17. Еллінське просвітництво: софісти. Загальна характеристика.

Софісти — давньогрецькі мудреці V-IV ст. до н. е., які були мандрівними експертами з різних предметів, включаючи ораторське мистецтво, граматику, етику, літературу, математику, та елементарну фізику. Вони не формували якусь певну школу, але мали певні спільні інтереси. У філософії вони атакували тлумачення реальності елейців і намагалися пояснити феноменальний світ. Їхня освітня програма базувалася на віруванні, що чесноті можна навчити. Через їхнього противника Платона, вони набули поганої слави — філософських шахраїв, зацікавленіших в грошах і престижі, аніж у правді. У римський період термін «софіст» означав просто вчителя риторики. У давньогрецькій натурфілософії людина ніяк якісно не виділялася із природи, що не могло задовольнити софістів, які поклали саме людину, а не атом, у якості початку всіх речей. Крім того, натурфілософія не виробила ніякого придатного світогляду, що забезпечував би свободу індивіда від колективу, а навпаки, повністю підкоряла його інтереси інтересам держави. Софісти на відміну від натурфілософів, поставили проблему буття не як проблему речовини, а як проблему свідомості. Вони вперше висунули ідею про «буття для себе», у той час як раніше мова йшла про «буття в собі». Якщо натурфілософія була заснована на безпосередньому сприйнятті кругообігу речовини у світі, то у софістів об'єктивний, інтуїтивно даний космос відійшов у бік, поступившись місцем суб'єктові і його звільненому мисленню. Основою їхнього світогляду був вислів Протагора «Людина є міра всіх речей». Їхній суб'єктивізм проявлявся в тому, що істина не мислилася ними як щось єдине для всіх. Софісти вважали, якщо всі думають по-різному, то й істина в кожного своя, і уявлення про прекрасне й потворне в кожного своє, і взагалі всі поняття як філософії, так і моральності відносні. В області гносеології софісти не виробили певної теорії, цьому заважала їхня надто велика увага до психологічних процесів, цікавість до строкатості людського життя. Вони прагнули перевести об'єктивні цінності на мову відчуттів, що приводило їх до сенсуалізму. Для софістів те, що не підпадає під відчуття, було примарою. Софістам був також властивий скепсис щодо можливостей людини пізнати буття. Так Горгій, приїхавши в Афіни, вразив усіх красномовством, тому що міг висловитись без підготовки на будь-яку тему. У своїх промовах він розвивав скептицизм, основні положення якого зводив до наступних трьох пунктів: - зовсім немає ніякого буття; - якщо воно і є, то не пізнавано; -якщо воно є й пізнавано, все-таки істину про буття передати неможливо. Добро є те, вважали софісти, що корисно людям. Душа є почуття і більше нічого. Але, незважаючи на цей свій сенсуалізм, софісти віддавали пріоритет внутрішньої моральності перед законом, передбачивши в цьому філософію Сократа. Так Лікофрон вважав, що держава повинна піклуватися не тільки про закон, але і про моральність громадян, тому що непідкріплений внутрішнім переконанням закон перетворюється у простий договір, гарантію особистих прав, зробити ж громадян добрими й справедливими він не може. Гіппій вважав, що наклеп — гірше за все, тому що за допомогою нього втрачається найдорожче — ставлення близьких.