47.Сутність чи існування: погляди екзистеціалізму на буття людини.

Однією з провідних течій суспільної думки XX ст. є екзистенціальна філософія, що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця в світі, проблеми духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль.Екзистенціалі́зм — (фр. — існування), Філософія існування — напрям у філософії, що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.

Визначальні риси екзистенціалізму:

на перше місце висуваються категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;

особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;

поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими;

вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;

Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик, пошук сенсу життя, гра та ін.

Основними проблемами екзистенціалізму стали: людина як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західноєвропейської цивілізації, проблема свободи та відповідальності, смерті як найпотаємнішої суті людського існування, проблема часу як характеристики людського буття.

Екзистенція, вважали Хайдеггер і Сартр, є буттям, яке спрямоване до "ніщо" і яке усвідомлює свою кінцевість. . Визначаючи екзистенцію через її скінченність, екзистенціалісти тлумачать її як "часовість", реальною точкою відрахунку якої є смерть. Тому саме час, вважає Хайдеггер, є найсуттєвішою характеристикою буття. . Три форми часу (минуле, сучасне, майбутнє) є трьома структурними елементами існування. За Ж.-П.Сартром, людина спочатку існує, зустрічається, з'являється у світі, і лише потім вона визначається. А далі він робить висновок, до екзистенціалізм віддає кожній людині у володіння її буття і покладає на неї повну відповідальність за існування. В цьому суть основного принципу екзистенціалізму, з якого випливають важливі наслідки: немає заданої людської природи, ніяка зовнішня сила, крім самого індивіда, не може зробити його людиною. Тим самим екзистенціалізм проводить важливу ідею індивідуальної відповідальності людини за все, що відбувається з нею та іншими людьми. Розгорнуту концепцію людського буття створили німецькі екзистенціалісти. Так, у К.Ясперса буття представлене як: 1) предметне буття; 2) екзистенція, або вільне людське існування; 3) трансценденція як раціонально незбагненна межа будь-якого буття та мислення.

50. Канон даосизму: «Дао де цзин»

Автором трактату „Дао де дзинь” є Лао-цзи, в якому викладені основні положення даосизму. Основна ідея вчення Лао-цзи полягає в тому, що життя людей і природи не керується „волею неба”, а йде за визначеним природним шляхом – Дао. Дао – це природний закон самих речей, які разом із „ці” становлять „фундамент” світу. Сутність Дао полягає в тому, що в світі все знаходиться в русі і зміні, і в процесі цієї зміни всі речі обов’язково переходять у свою протилежність. При цьому Лао-цзи вважав, що в процесі безкінечних змін „у світі найслабші перемагають найсильніших”. На його думку, людина не повинна втручатись у природний процес розвитку речей. Хто намагається змінити цей процес, той зазнає поразки. Із вчення витікає, що все зло і нещастя в житті людей походять від того, що втручаючись у природний плин речей, вони порушують закон Дао. Лао-цзи закликав людей відмовитися від розкошів і багатства і повернутися до первіснообщинного життя. Це вчення суперечливе, реакційне, оскільки вимагає повернення до минулого, але разом з тим воно прогресивне, оскільки його викриття соціального зла сприяло боротьбі проти сусп-політич. ладу того часу.

Основами даосизму, виступають поняття доброчесність і благодать (дао і де). Даосизм зосереджується на природі і світі. Основним поняттям даосизму є дао – шлях, доля, природна закономірність, всепороджуюча порожнеча, невидиме, яке наявне у видимому. Воно позбавлене форми, перебуває у безперервному русі. Даосизм говорить про існування двох дао- дао, що породжує буття і дао, що породжує небуття. Дао - благочестя і благодать, дійове, доступне сприйманню і пізнанню, виражається в імені, знаках, понятті і символі, породжує наявне буття, тобто буття речей. Даосизм порушує проблему справжнього, відмінного від видимого буття, поділяє світ речей на невидиме дао і видимий, створений ним світ речей. Дао – нематеріальна субстанція, позбавлена тілесності. Дао є і субстанцією, і несубстанцією (вічним рухом), воно існує мовби окремо і невідокремлене від речей, пронизує їх, творить речі і існує в речах. Таємниця Дао відкривається не всім, а тільки тим, хто вільний від пристрастей, бачить чудесну тайну Дао, а хто має пристрасть, бачить його тільки в кінечній формі. Мудрець, який пізнав є бездіяльним. Священне недіяння (ву-вей) стало символом невтручання у природний порядок речей. Ву-вей передбачає специфічну активність у вигляді здійснення не діяння. Ідеальне управління за принципом недіяння можливо лише в маленькій державі з малим населенням. Нехай люди до кінця життя не переселяються далеко від місць проживання. Інакше кажучи, Лао Цзи пропонує засобом не діяння повернутися до того первісного стану сус-ва, що існувало до виникнення культури, до завоювань і досягнень досконаломудрих, до появи правил і норм соціального життя. Необхідно, щоб правитель сам не мав бажань, і тоді народ, природно стане простодушним. Щоб добитися відсутності бажань або відсутності знань, необхідно відмовитися від шанування мудрих і не цінувати рідкісних предметів, тобто ліквідувати все, що збуджує бажання і викликає суперечки.