1. ПЕДАГОГІКА ЯК НАУКА. ОБ’ЄКТ І ПРЕДМЕТ ПЕДАГОГІКИ. ЕТАПИ РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІКИ.

Педагогіка – це наука про виховання дитини. Пайс-дитина, аго – вести. Дослівно супровід дітвори, дітоводіння. У стародавній Грецій педагогом називали раба, який брав за руку дитину господаря і супроводжував до школи. До речі, термін “школа” ( від грец. - вчена бесіда) –заняття, коли вільні від щоденних турбот давні елліни обговорювали, міркували, дискутували.

Та і сам термін “педагог” має чимало дотичних понять ( софіст, педотриб, палестрах (учитель гімнастики), дяк, дидаскал, гувернер...

Згодом слово педагогіка стало вживатися більш загально: для визначення мистецтва вести дитину протягом життя, тобто виховувати , навчати, давати освіту.

Предметом педагогіки віддавна прийнято вважати виховання в його інтегрованому і диференційованому розумінні. Предмет педагогіки – процес цілеспрямованого розвитку і формування людської осбистості в умовах її виховання, навчання, освіти

. Концепції виникнення виховання:

1. Еволюційно-біологізаторська концепція (анг.філософ-соціолог Г.Спенсер, французький етнограф Ш.Летурно та ін. – кінец. ХІХ ст.). В основі виховання лежить інстинкт боротьби за існування . Інстинктна турбота тварин за своє потомство .

2. Психологічна концепція (основоположник американський педагог П.Монро – кінець ХІХ ст.). В основі виховання лежить інстинктивно-підсвідоме наслідування дітьми дорослих.

3. Релігійна концепція (основопол. німецький історик педагогіки кінця ХІХ ст. К.Шмідт).Виховання має релігійно-ідеалістичне походження, у ньому виявляється творча дія Всевишнього. Бог освячує здатність батьків виховувати дітей.

4. Соціологічна (трудова) концепція (основоп.К.Маркс, Ф Енгельс нім.філософи, перша половина ХІХ ст.). Причиною виникнення виховання є трудова діяльність первісної людини. Саме потреба первісних людей у виготовленні знарядь праці і необхідність передачі трудових умінь виготовлення і використання цих знарядь дітьми і зумовило виникнення виховання.

Дві основні функції виховання, які склалися історично:

1. Опіка і догляд за дитиною.

2. Передача соціального досвіду, набутого поколіннями. Від покоління до покоління передаються раніше нагромаджені цінності: знання, мораль, трудовий досвід, досвід володіння і збагачення матеріальних благ та ін. Молодші в процесі своєї життєдіяльності стикаються з новими проблемами і труднощами і, долаючи їх, набувають нового досвіду, нові знання і уміння, примножуючи те, з чим вони вступили в життя. Можна сказати, що виховання – це процес передачі старшими поколіннями суспільно-історичного досвіду новим поколінням з метою підготовки їх до життя і праці, необхідної для забезпечення подальшого розвитку суспільства.

З огляду на ці функції, виховання розглядається як категорія

• Вічна

• Соціальна

• Історична і суспільна ( мета, зміст, завдання виховання історично обумовлені.

Мета виховання первісної людини – вижити у двоборстві зі стихією, з природою. Спарта – виховання мужнього, сильного, загартованого воїна. Афіни ­– метою виховання стає калокагатія ( гармонія тіла і духу).

Епоха Середньовіччя ставить свої ідеали. Різні стани. Різні системи виховання. Релігійне (призначення земного існування вбачали лише у підготовці до царства небесного). Девіз лицарського виховання: Душу – Богу, життя – королю, серце – жінці, честь – собі. Сім лицарських доброчесностей (їзда верхи, плавання, фехтування, полювання, володіння списом, гра в шахи і мистецтво версифікації (вміння складати і співати пісні).

Комуністична доба.

Ідеали незалежної України.

Виховання відбиває ідеологію і політику суспільства.

Наполеон “Моєю головною метою при формуванні учительської корпорації є бажання мати засоби керування думками”.

ІІ. ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІКИ

1. Ранній етап – етап народної мудрості, народної педагогіки. Характеризується нагромадженням значного фонду емпіричного матеріалу у вигляді окремих розрізнених педагогічних відомостей, які фіксувалися у формі вірувань, правил, вимог, традицій, звичаїв, обрядів.

Протягом багатьох віків процес виховання існував як природний для людського життя і не був предметом спеціального вивчення. Діти засвоювали виробничий і моральний досвід у процесі спільної трудової діяльності і повсякденного спілкування з дорослими.

Синок-сосунок- не вік сосун….

Інститути наставників, вихователів, одряди ініціацій

Найдавнішою цивілізацією людства вважається держава Шумерія ( з У тис. до н.е. у південній Месопотамії). Саме там у середині ІІІ тис до н.е. виникає писемність і з»являються перші школи….

2. Розвиток педагогіки як частини філософії. Має місце теоретичне осмисленням навчально-виховного досвіду у філософських трактатах, виникненням і закріпленням у користуванні ряду педагогічних понять.

Конфуцій (550-479 р. до н.е) – перша вища школа, де пройшло навчання до 3 тис.учнів, запровадження екзаменів, чи не вперше в історії людства обрунтування ідеї всестороннього розвитку особистості. Його класична праця- трактат “Лунь Юй” (“Міркування і бесіди”). Ідеально вихована людина – благородний муж – повинна володіти такими високим якостями як благородство, прагнення до істини, правдивістю, повагою, багатою духовною культурою.

• Раніше я слухав слова людей і вірив в їхні справи, тепер я слухаю слова людей і дивлюся на їхні справи.

• Якщо в тебе не буде шкідливих думок, не буде і шкідливих вчинків.

Екзамени.

Древньогрецькі філософи: Демокріт (“Фрагменти про виховання”: Виховання і навчання не тільки облагороджують людину, розвивають її розум, але і роблять людину щасливою”), Аристотель, Платон, Сократ, Квінтіліан (започаткував учительську професію). Спартанська та афінська системи виховання.

Італійська школа філософів- гуманістів: Вітторіно де Фельтре

Француз Франсуа Рабле (Гаргантюа і Пантагрюель: учитель Йолопіно Недолуга)

Голландець Еразм Роттердамський (пафлет “Похвала глупоті”, “Молодим дітям наука”- понад 600 правил для юнацтва: Ми три знаряддя маємо для вченості:розум, пам”ять і старанність. Розум формується вправами, пам”ять примножується від наполегливості. Наполегливість розвивай час і не лінуйся).

3.Формування педагогіки як самостійної науки. Концептуальний етап. Кінець ХУІ – поч. ХХ ст.. характеризується створенням окремих теоретичних концепцій виховання й освіти. Формування педагогіки як самостійної науки. Саме на поч..ХУІІ ст.. англійський філософ і природодослідник Френсіс Бекон у 1623 р. видав свій трактат «Про гідність та збільшення наук», де намагається здійснити класифікацію існуючих на той час наук і як окрему галузь наукових заннь виділив педагогіку під назвою «керівництво читанням».

Проте народження педагогіки як окремої самостійної науки пов»язують з Ян Амос Коменський(1592-1670 рр.). “Велика дидактика”, видана у Амстердамі у 1654 р. є першою фундаментальною науково-педагогічною працею. Принципи, форми, методи, систему шкіл...

7 томів величезної праці (понад 3 тис.сторінок) “Загальна порада про виправлення справ людських”(60-і рр. ХУІІ ст.), де накреслив гуманну і демократичну програму реформи людського суспі.льства. Йому належить ідея створення міжнародних організацій (в галузі освіти і науки – Товариство світла ( чим не ЮНЕСКО), для регулювання міжрелігійних відносин – Всесвітня консисторія, для вирішення міждержавних проблем – Міжнародний сенат (хіба не ООН).

Становлення педагогіки у наступні періоди характеризується розробкою окремих напрямків, ідей, теорій, концепцій виховання і навчання , зокрема:

Англія : Джон Локк. (др. пол. ХУІІ ст.).Чим сьогодні не актуальна його теорія виховання джентельмена (благородна людина) – людини впевненої у собі, що поєднує широку освіченість з діловими якостями, вишуканість манер з моральними переконаннями.

Француз Жан-Жак Руссо (ХУІІІ ст.) – автор концепції природної досконалості молодої людини, теорії “вільного виховання”.

Швейцарський педагог Йоган Песталоцці. –теорія і практика початкового навчання, трудового навчання. Гірка епітафія на надгробному пам”ятнику “Все для інших, нічого для себе”.

Німецькі педагоги Йоганн Гербарт (виховуючи навчання) і Фрідріх Дістервег.(розвивальне навчання)

Джон Дьюї. – концепція прагматичного навчання.

Третій період системний триває з початку ХХ ст.. і характеризується високим рівнем узагальнення, систематизації та структурування педагогічних знань, створенням науково-обгрунтованих систем організації навчально-виховного процесу, становленням педагогіки як наукової системи.

Структура педагогіки:

• як наука: має свої закони, закономірності

• як практика: вказує практичне застосування теоретичних положень

• як мистецтво: Складність педагогічної науки у тому, що застосування законів , закономірностей залежить від особистих якостей вихователя, його майстерності, тобто мова йде про елементи мистецтва в педагогіці. Педагогіці не можна навчатися, як навчаються математиці, астрономії , хімії, анатомії чи фізіології,- писав К.Ушинський. Ми не кажемо педагогам робіть та чи інакше, але говоримо їм вивчайте закони тих психічних явищ, якими ви хочете керувати, і робіть, керуючись цими законами і тими обставинами, в яких ви хочете їх застосувати.

ЦЕ - реалізація педагогічної теорії на практиці на високому рівні педагогічної майстерності (мистецтво – особливий вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно- чуттєвих образах…Артистична робота, режисура уроку.

Педагогіка – це наука про мистецтво виховання.

Крім поняття «педагогіка» в загальному розуміння слова мають місце поняття «народна педагогіка» і «етнопедагогіка».

Народна педагогіка – це емпіричні педагогічні знання і досвід народу у справі виховання і навчання. Цілі, завдання і засоби народної педагогіки відображені у фольклорі (казках, легендах, прислів»ях, приказках, піснях), а також іграх і танцях, прикладному мистецтві, музиці, святкових обрядах. (Народ творить музику, а ми, композитори, її тільки аранжуємо).

Вперше у науковий обіг увели і К.Ушинський і О.Духнович.

Етнопедагогіка– емпіричні педагогічні знання конкретної етнічної спільноти.

Козацька педагогіка – частина української етнопедагогіки, яка ставила за мету формування в сім»ї, школі, громадському житті козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю.

До слова, у народній педагогіці часто знаходимо етимологію того чи іншого поняття. Скажімо, виховання є похідним від слова – ховати, тобто уберігати від небезпеки, смерти, хвороби, лихих очей, поганих впливів.

Древньоруське слово «воспитание» – питание – живлення – ріст організму, «вос» (приставка) – озн.напрямок дії у розвиток, висхідний характер.

З поняттям «виховувати» у народній педагогіці тісно пов»язано поняття «навчати». У фольклорному значенні «виховувати» найчастіше ототожнювалося із словом «навчати» : Ой там у саду, садочку научала мати дочку…

2.Основні педагогічні категорії

Категорії – це найзагальніші поняття, що відображають основні, найістотніші сторони, властивості і зв»язки явищ об»єктивного світу

1.Виховання – це процес формування моделі поведінки в навколишньому середовищі. Навколишнє середовище (соціальна сфера) виступає як двоаспектний простір впливу на особистість – організований і стихійний.

А) виховання в широкому соціальному розуміння – це виховний вплив всього суспільства і всієї дійсності, яка містить у собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти, протиріччя. «Виховує життя». Сім»я, дошкільні установи, навчально-виховні заклади, громадські організації, трудові колективи, церква, засоби мас-медіа і т.д.

Особистість тут формується і деформується.

Б) виховання у широкому педагогічному розумінні. Це процес і результат цілеспрямованого і систематичного впливу на розвиток і формування особистості (її рис і якостей, поглядів і переконань, способів поведінки в суспільстві), що здійснюється у системі навчально-виховних установ.

В) виховання у вузькому педагогічному розумінні – це спеціальна виховна робота педагога, спрямована на формування системи певних якостей, поглядів,переконань.

1. Самовиховання – це процес цілеспрямованої роботи над розвитком і самовдосконаленням людини. Основні сфери самовдосконалення: інтелектуальна, духовно-культурна, морально-вольова, фізично-гігієнічна.

В теорії цілеспрямованого самовиховання виділяють три взаємозв»язані і взаємозумовлені процеси:

• Самопізнання (вивчення себе як особистості)

• Самоутримування від негативних думок, дій, вчинків, способів поведінки

• Саморегуляція (само примушування) до здійснення позитивних дій, кроків, добрих справ.

Логіка виховання будується так, що процес виховання повинен перейти у процес самовиховання.

В.Сухомлинський : Ніхто не зможе виховати людину, якщо вона сама себе не виховає.

1.2.Перевиховання – це система певних дій, спрямованих на усунення у вчинках, способі життя людини негативних звичок, вад характеру і поступову заміну їх на позитивні риси і якості. Важко виховані, педагогічно занедбані діти.

ІІ. Навчання

• Це процес засвоєння інформації у вигляді знань, умінь і навичок.

• Це цілеспрямований процес взаємодії учителя і учнів, в ході якої здійснюється засвоєння інформації

• Це активна форма пізнавальної діяльності

Основні підходи :

• Взаємодія педагога і учня як суб»єкта навчального процесу (педагог – керівник, організатор, опікун процесу)

• Навчання – це пошук, вироблення учнями особистісних знань, умінь і навичок, набуття власного досвіду

• Навчання – міжособистісна взаємодія учнів

• Навчання – потенційний розвиток учнів/

ІІІ. Освіта – це результат навчання. Це процес і результат оволодіння людиною певної системи знань, умінь і навичок, на основі яких формується світогляд, ціннісні орієнтації людини.

Змінюється роль і місце освіти у суспільстві, її мета, завдання, переосмислюється саме поняття “освіта”, критерій освіченості людини.

До цього часу перважало уявлення про освіту як про процес і результат навчання. , концепція енциклопедизму, логіка “наукоучіння”, згідно якої освічена людина – це ерудована людина, яка володіє енцклопедичними знаннями. Формула Ф. Бекона “Знання-сила”.

Сьогодні вирішити проблеми простим нагромадженням знань, умінь, норм поведінки уже не можна.

Новий освітній ідеал грунтується на вмінні користуватися вже накопиченими суспільством знанням, здатності людини творчо його примножувати.

Навчити виробляти у молодої людини “знання про знання”, вміння орієнтуватися у безмежному океані ідей, теорій, концепцій, фактів, даних,

методологічної культури відбору “потрібного знання”, методики його пошуку за допомогою сучасної інформаційно-освітньої системи. вміння орієнтуватися у безмежному океані ідей, теорій, концепцій, фактів, даних.

Освіта – це те, що залишається в людині, коли все вивчене забулося.

Головне в освітньому процесі – формування потреби у власних знаннях, а не у запам”ятовуванні чужих.

Освічену людину сьогодні характеризують наступні якості:

• Гнучкість, розвинене критичне мислення, здатність швидко реагувати на швидкозмінюючі соціальні і економічні потреби:

• Готовність до постійної самоосвіти і самовдосконалення

• Соціальне, психічне і фізичне здоров”я, здатність витримувати темп і насиченість сучасного способу життя:

• толерантність, уміння розуміти і приймати інших людей, інші культури:

• Духовна довершеність, уміння гармонізувати свої відносини з оточуючим соціальним і природним середовищем.

Все це зумовлює пошук нової концепції, нових ідей, методології, нової освітньої парадигми.

Парадигма – це цілісна сукупність ідей, цінностей, загальноприйнятих у тій чи іншій науці.

На зміну традиційній, предметноорієнтованому підходу сьогодні проголошується особистісно-орієнтована парадигма освіти, де

• Людина розглядається як складна саморозвиваюча система, визнається унікальність і неповторність кожної особистості, її самоцінність;

• Цільові установки освіти зміщуються з інформатизації особистості на створення умов і допомогу в розвитку і саморозвитку особистості.

• Змінюється позиція самої людини в освітньому процесі. Суб”єкт. Він вибудовується у відповідності до потреб, інтересів, можливостей людини.

4. Розвиток – це процес і результат кількісних і якісних змін, що відбуваються в організмі людини під впливом всіх соціальних і природніх факторів, в числі яких цілеспрямоване навчання і виховання відіграють провідну роль.

5. Формування людини- це процес становлення людини як соціальної істоти. Це певна завершеність осбистості.