38. Нац. Відродження у першій половині 19ст.: історичні умови, характер. «Руська трійця». Кирило-Мефодіївське товариство.

Справжнє українське національне відродження в Західній Україні почалося в 30 –х рр. ХІХ ст. під впливом ідей романтизму й слов’янського відродження, які в цей час активно поширювалися серед чехів і поляків. Цьому сприяло також ознайомлення галицької молоді з найкращими творами нової української літератури, етнографічними та історичними виданнями, що з’явилися на українських землях, які входили до складу Російської імперії.Зачинателями національного відродження в Західній Україні стали вихованці львівської духовної семінарії, учасники гуртка «Руська трійця» Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький.Ще в шкільні роки вони захопилися ідеєю відродження слов’янських народів і під впливом українського письменства в Росії розгорнули активну роботу, спрямовану на формування патріотичного національного руху в Галичині. Засновники «Трійці» вважали своїм головним завданням за допомогою друкованого слова та літературної творчості рідною мовою «підняти дух народний, просвітити народ», відкрити йому світ, допомогти усвідомити «гідність свою і свою силу». Цим вони прагнули підтримати й розвинути на галицькій землі справу, розпочату літературними діячами Наддніпрянської України.Душею і головним ідейним натхненником гуртка був Маркіян Шашкевич. У 1833 р. він склав перший альманах віршів, написаних українською мовою, а через 2 роки опублікував широковідому оду «Голос галичан». Водночас він підготував до друку збірник «Зоря», який містив народні пісні, життєпис Б.Хмельницького, оповідання з життя священників. Проте цензура заборонила його публікацію.Найбільшим досягненням гуртка «Руська трійця» було видання 1837 р. в Будапешті альманаху «Русалка Дністровая», яким західні українці фактично вперше в нову добу заявили про свою національну гідність.Після заборони австрійськими властями «Русалки Дністрової» і виходу М.Шашкевича, І. Вагилевича та Я. Головацького з львівської семінарії «Руська трійця» розпалася. Та її діяльність не була марною, вона започаткувала нову демократичну культуру в Галичині, її патріотичні ідеї все більше оволодівали умами, запалювали серця молодих галичан.Кирило-Мефодіївське товариство (братство) — українська таємна політична організація, що виникла в січні 1846 р. у Києві.Ініціаторами створення братства були вчитель з Полтави Василь Білозер ський, службовець канцелярії Київського генерал-губернатора Микола Гулак, професор Київського університету Микола Костомаров, письменник Пантелеймон Куліш, етнограф Опанас Маркевич. У квітні 1846 р. до братств приєднався Тарас Шевченко. Восени 1846 р. загальна кількість членів брат­ства, за даними слідства, становила 12 осіб.Організацію назвали іменами відомих слов'янських просвітників Кирила й Мефодія, чим засвідчили просвітницькі, гуманістичні наміри і прагнення знайти способи поліпшення долі українського та інших слов'янських народів через утвердження соціальних ідеалів християнства — справедливості, свободи, рівності, братерства, а також релігійну спрямо­ваність братства. Форма організації була запозичена в українських церков­них братств XVI—XVII ст. Програмні положення Кирило-Мефодіївсько­го братства було викладено у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов янського братства св. Кирила і Мефодія», основним ав­тором яких був М. Костомаров, та в «Записці», написаній В. Білозерським. Вони, зокрема, передбачали: створення демократичної федерації рівно­правних слов'янських республік; знищення царизму і скасування кріпосно­го права та старів; утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод для громадян; досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма слов'янськими народами.Головною метою товариство вважало досягнення Україною дер­жавної незалежності з демократичним ладом на зразок США або Французької республіки. Державну незалежність країни братчики уявля­ли у федеративній спілці таких саме незалежних слов'янських держав, кожна з яких мала б становити штат або розмежовувалася б на кілька штатів. Київ повинен був стати центральним містом цієї федеративної спілки. У ньому раз на чотири роки мав збиратися найвищий спільний консультативно-регулю­вальний орган — собор (або сейм). Для захисту федерації від зовнішніх ворогів передбачалося мати невелике регулярне військо, а кожний штат, окрім того, мав би і свої збройні сили. Ідею визволення слов'янських народів та їх єднання передбачалося поширювати літературно-просвітницькою діяльністю.Братчики вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширюва­ли ідеї товариства через розповсюдження його програмних документів, про­кламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), творів Т. Шевченка; писали наукові праці й виступали з лекціями в навчальних за­кладах Києва, у яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання й ви­дання нових книг (зокрема, П. Куліш підготував першу навчальну книгу з історії України для дітей шкільного віку «Повість про український народ», видану 1846 р.).Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 р. за доносом провокатора діяльність організації було викрито, а її членів заарештовано. Слідство у справі кирило-мефодіївців тривало протя­гом березня—травня 1847 р. у Петербурзі. Найтяжче було покарано Т. Шев­ченка, якого віддали в солдати окремого Оренбурзького корпусу із заборо­ною писати і малювати. На трирічний термін було ув'язнено у Шліссель­бурзьку фортецю М. Гулака. Протягом року відбував ув'язнення М. Костома­ров. Інших членів братства царський режим вислав у віддалені губернії імперії під нагляд поліції.Значення Кирило-Мефодіївського братства полягало в тому, що воно вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, фактично започаткувавши перехід від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України. То була спроба передової частини національної еліти осмислити й усвідомити місце й роль українсько­го народу в сучасному їй світовому історичному процесі. Кирило-Мефодіївське товариство, врахувавши уроки світового досвіду й спроекту­вавши передові західноєвропейські ідеї на український ґрунт, сформулювало основні постулати українського національного відродження, визначило форми й методи досягнення поставленої мети. Ось чому видатний український історик Михайло Грушевський назвав Кирило-Мефодіївське товариство «лабораторією української політичної думки».

39. Ліберальні реформи 1860-70рр. в Росії та їх наслідки для України.

19 лютого 1861 р. Олександр ІІ підписав «Положення про селян». Два найголовніших питання: особистої залежності селян від поміщика та поземельні відносини.

Законодавчі акти реформи вирішували такі питання:

- скасування кріпосного права;

- визначення правового статусу селян;

- організація селянського самоврядування;

- наділення землян землею;

- викуп землі селянами;

Логічним продовженням реформи 1861 р. були перетворення адміністративно-політичного управління, які мали на меті пристосувати країну до нових умов соціально-економічного розвитку після скасування кріпацтва.

Судова реформа (1864 р.) До реформи суди були становими, тобто окремий суд для дворян, окремий – для міщан, окремий – для селян. Судові засідання проводились таємно. Права людини не мали ніякого значення. Реформа виправила ці недоліки у судочинстві. Був введений загальний суд для усіх станів і загальний порядок судочинства (крім духовенства і військових). Вводилась рівна відповідальність усіх станів перед судом і незалежність суду від держ. адміністрації. Були створені мирові суди, що розглядали справи, сума збитку від яких не перевищувала 500 крб. і загальні суди – більш серйозні справи. Судові засідання стали відкритими. З’явились адвокати.

Земська реформа (1864 р.) В усіх українських губерніях, окрім Правобережжя (де уряд не бажав посилення впливу польського дворянства), запроваджувалося земське самоуправління. Замість призначення „згори” урядових чиновників, жителі губерній і повітів тепер самі обирали земську владу. До складу „земської управи” входили представники поміщиків, міщан і селян. Той, хто не мав майна, не міг увійти до складу Земської управи. Той, хто не мав майна, не міг увійти до складу Земської управи. Місця у Земській управі розподілялися пропорційно до того, скільки майна мають представники кожного стану. Тому виходило в середньому: Поміщики – 70 % майна, значить поміщиків у Земській управі 70%; Відповідно міщани – 25%, селяни – 5%. Земства з моменту їх утворення займалися розвитком медичного обслуговування (безкоштовного), освітою, вдосконаленням сільського господарства, культурою тощо. З 1870 до 1910 кількість лікарень зросла у 7,5 разів. Вони прихильно ставилися до укр. мови у навч. і держ. закладах і намагалися не виконувати накази щодо заборони укр. мови.

Міська реформа (1870) – запровадження самоврядування у містах (міські думи, міські управи). Виконували ті ж самі функції, що і земства, але у межах міста.

Реформа освіти (1864) Була створена система початкових шкіл усіх форм власності (грамотність, 4 арифметичні дії, географія, малювання, закон Божий). Платні і безкоштовні.

• Середня освіта: класичні (гуманітарні науки) та реальні (природничі науки) гімназії. Термін навчання – 7 років. Приймали усіх бажаючих, але плата за навчання була високою. Окремо чоловічі і жіночі гімназії.

• Після класичної гімназії можна вступити в університет, а після реальної – до вищої технічної школи.

• Право вступати у вищі навчальні заклади мали лише хлопці. Навчання – рос. мовою.

Військова реформа (1863-83) - Загальна військова повинність з 21 року. Строк служби зменш. з 25 до 6 років і 7 років на флоті і ще 9 років солдати вважались в запасі. Термін служби значно скоротився для тих, хто мав освіту. Середня освіта – 3 – 4 роки; вища – 6 місяців. Створили юнкерські училища та військові гімназії. Армія в Рос. імперії зменш. з 1 млн. До 742 тис. чол. Технічне переозброєння і поява залізничних військ. Створені військ. округи, зокрема на Україні: Київський, Одеський, Харківський. Реформа цензури (1865) Цензурні установи підпорядковувались тепер міністерству внутр. справ (а до реформи – мін. освіти).

Фінансова реформа (1860-64) Створено єдиний державний банк і впорядкована податкова система. Це сприяло розвитку промисловості і торгівлі.