32. Університетська філ.-я України 19 ст

Становлення університетської освіти і науки

Порівняно з духовно-академічною філософією, яка мала теїстично-релігійну спрямованість, інституціалізація освіти і науки, самовизначення філософії як навчальної дисципліни та академічної науки все ж таки досягають високого рівня у світських навчальних закладах — університетах і близьких до них за статусом ліцеях. Попри зовнішню залежність від владних структур та опіки церкви, вони володіли певною автономією, орієнтувалися не тільки на вивчення певних дисциплін, а й на їх розвиток. У них формувалася своя корпоративна субкультура, в якій поціновувалися передусім почуття власної гідності, патріотизму, прагнення встановити наукову істину.

Першим університетом на теренах України був Львівський університет, заснований 29 листопада 1661 року. У другій половині XVIII ст. він був зруйнований пожежею. У 1784 р. університет знову запрацював у складі чотирьох факультетів. Викладання у ньому здійснювали німецькою і латинською мовами. 1787 р. в складі Львівського університету було засновано «руський інститут», у якому навчалися українці, які не володіли латиною, викладання велося українською мовою. На богословсько-філософському відділенні цього інституту основними навчальними дисциплінами були історія церкви, єврейська і грецька мови, біблійна герменевтика, богослов'я, акушерство, теоретична і практична філософії. Головним його завданням була підготовка греко-римського духовенства. Значна частина професорів цього інституту не володіла українською мовою і читала свої курси польською.У 1809 р. його було закрито, а сам Львівський університет продовжував функціонувати як типовий навчальний заклад Австро-Угорської імперії.

Становлення університетської науки та освіти на українських землях, які входили до складу Росії, почалося з відкриття 1755 р. Московського університету. Потребу в університетській освіті гостро відчували українська шляхта і старшина, які прагнули, щоб їх діти отримали знання з правничих наук і оволоділи європейськими мовами для доступу до дипломатичної та урядової служби в столицях. 1764 р. українська шляхта і козацька старшина звернулися до Катерини II з проханням відкрити університети в Києві та Батурині. Через рік граф П. Рум'янцев подав проект про заснування університету в Чернігові або Києві. Це стало можливим тільки завдяки Олександру І.

Першими кроками реформаторської діяльності Олександра І стали перетворення Петербурзького головного училища на Педагогічний інститут (1802), реформа Московського і Петербурзького університетів. Водночас було засновано Казанський (1804) і Харківський (1805) університети.

До новостворених і реформованих навчальних закладів було запрошено іноземних професорів. Так, першим професором філософії Петербурзького педагогічного інституту П. Завадовським було запрошено Петра Лодія.

Філософія у Харківському університеті

Харківський університет було засновано 17 січня 1805 року завдяки ініціативі В. Каразіна та харківської громадськості. В університеті працювало чотири факультети: словесний, етико-політичний, фізико-математичний і медичний. Першим ректором був Іван Рижський.

У перші роки своєї діяльності І. Рижський виступив з ініціативою видати літопис про Слобожанщину. Кафедру філософії у той час очолював німецький філософ Йоган-Баптист Шад

Загалом роль цього університету в розвитку освіти і науки, формуванні української інтелігенції, письменства була потужною, адже з його стін вийшло багато вчених: Д. Багалій, В. Безескул, О. Данилевський, М. Ковалевський, М. Костомаров, І. Мечников, М. Остроградський, О. Потебня, І. Срезневський, М. Сумцов, М. Сухомлинов та ін. З вигнанням Й.-Б. Шада філософія в Харківському університеті була придушена. На кафедру філософії призначалися далекі від неї люди, а в 1831 р. посаду професора філософії обійняв колишній поліцейський комісар Ф. Чанов.

Філософські інтенції в Університеті Св. Володимира

Київський університет був другим університетом, заснованим на українських землях, що ввійшли до складу Російської імперії. Його заснуванню перешкоджав польський вплив на Правобережній Україні, який зберігся після її переходу до складу Російської імперії. Великі польські магнати (Браницькі, Потоцькі, Ржевутські, Чарторийські та ін.), володіючи великими маєтностями в Польщі, зберегли їх і на Правобережній Україні, що забезпечувало їх вплив у політико-економічному і культурно-освітньому аспектах. Саме вони гальмували відкриття навчальних закладів у новостворених Волинській, Київській та Подільській губерніях для українського населення. 15 липня 1834 року проголошено акт про відкриття Університету у Києві, якому на знак «особливого заступництва і в пам'ять великого просвітника» надано ім'я Св. Володимира.

Своє функціонування Університет Св. Володимира розпочав у складі одного філософського факультету. Наступного року було відкрито юридичний факультет, а в 1840 р. на базі Віленської медико-хірургічної академії — медичний.

Кафедра філософії була загальноуніверситетською і забезпечувала читання лекцій з логіки, психології, історії філософії з природним правом.

Професорсько-викладацький штат Університету Св. Володимира був укомплектований переважно з професорів Кременецького ліцею — поляків. Із російських професорів там працювали М. Максимович, К. Неволін, В. Цих, О. Також в цьому університеті працював відомий філософ о.Новицький. Його настанови певною мірою зумовили розуміння історико-філософського процесу філософами-професіоналами не тільки Київської академічної школи, а знайшли своє втілення у філософії всеєдності В. Соловйова, в пошуках представників філософії російського духовного ренесансу кінця XIX — початку XX ст. — Є. і С. Трубецьких, С. Булгакова, П. Флоренського, В. Розанова, Л. Карсавіна, М. Бердяева та ін.

Ґрунтовним був курс логіки В. Зеньковського, який він читав як філософський курс, послуговуючись ідеями Е. Гуссерля, А. фон Мейнонга, М. Карінського.