2.1. Стать

Численні факти вказують на те, що стать впливає на суб’єктивне ставлення до хвороби та формування типу реакції на неї. Наприклад, відомо, що жінки краще переносять біль, тривале обмеження рухів і стан нерухомості. На формування певного ставлення до болю, крім статі, впливають стан розвитку суспільства та його культури, чекання болю. Відомо, що в країнах Західної Європи пологи пов’язують з одним із найбільш сильних больових відчуттів у жінок. У той же час у народів Африки жінки ставляться до пологів як до звичайного фізіологічного явища й переносять їх з мінімальними больовими відчуттям або зовсім без болю.

Хвороба чи каліцтво в пацієнта суттєво змінюють суб’єктивну цінність різних частин тіла та органів. З психологічної позиції зору самооцінка людини та виховання груповими та сімейними традиціями цінності різних частин власного тіла можуть бути психотравмуючими факторами в разі виникнення будь-якого дефекту в «дорогому органі». Проведені психологічні дослідження свідчать, що найбільш цінними для людини є ноги, очі та руки. Психічно хворі з більшою байдужістю оцінювали своє тіло, ніж здорові люди; так само – жінки порівняно з чоловіками. Особи різної статі неоднаково оцінюють свої органи та частини тіла. Так, чоловіки вважають статеві органи та язик найбільш важливими. Тільки з віком ця оцінка трохи знижується. У жінок такі оцінки менш визначені. Проте, для літніх жінок найважливішим органом є язик. Установлено, що цінність різних частин та органів тіла, змінюється під впливом суспільних процесів.

2.2. Вік

На сьогодні встановлено, що для кожної вікової групи характерний реєстр важкості захворювань – їх своєрідний розподіл хвороб за соціально-психологічною значимістю..

Так, для дітей, підлітків та молоді найбільш тяжкими психологічно є хвороби та дефекти, що змінюють їх зовнішній вигляд і роблять непривабливими. Це пов’язано із системою цінностей та розподілом пріоритетів. Оскільки для цієї вікової категорії одна з домінуючих потреб є задоволення особистою зовнішністю, то найбільш тяжкі психологічні реакції виникають не на хвороби або стани, що загрожують життю, а на те, що змінює зовнішність: шкірні та алергічні хвороби, травми, опіки, операції, які спотворюють тіло. Тільки для дітей, підлітків та молоді характерний такий психопатологічний синдром, як дисморфоманія - хибна впевненість людини (найчастіше дівчат) у наявності в неї потворності.

У людей зрілого віку найбільш важка психологічна реакція на хронічні та хвороби, які призводять до інвалідності (соматичні, онкологічні тощо), що також пов’язано із системою цінностей і відображає бажання задовольнити такі соціальні потреби, як благополуччя, незалежність, самостійність та ін. Зрозуміло, що задоволення цих потреб може бути заблоковане появою будь-якої хронічної або такої, що призводить до інвалідності, хвороби. В зв’язку з цим для осіб зрілого віку психологічно тяжкими є хронічні, соматичні, онкологічні та інші хвороби.

На другому місці за важкістю психологічної реакції на хворобу у зрілих людей – так звані “стидні” недуги, такими зазвичай вважають психічні та венеричні. Психологічні реакції на такі хвороби пов’язані з переживаннями хворих про те, як зміниться соціальний статус та авторитет людини, коли про це дізнаються оточуючі. Список «стидних» хвороб не вичерпується тільки вказаними. Деяким особам, наприклад, соромно, що вони хворіють, іншим (переважно керівникам) - хворобами серця (інфаркт) тощо, оскільки такі хвороби можуть загальмувати підвищення на службі (кар’єрний ріст)..

Для людей похилого віку психологічно важкими є хвороби, які можуть призвести до смерті (інсульт, інфаркт, злоякісні пухлини). Психологічна реакція наявна, в таких випадках не лише в разі виникнення обмежень життєдіяльності, а й тоді, коли є загроза самому існуванню людини.