співпереживати – тобто із розвитком здібностей до емпатії.

2. Група здібностей до активного впливу на учнів, тобто динамізм особистості: гнучкість, багатство внутрішнього ресурсу, уміння впливати на емоційну сферу учнів тощо.

3. Здатність до саморегуляції, емоційна стійкість, яка проявляється у поєднанні терпимості та наполегливості при здійсненні педагогічних цілей, в уміння проявляти витримку у стресових ситуаціях.

Також серед професійно значимих характеристик особистості вчителя виділяють професійну та особистісну самооцінку, рівень професійних домагань вчителя, його ставлення до того місця в системі суспільних стосунків у школі, яке він займає і до того, на яке претендує; рефлексію власних особистісних якостей, стилів та стратегій педагогічної діяльності; емоційне переживання вчителем відповідності «образу Я» ідеальному образу себе як педагога та подальше прийняття як почуття задоволеності, так і почуття незадоволеності своєю діяльністю, які виникають у результаті порівняння цих двох образів; педагогічну рефлексію, тобто уміння вчителя подумки уявити собі картину ситуації, що склалась в учня та на її основі уточняти уявлення про себе.

Серед особистісних якостей, які учні виділяють в улюблених вчителів, також в основному присутні характеристики емоційного інтелекту: емоційно-комунікативні властивості, пов'язані з емпатією і толерантністю (веселість,  доброзичливість, великодушність, ввічливість, чуйність, справедливість, повага, доброта), і якості, що характеризують саморегуляторний потенціал: впевненість у собі, рішучість, відповідальність та самовладання.

Не слід також забувати і про те, що вчитель – це, з одного боку, взірець для наслідування для своїх учнів, а з іншого – людина, яка бере безпосередню участь та має значний вплив на формування підґрунтя для становлення та розвитку особистості своїх учнів, і зокрема її емоційної сфери. Тобто особливості емоційного інтелекту вчителів певним чином стають основою для формування емоційного інтелекту учнів.

Таким чином, рівень розвитку емоційного інтелекту педагога визначає розвиток психологічних особливостей особистості, необхідних для його продуктивної діяльності, насамперед таких, як емпатія, інтерес до іншої людини, повагу до її неповторності, прагнення до творчого індивідуального стилю роботи. Емоційний інтелект виступає як системоутворюючий фактор продуктивності педагогічної діяльності, опосередковувачем як надбання професійних знань і вмінь, так і особистісного розвитку вчителя та його учнів. Високий рівень розвитку різних особливостей емоційного інтелекту є однією із важливих передумов ефективної педагогічної діяльності вчителів.