
- •3.Загальна характеристика філософії Стародавнього Китаю
- •1. Примітивне чи первинне? Неолітичний парадокс та реабілітація міфологічного мислення.
- •2. Зі світом «На ти»: специфічність та головні ознаки міфологічного мислення
- •10.Буддизм: вчення про чотири благородні істини та восьмирічний шлях.
- •4.Передумови виникнення та особливості розвитку філософії Стародавнього Китаю
- •20. Початок метафізики західного світу: теорія ейдосів Платона.
- •11. Зародження та розвиток філософської думки в Давній Греції: географічні, економічні, соціально-політичні та інтелектуальні фактори.
- •12.Загальна характеристика давньогр. Натурфілософії: ідея первоначала та істина як алетейя
- •16. Атомістика Демокрита
- •13.Перші натурфілософи:мілетська школа, Геракліт та Піфагор
- •15.Постановка проблематики буття та притаманні їй апорії: елеатська школа.
- •17. Еллінське просвітництво: софісти. Загальна характеристика.
- •19. Інтелектуалізм Сократа, його «майевтика»
- •18. Погляди Протагора, Горгія, Гіпія та Антифонта
- •21. Ідеальна держава Платона як відповідь на пошук справедливості
- •22 Світ як сукупність субстанцій: «перша філософія» Аристотеля.
- •23. Відокремлення психології: вчення про людину Аристотеля.
- •24.Загальна характеристика елліністичної та пізньоелліністичної філософії.
- •25. Кінізм Антисфена та Діогена як життєва філософія
- •26. Нове розуміння філософії: (фізика, логіка, етика) Епікура
- •27. Етика стоїків (Зенон, Хрісіп, Епіктет, Аврелій).
- •71. “Про природу” Парменіда: постановка проблематики буття.
- •65.З. Фройд та діагноз сучасної культури: “Майбутнє однієї ілюзії”.
- •61. Людина перед Богом: «Сповідь» Августина.
- •П. Делла Мірандола та ренесансне уявлення про людину: “Промова про гідність людини”.
- •53. Платон та нові горизонти філософії: “Держава” (сьома книга).
- •Життя та теорія: “Апологія Сократа”.
- •49.Синергетика і. Пригожина.
- •48.«Велика Відмова» г. Маркузе: неомарксистське прочитання психоаналізу.
- •46. Загальна характеристика філософії двадцятого століття.
- •44. Лінгвістичний переворот: філософія повертається обличчям до мови.
- •41. “Одіссея Духу”: діалектика г. Гегеля.
- •38. Емпіризм на межі: критика матерії Дж. Берклі та критика причинності д. Г’юма.
- •37. “Новий” тип філософствування: сумнів р. Декарту та правила методу.
- •36. "Знання - Це сила": прімари пізнання та індукція через елімінацію ф. Бекона
- •28. Філософські ідеї Біблії.
- •63. Ф. Бекон та підґрунтя емпіризму: “Про достойність та примноження наук”
- •30. Схоластика. Номіналізм, реалізм та концептуалізм.
- •29. Патристика. Теорія часу Августина.
- •7. Загальна характеристика філософії Стародавньої Індії.
- •8. Передумови виникнення та особливості розвитку філософії Стародавньої Індії: історія, суспільство та економіка.
- •70. Декарт. “Розмисли про першу філософію”.
- •31.Особливості середньовічної філософії
- •32. Головні риси Філософії доби Відродження
- •33. Політична філософія н. Макіавеллі.
- •34. Моделювання справедливих суспільних відносин: утопії
- •35. Філософії Нового та новітнього часу: загальна характеристика. Філософська картина світу та уявлення про людину
- •39. Філософія доби Просвітництва: уявлення про природу, теорія пізнання та ідея суспільного договору
- •40. Простір та час як апріорні форми чуттєвості: погляд і. Канта
- •42. Буття людини у суспільстві: погляд к. Маркса.
- •45. Філософія науки та наукового пізнання: суперечки інтерналістів та екстеналістів.
- •47.Сутність чи існування: погляди екзистеціалізму на буття людини.
- •50. Канон даосизму: «Дао де цзин»
- •51. Філософія як ідеологія: „Лунь юй”
- •57. П’єр Абеляр та контекст середньовічної філософії: «Історія моїх поневірянь»
- •58.Т.Мор.— продовження пошуків справедливого суспільства “Утопія”
- •64) Декарт та початок перебудови філософії: «Роздуми про метод»
- •67. Рудольф Карнап та радикальна спроба переформулювання філософських проблем: „Подолання метафізики за допомогою логічного аналізу мови”.
- •56. І. Кант та коперніканський переворот у філософії: «Критика чистого розуму» (Вступ. Трансцендентальна естетика).
- •9. Основні поняття індуїзму: брахман, атман, сансара, карма, мокша. Теологія боргу та антропологія
- •43.Демістифікація людини з.Фройда.
40. Простір та час як апріорні форми чуттєвості: погляд і. Канта
Існує 2 чисті форми чуттєвого пізнання як принципи апріорного знання, а саме простір та час. Взагалі, чуттєвість за Кантом – це здатність сприймати предмети. Кант доводить дані твердження в „Трансцендентальній естетиці” за допомогою досліджень логічної будови суджень в математиці. Не логічний аналіз понять, але чуттєве пізнання геометричних об’єктів у просторі лежить в основі синтезу, що забезпечує достовірність геометричних суджень. Якщо б судження у геометрії були засновані на уявленні емпіричного простору, тоді б істини геометрії не могли мати характер все загальності та необхідності. Вони були б лише можливими узагальненнями із досліду. Але, за Кантом, геометричні аксіоми супроводжуються розумінням їхнього необхідного і всезагального значення. Звідси Кант робить висновок, що простір, який дозволяє існування геометричних істин, є ідеальний простір, або апріорна форма чуттєвості. Таким чином, синтетична форма суджень геометрії тісно пов’язана у Канта з апріоризмом і ідеалізмом. А простір, з яким має справу геометрія, не виражає дійсної природи речей. Він – лише форма, під якою річ уявляється.
Аналогічні висновки Кант застосовує і відносно часу. Апріорна форма часу лежить в основі істин арифметики. Час, що лежить в основі арифметики, є час ідеальний, апріорний. Таким чином, Кант виводить можливість математики із чуттєвого уявлення.
Будь-яке людське спостереження є лише уявлення про явище. Речі, які люди спостерігають, самі по собі не є такими, якими ми їх спостерігаємо. Відносини їх самі по собі не є такими, якими вони уявляються. Як явища суб’єкти можуть існувати тільки в нас, а не самі по собі. Якими є предмети самі по собі людині зовсім не відомо. Людина не знає нічого, крім властивого їй способу сприймати речі. Людина має справу лише з цим способом сприйняття.
Простір і час як необхідні умови будь-якого досліду є лише суб’єктивні умови людського сприйняття, по відношенню до яких всі предмети - тільки явища, але не речі самі по собі. Тому про форму речі багато можна розповісти апріорно, але не можна говорити про річ саму по собі, яка могла би лежати в основі цих явищ. Простір зовсім не представляє властивості будь-яких речей самих по собі та у відношенні однієї до іншої. Простір є не що інше, як тільки форма усіх явищ зовнішніх почуттів, тобто суб’єктивна умова чуттєвості, за якої можливі зовнішні сприйняття.
Час не є щось таке, що існувало б само по собі. Він є формою внутрішнього почуття, тобто сприйняття самих людей та їхніх внутрішнього стану. Час має об’єктивну значимість для усіх предметів, які можуть бути віддані почуттям.
42. Буття людини у суспільстві: погляд к. Маркса.
Узагальнюючи і критично-творчо аналізуючи проблеми людини і суспільства, Карл Маркс формує повністю нову концепцію людини, суспільства, світу. В його концепції основу людини, її суб'єктивність становить предметно-чуттєва, природоперетворююча матеріально-виробнича практична діяльність.
Вперше практика охоплюється філософським розумінням людини та суспільства, стає наріжним каменем у творенні матеріалістичної теорії історичного процесу. Практика - не що інше, як процес життєдіяльності людини, процес суспільного виробництва і відтворення людини, зв'язує людину з об'єктивним світом, стає універсальним способом опосередкування взаємодії людини з природою та іншими людьми. Практикою задовольняються всі людські потреби - і в матеріальних благах, і в засобах зв'язку, і в свідомості як суто людському засобі орієнтування в світі. З виникненням опосередкування трудовою діяльністю зв'язку людини з природою дослідники відкривають соціальність як справжнє людське начало. Аналізуючи практику, Карл Маркс логічно прямує до нового розуміння суті людини як сукупності суспільних відносин. Це - найважливіший момент нового вчення про людину. Матеріально-виробнича діяльність завжди здійснюється у суспільстві і за допомогою суспільства. В процесі трудової діяльності людина вступає у суспільні відносини з іншими людьми. В суспільних відносинах людина формує свою суть, що стає не природною, а соціальною суттю. Тобто саме у суспільстві, опиняючись в різноманітних ситуаціях та змушена їх певним чином розв’язувати, людина водночас розвиває здібності, яких би вона ніколи не розвинула, опинившись в іншому суспільстві та в інших ситуаціях. Людина - суспільно-виробнича істота. Людина, на відміну від тварини, постійно працює, внаслідок чого створюється додатковий продукт.
Теорія людини органічно пов'язана з теорією суспільства. Суспільство - не сукупність людей, а система суспільних відносин, що складаються в процесі трудової діяльності людей. В центрі суспільства - діяльнісно-творча людина в суспільних відносинах. В історії розвитку праці філософія марксизму побачила ключ до розуміння всієї історії суспільства, а тому з самого початку звертається переважно до робітників, трудівників, творців суспільного багатства. Які б не були суспільні рухи людей, зрештою, ведуться задля економічного визволення. Основа суспільства - матеріальне виробництво. В матеріальному виробництві люди вступають у певні виробничі відносини, відповідні продуктивним силам. Продуктивні сили разом з виробничими відносинами утворюють спосіб виробництва, який визначає політичну, соціальну, духовну сфери життя суспільства. Природно, суспільство постало у вигляді цілісної системи суспільних відносин, що саморозвивається, де матеріальні (економічні) відносини визначають всі інші суспільні відносини - політичні, соціальні, сімейно-побутові, духовні.