4. Структура та функції філософії.

Філософія як сфера духовної культури виконує певні функції 1)світоглядна (філософія допомагає людині знайти й обґрун­тувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення жит­тєвих пріоритетів та цінностей)2)пізнавальна (завдяки дослідженню загальних проблем піз­нання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань)3) логічна (філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах)4) соціально-адаптивна (філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного жит­тя і виробити власну соціальну позицію)5)критична (проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звич­них стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдо­сконаленого, людяного світу)6)виховна (філософія прищеплює інтерес і смак до самовихо­вання, сприяє посиленню потягу людини до самовдоскона­лення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів)7)аксіологічна(намагання виробити цінності)8)прогностична(намагання виробити напрямки подальших дій філософ. теорії).

Усі названі функції мають як індивідуально-особистісне, так і суспільне значення.

5.Загальна характеристика античної філософської думки, її всесвітньо-історичне значення.

Антична філософія - це філософія давніх греків та давніх римлян. Вона існувала з 6 ст до н.е. по 6 ст.н.е Антична філософія зробила виключний внесок у розвиток світової цивілізації, її роль надзвичайно висока. Саме тут є початок західної філософії, майже всіх її наступних шкіл, ідей та уявлень, категорій, проблем. Сам термін “філо-софія” виникає також тут у протилежність “Софосу” – мудрецю-пророку, який володів “Софією” – божественною мудрістю. “Філософ - людина, яка не володіє божественною істиною, повною та завершеною. Філософ –.це людина, яка прагне до мудрості, яка шукає, любить істину. Тому, мета філософа - зрозуміти “ціле як ціле”, зрозуміти в чому першопричина всього сутнього, першопричина буття. До того ж зрозуміти, використовуючи розум, раціональну аргументацію. Потрібно пояснити світ, використовуючи як факти досвіду, так і логіку понять, та пояснити світ як ціле, уникаючи міфа, віри та фантазії, як це робить мистецтво й релігія. Греки вважали, що початок філософії – у здивуванні людини перед світом та самим собою, а дивуватися - у природі людини. Отже, філософствування властиве людині й людству. Філософія - це чиста любов людини до істини, до правди.філософія не просто пошук істини, а ще й спосіб життя, властивий вільній людини. Виникнення різноманітних філософських шкіл, напрямків в стародавній Греції припадає на VI століття до нашої ери і було зв’язане з формуванням рабовласницьких суспільних відносин, розвитком торговельних, політичних, культурних зв’язків грецьких міст-держав між собою і країнами Сходу, особливо Єгипту та Вавилону. Центрами бурхливого розвитку ремесел, торгівлі, культури античності стали такі міста-держави, як Мілет і Ефес (Мала Азія.) Мілет - це стародавнє місто в Іонії (Мала Азія), торговий, ремісничий і культурний центр античності котрий відігравав провідну роль в грецькій колонізації (ним засновано біля 80 колоній). Ефес - стародавнє місто в Карії (на західному узбережжі Малої Азії), торговий, ремісничий і релігійний центр. В Ефесі знаходиться одне з семи “чудес світу” – храм Артеміди Ефеської. Саме тут, в цих містах-державах, і виникли перші філософські школи в стародавній Греції – мілетська школа, яку заснував Фалес і ефеська школа, яку започаткував Геракліт. Для цих шкіл характерними були стихійно-матеріалістичні тенденції.

6. Антична натурфілософія(досократівський період розвитку філософії)У Стародавній Греції стояла Мілетська школа, засновником якої був Фалес. Начало всіх речей–вода. Усе тече, усе має душу. Анаксімандр першим дійшов до категоріального визначення начала, тобто того, що лежить в основі існування речей –"апейрон". це щось безконечне, всеохоплююче і безмежне, незнищуване і таке, що перебуває у вічній активності і русі. Першим висуває ідею еволюційного походження людини. Учень Анаксімандра, Анаксімен бачив першоосновою всього сущого повітря, яке він вважав найбільш безликим із чотирьох стихій. У вченні Геракліта основою наук вважається логос(Загальний закон буття, основа світу). Ознака мудрості — це здатність погодитися з твердженням логосу, що все єдине. Логос у Геракліта — це закон Всесвіту. У відповідності з цим законом все абсолютно змінне, у світі нічого не повторюється, все минуще і одноразове — "все тече". У соціальній філософії Геракліта закладаються основи демократії. Він підкреслює, що народ у державі вище за все має ставити закон, він має боротися за нього, як за свій власний дім. А це необхідно робити тому, що всі людські закони живляться від єдиного Божест венного Закону - Логосу. Мілетська школа – перша філософська школа античності .В ній уперше свідомо було поставлене питання про першооснову усього сущого. На першому місці тут стоїть питання про сутність світу.Основу світу філософи бачать у певному матеріальному принципі.Школа стихійно тяжіє до матеріалізму.Філософія досократиків. Вчення елеатів та піфагорійців.

Наступним кроком у становленні античної філософії (після іонійсь кої філософії - була італійська філософія, до якої належали Піфагорійський союз, школа елеатів і Емпедокл.Засновником Піфагорійського союзу був Піфагор . Піфагор вбачав найвищу мудрість у числі, що і в основу бачення космосу . Саме завдяки числу поняття "космос" втілило в собі розуміння Всесвіту як впоряд кованого явища. Як конструктор нових понять, Піфагор вважається першим, хто вживає поняття "філософ", "філософія". У "Великій Елладі" виникла і філософська школа елеатів. Учення елеатів — новий крок у становленні старогрецької філо софії, в розвитку її категорій, особливо категорії "субстанція". У іоній ців субстанція ще фізична, у піфагорійців — математична, у елеатів вона вже філософська, бо ця субстанція — буття.

Античний атомізм. Демокріт та Епікур.

Школа атомізму. Найвідоміший давньогрецький атаміст Демокріт виходив із тези, що "ніщо не виникає з нічого і не перетворюється у ніщо". Якщо у світі не було б чогось стійкого і незмінного, світ не утримався б у бутті. Можна ділити і дробити речовину, але не нескінченно; край, межа можливого поділу — атом (неподільний); його існування — запорука незнищенності світу. З атомів утворюються світові стихії, а з останніх — усе, що існує. .

Етика Епікура Заснував Епікур і продовжив римлянин Тит Лукрецій Кар . Епікур ставив собі завдання за хистити людину від можливих страхів життя, для чого доводив невмирущість матерії, а, значить, і певне безсмертя людини , відсутність фатуму та необхідності в космосі , можливість різних пояснень тих самих явищ через відсутність тісного зв'язку думки з фактами та відчуттям. Найбільше, чого може досягти людина в житті, — це звільнити себе від страхів та неприєм них відчуттів, отримувати від життя насолоди, се ред яких найбільша — уміння запобігати стражданням та зберігати душевну рівновагу, незворушність і безпристрасність.

7.Антична філософська класика:Сократ, Платон, Аристотель.Сократ вважав, що ♦ людина повинна ґрунтувати свою поведінку на надійних знаннях, а останні повинні бути остаточними, незмінними та заверше­ними; ♦ Справжні знання, за Сократом, слід шукати в собі ,бо безсмертна душа людини, пройшовши повне коло "космічних пе­ре втілень», потенційно знає усе.

Сократа вважають уособленням філософії, і не лише тому, що він був ви­разником невпокореного духу, і також не тільки тому, що він шукав неочевид­ного, глибинного, початкового. Сократ жив так, як філософствував, а філософ­ствував так, як жив. Його непохитне служіння вищим принципам, демонстрація співвітчизникам несправжності їх знань призвели до того, що за хибним зви­нуваченням він був засуджений до страти. У в'язниці Сократ вів свої останні бесіди з учнями; смерть він прийняв мужньо і спокійно.

Платон, кращий учень Сократа, поділяючи вихідні думки ос­таннього, вважав, що вимогам Сократа що­до справжніх знань можуть відповідати ідеї— незмінні сутнісні основи буття усього сущо­го. Речі течуть і змінюються, міркував Платон, але світ не зникає; отже, в основі речей лежать деякі ідеальні незмінні сутності. їх не можна побачити, але можна осягнути ро­зумом, адже, розуміючи сутність речей, ми можемо впізнати їх у змінних образах та з'яв­леннях. "Єдине "у Платона є синонімом ідеї. Продовжуючи лінію міркувань своїх попередників, Платон відділив справжнє буття від того, що надано нам у сприйняттях. Світ ідей — це особлива, надчуттєва реальність, яка своєю повнотою і досконалістю пе­ревищує усе чуттєве. Речі — лише тіні ідей. Арістотель мав славу одного з найкращих учнів Платона. Але, прийняв­ши цілу низку думок учителя, Арістотель не прийняв його теорії ідей.

Арістотель проголосив, що ідея та річ — це те ж саме, тільки річ існує у реальності, а ідея — у нашому пізнанні і позначає передусім не єдине, а загальне в різних речах. Якщо ідея і річ тотожні, то пізнання слід спрямувати на ви­вчення внутрішньої будови речей та їх причин і дій. За своєю будовою речі складаються з матерії і форми. дійсність речей більше пов'язана з формами, що їх продукує "форма всіх форм ", або світовий розум, який, мислячи себе самого, й утворює усі можливі форми. Буття ж кон­кретних речей зумовлене дією чотирьох причин: причина ма­теріальна, формальна, причина дійова і фінальна, або цільова, причина. Остання, за Арістотелем, є найважливішою, бо вона визначає місце конкрет­ної речі в універсумі, тобто її сенс та виправданість. Рух речей зу­мовлений насамперед тим, що всі вони прагнуть виконати своє призначення