4. Корекція психологічних розладів

Р. М. Войтенко поділяє психологічну реабілітацію на такі етапи:

– корекція оптимального психологічного контакту, оскільки в процесі реабілітації може виникати необхідність уточнення або зміни відносин у системі «лікар-хворий» для досягнення конкретної реабілітаційної мети. Б. Д. Карвасарський указує, що ці питання стосуються психологічного консультування, під яким розуміється процес, спрямований на допомогу людині в пошуку шляхів вирішення її проблем і труднощів психологічного характеру. Виділяють три основних підходи психологічного консультування:

а) проблемно-орієнтувальне, що фокусується на аналізі суті й зовнішніх причин проблеми, пошуку шляхів її вирішення;

б) особистісно-орієнтовальне, направлене на аналіз індивідуальних причин виникнення проблемних і конфліктних ситуацій і шляхів попередження їх у майбутньому;

в) консультування, орієнтоване на виявлення ресурсів для вирішення проблеми;

– корекція профорієнтації, якої потребують реабілітанти у випадках необхідності переорієнтування на нові форми навчання або іншу професію, місце та вид роботи і т. д. У цьому процесі враховуються такі фактори: можливі напрямки подальшої професійної діяльності неповно функціональної особи, стан її здоров’я, рівень загальної і професійної освіти, кваліфікація, професійний маршрут, сімейний і матеріальний стан, ситуація та динаміка ринку праці, нешкідливість і безпечність нової професії, здатність у повному обсязі виконувати посадові та функціональні обов’язки на новій роботі, відповідність професії здібностям і бажанню за нею працювати реабілітанта;

– корекція стану фрустрації, яка може мати місце у хворих під час тривалого реабілітаційного процесу, у ході якого можливі невдачі, відступи, зміни мети і завдань реабілітації та ін. У зв’язку з цим можуть виникати вторинні фрустрації, які потребують своєчасного втручання психолога. Він повинен виявити причини, що викликали фрустрацію, оцінити фрустраційну реакцію та ситуацію. Залежності від цих факторів фахівець за допомогою психологічних методів виводить хворого зі стану фрустрації. В окремих випадках є необхідність підсилити таку корекцію медикаментами;

– корекція мотиваційної сфери (рівня потреб, самооцінки, шкали цінностей, реальної і абстрактної перспективи і т. д.). Така корекція потрібна тому, що реабілітаційна мета повинна бути не тільки зрозуміла для хворого, але й прийнята ним, тобто має стати його метою, завданнями, які й змінять направленість особистості;

– корекція внутрішньої моделі хвороби. Модель може змінюватися під час проведення реабілітаційних заходів за умови стійкого оптимального психологічного контакту, під дією отриманих результатів індивідуальної програми реабілітації і зусиль реабілітолога. Змінюються уявлення щодо прогнозу захворювання та його компенсаторних можливостей, реакція на хворобу, ставлення до неї, автопсихологічна картина хвороби в цілому.

Корекція проводиться з урахуванням типів психологічного реагування на хворобу. Так, хворі гармонічного типу практично не потребують психотерапевтичного впливу. Для них достатньо підтримуючої терапії у вигляді психологічного супроводження. Хворі ергопатичного й анозогностичного типів потребують клієнтоцентрованого психотерапевтичного підходу, який дозволяє пом’якшити розходження між реальним та ідеальним «Я» пацієнта, приділити основну увагу почуттям хворого та навчити адекватно виражати їх. Крім того, з деякими хворими можна розглянути ціннісну ієрархію особистості та цінності відповідно до життєвої ситуації, що склалася. Із метою уникнення пацієнтом логічних помилок і хибних поглядів та попередження невротичних симптомів застосовуються методи раціональної психотерапії. Для всіх вищенаведених типів реагування на хворобу медикаментозна корекція не потрібна.

Щодо хворих тривожного, неврастенічного, меланхолічного, апатичного та обсесивно-фобічного типів реагування на хворобу застосовується комплексний мультицентровий підхід, який включає елементи психодинамічного, екзистенціального та когнітивно-біхевіорального підходів. Психотерапевтична корекція зводиться до усунення саморушійного мислення, вироблення більш раціонального й терпимого погляду на себе та інших, реконструкції особистості, заснованій на розробці проблем минулого та сучасного, виділення конфліктів. Терапія невротичних розладів проводиться шляхом набуття втраченого людиною через різні причини сенсу життя. Механізм розвитку психологічних проблем і невротичних симптомів пояснюється моральними пошуками людини та її «екзистенціальною кризою». Екзистенціальна терапія відновлює втрачену духовність, свободу, відповідальність або сприяє її набуттю. Реагування на хронічне соматичне захворювання дуже часто потребують лікування в психіатра з використанням медикаментозних препаратів (антидепресантів, переважно селективних інгібіторів зворотного захвату серотоніну, транквілізаторів, малих нейролептиків). При цьому ті або інші препарати призначаються залежно від тяжкості основного захворювання, головних клінічних синдромів, ступеня їх виразності та характеру, важкості вегетативних розладів.

Для хворих сенситивного, егоцентричного, ейфорійного, паранояльного типів реагування на хворобу найбільш ефективний еклектичний підхід лікування, який включає раціонально-емотивну, транзактну, біхевіоральну і гештальт-терапію. Таке лікування сприяє:

1. позбавленню від ригідних сценаріїв, стереотипів і створенню умов для розробки більш вільних рішень, які ґрунтуються на нових знаннях;

2. виправленню помилкової зміни інформації і модифікації переконань у напрямку їх раціоналізації і формування життєвого здорового глузду;

3. усвідомленню теперішнього та відповідальності за свій життєвий шлях;

4. усуненню результатів помилкової інформації і змінам неправильної поведінки на більш адекватну.

Більшість дослідників вважають, що хворі перелічених типів реагування на хронічні соматичні захворювання, що призводять до інвалідності, найважче піддаються корекції самої соматичної хвороби і її внутрішньої картини. У всіх цих випадках проводиться довгочасне й послідовне медикаментозне лікування атипічними нейролептиками, протисудомними препаратами, комбінацією нейролептиків із антидепресантами, антидепресантами з протисудомними або ноотропними препаратами. Поєднання тривалої психотерапевтичної та медикаментозної терапії у процесі лікування (реабілітації) хворих сенситивного, егоцентричного, ейфорійного, паранояльного типів реагування на хворобу дає позитивні результати;

– корекція системи соціально-психологічних відносин. Такий вид корекції необхідний тому, що тривале існування особи в стані хворого формує відповідну соціальну роль і зумовлює стабілізацію життєвого стереотипу, що проявляється шляхом діяльності у соціальних групах (сім’ї, колективі, колі друзів). У зв’язку з цим у процесі реабілітації потрібна періодична корекція соціальних ролей – «утриманця», «хворого», «інваліда» і т. д. Вона дозволяє на різних етапах реабілітації регулювати поведінку хворого, наближуючи її до ситуаційно-адекватної.