21. Характерні риси

Суржик існує у різноманітних формах. Намагаючись типізувати суржик, деякі дослідники виділяють суржик «на основі української мови» і «на основі російської мови»,^[13][14] а також «слабку» та «сильну» форми суржику, залежно від концентрації порушень лексичного стандарту української або російської мови (від 10-15% до 25%).^[15]

Деякі характерні прояви суржику (порівняно з нормативною українською мовою):^[11][16][17]

• вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже (навіть), да (так), нє (ні), када (коли), нє нада (не потрібно), єлє (ледве), щас/січас (зараз), всєгда (завжди), нікогда(ніколи), чуть-чуть (трішки), конєшно (звичайно, звісно), навєрно (мабуть), напрiмєр (наприклад), допустім (припустимо), мєжду (між), вмєсто (замість), вродє/будто (наче, начебто),імєнно (саме), рядом (поруч), язик (мова), больнiца (лікарня), циплята (курчата), предохранітєль (запобіжник), предсідатель (голова), почта (пошта), почтальйон (листоноша) тощо;

• «українізовані» форми російських дієслів — здєлав (зробив), дівся (подівся), унаслідував (успадкував), получав (отримував), щитав («вважав» або «рахував» залежно від контексту),отдав (віддав), отключив (вимкнув);

• «українізовані» форми російських числівників — первий/перва, вторий/втора;

• змішування українських і російських форм невизначених займенників — хто-то (хтось), шо-то (щось), як-то (якось), які-то (якісь), який-то (якийсь), чого-то (чомусь, чогось), кой-шо(щось), кой-які (якісь);

• порушення дієслівного керування, вживання прийменників і відмінків за російським зразком — по вулицям замість по вулицях, на російській мові замість російською мовою;

• утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови — самий головний (найголовніший), саме важне (найважливіше);

• утворення від українських дієслів активних дієприкметників за російським зразком — відробивший, прийшовший, зробивший (в українській мові ця граматична форма відсутня);

• слова і вирази, кальковані з російської — міроприємство, прийняти міри, прийняти участь, до цих пір, так як, бувший у користуванні, на протязі;

• у вимові — редукція ненаголошених голосних, оглушення дзвінких приголосних, заміна «дж» і «дз» на «ж» і «з», також відсутність чергування «к/ц», зсув наголосу за російським зразком (када, розгаварювать, росписуваться, звонять, нахожуся, жінкє, в восьмирічкі, говоря́ть), відсутність чергування «о/і» або «е/і» (корова/коров, голова/голов замість корів, голів);

• активне використання «є» в позиції після приголосної, особливо в російських запозиченнях (пєрвий, дєлають, свєт, архітєктор, Вєра)

і т. д.

У мові сучасних засобів масової інформації можна зустріти також численні помилки, що є результатом автоматичного перекладу з російської багатозначних слів: встановити залізничне повідомлення, допомагає від запалення бруньок, вібрація статевої дошки тощо (аналогічно і у зворотньому напрямку — перекручивание фактов, перебрал на себя тощо).

[ред.]Використання суржику в художній мові

У художній мові суржик використовувався здебільшого як стилістичний засіб типізації та індивідуалізації персонажів, створення комічного, іронічного ефекту.

Наприклад, у п'єсі-опері Івана Котляревського «Наталка-Полтавка» (1819) Возний вживає комічно-„макаронічну“ суміш української мови зі старослов'янською і російською, демонструючи цим свою вищість над простими селянами, які розмовляють полтавським діалектом.

Суржик або макаронічна мова використовувалися як засіб гумору й сатири також у творах Г. Квітки-Основ'яненка, М. Старицького, Остапа Вишні, С. Олійника, О. Чорногуза, П. Глазового та ін.

У двомовному дуеті популярних естрадних гумористів Тарапуньки і Штепселя, Штепсель у більшості ситуацій грав допоміжну роль подавача цілком банальних реплік «міською» російською мовою, на які Тарапунька мав відповідати дотепним «народним» суржиком.

Серед сучасних українських письменників, суржик займає помітне місце у творах Богдана Жолдака (серія оповідань «Прощавай, суржику!»).^[18] Суржик і ненормативна лексика є також органічними компонентами популярних п'єс Леся Подерв'янського.

У сучасній українській літературі суржик або російськомовні вставки часто використовуються також для реалістичнішої передачі мовлення персонажів (наприклад, у творах Ірени Карпи): якщо, на думку автора, у реальній ситуації такі персонажі розмовляли би суржиком, російською або перескакували з однієї мови на іншу, їх мовлення не перекладається нормативною українською мовою, а передається у вигляді, близькому до оригінального.

[ред.]Суржик у сучасному мережевому жаргоні

У багатьох україномовних інтернетівських форумах і блоґах вживаються різноманітні форми суржику, що містять значну кількість русизмів, а також російськомовні вставки, записані українськими літерами, нецензурна лексика і інші елементи ігор з мовою та орфографією. Крім традиції використання суржику у сучасній українській літературі, у таких випадках варто враховувати і можливий вплив форм сучасного російського мережевого жаргону, де використовується навмисно спотворена орфографія і специфічна лексика. В українському тексті слова, спотворені на «падонківський» манер, можуть виглядати схожими на русизми чи елементи суржику.

Навмисно-демонстративне вживання суржику, специфічного жаргону і нехтування офіційними нормами правопису (свого роду "штучна диглосія ") підкреслює особливий неформальний характер віртуального мережевого спілкування, норми та звичаї якого є значно більш вільними та ексцентричними порівняно з листуванням чи спілкуванням у реальному житті, в умовах складних бюрократичних систем сучасних держав, а також позначає дистанцію між реальною та віртуальною особистістю автора. Водночас, модифіковане написання нецензурних слів та виразів може певною мірою пом'якшувати шоковий ефект від використання табуйованої лексики та епатажного стилю поведінки.^[19]

22. Показник мовної майстерності – це вміння використовувати різноманітні синтаксичні конструкції.

Н – д.: проректор по науковій роботі – проректор із наукової роботи

            школа по підготовці продавців  - школа для підготовки продавців

            міське бюро по працевлаштуванню – міське бюро працевлаштування.

 

Конструкції з прийменниками вищого ступеня обов'язково вимагають прийменників від, ніж: книжка була цікавіша від попередньої, книжка була цікавіша, ніж попередня, за попередню.

Помилкою є вживання словосполучення, у яких порушуються закони сполучуваності слів: глухий тупик, захисний імунітет, пам'ятний сувенір, де прикметники вже зайві, бо семантика іменника вже передає бажане поняття.

Слово одержати вживається в сполученнях із конкретним значенням: одержати листа, квитки, книжки, гроші; але не рекомендується використовувати: одержати високу оцінку, освіту, навички, перемогу; натомість: дістати високу оцінку, освіту, набути навичок, здобути перемогу.

Слід дотримуватися норм синтаксичного зв'язку при вживанні слів завідувач, командувач, поширювач з родовим відмінком – відділу, кафедри, бібліотеки; але завідуючий ( рідко ) кафедрою, редакцією, бібліотекою; згідно з вимогами.

 

Фразеологія

При використанні фразеологічних одиниць важко дотримуватися стійкості їх лексичного складу; довільна видозміна чи калькований варіант – порушення фразеологічних норм.

 

Наприклад, слід уживати:                                    Неправильно

 бути в пригоді ( допомагати,

 бути корисним в чомусь)                                                   стати в нагоді

 

просто неба                                                                під відкритим небом

 

біла пляма                                                               біле місце

 

Правильно                                                             Кальки з російської

складати іспити, екзамени                                                      здавати екзамени

укладати угоду (договір)                                        заключати угоду

запобігти пожежі                                                    попередити пожежу

зазнати невдачі                                                       потерпіти невдачу

собі на втіху                                                             у своє задоволення

впадати в око                                                            кидатися у вічі

ніде правди діти                                                      нічого гріха таїти

поговорити по щирості                                            поговорити по душах

жити в розкошах                                                       жити приспівуючи

при надії  ( вагітність)                                               у цікавому стані

крига скресла                                                               лід зрушився

 

Коли фразеологічні одиниці використовуються неправильно, вони перестають бути засобом образності, а псують текст, як і будь – яка інша помилка.

 

Загальні стилістичні норми усного мовлення

 

Мова сучасної публіцистики орієнтується на одночасно на експресію і на стандарт. Ознака майстерності – уміле поєднання цих двох чинників.

Слід уникати частого повторення одних і тих же експресивних засобів, бо найбільша вада – не стандарт, а погана експресія, що сприймається як штамп.

Зразок : біле (чорне, зелене, м'яке, срібне) золото. При їх заштампованості негативним є те, що вони не сприяють зрозумілості, а, навпаки – затемнюють його зміст, бо не кожен читач зрозуміє, що живе золото – риба, біле – бавовник, чорне – вугілля і т.д.

Розробляючи принципи риторики, античні автори визначали 3 мети ораторського мистецтва – переконати, схвилювати, привабити читача. Ці принципи можна застосувати й до радіо, газет, телебачення. Однак у мові засобів масової інформації головне – переконати (агітаційний характер), кінцевий результат – вплив на читача чи слухача.

Тепер мова засобів масової інформації перебуває під значним впливом усного мовлення, наслідок – проникнення туди розмовних елементів. Проте вони не повинні розхитувати норм літературної мови, а вживатися доречно, тоді, коли є функціонально зумовленими, як визначені стилістично. Призначення їх – створювати колорит невимушеності, пожвавлювати виклад. Так само умотивованим має бути використання і книжної лексики.

Тавтологія (дав.-гр. ταυτολογία від дав.-гр. ταυτο — те ж саме та дав.-гр. λόγος — мова) — у риториці, використання повторювання або надлишковості у мові, коли одна частина висловлювання повністю або частково дублює зміст іншої.

Тавтологію іноді вважають різновидом плеоназму, або називають «хибним плеоназмом» — тобто таким плеоназмом, який не є виправданим ані з логічної, ані з експресивної та стилістичної точки зору (наприклад, «більш тепліший» замість «тепліший», або «популярні шлягери», «відомі зірки естради», «одноголосний консенсус», «прайс-лист цін» та ін.). Здебільшого, вживання таких тавтологій є проявом недостатньої логічної та мовної грамотності.

Дублювати зміст можуть не тільки окремі слова, а й цілі речення або їх частини, наприклад: «…вони ведуть більш активне статеве життя і в результаті частіше займаються сексом».

Найбільш очевидною тавтологія виглядає у словосполученнях, де дублюється один корінь (наприклад, «масляне масло») або корені різномовного походження з аналогічним змістом («пам'ятний сувенір», «народний фольклор»), але у деяких випадках такі слова насправді використовуються у дещо різних значеннях і не повністю дублюють зміст один одного. Наприклад, у словосполученнях «чорне чорнило» чи «біла білизна» повторюються корені, але не значення, оскільки чорнило буває не тільки чорним, а білизна — не тільки білою. Буквальне значення латинського слова «республіка» (res publica) — «справа народна», однак словосполучення «Народна Республіка» здебільшого не сприймається як тавтологічне.

Тавтологічні конструкції входять також до експресивно-стилістичних плеоназмів, які активно використовуються в образній народній та художній мові: «плакати гіркими сльозами», «думу думати», «гори воно вогнем».

Використання повторів чи часткове дублювання змісту, яке покращує стиль або робить висловлювання більш чітким і зрозумілим, зазвичай не характеризується як тавтологія, хоча і використовує для передачі змісту надлишкові засоби. Іноді дублювання змісту використовується для того, щоб підсилити або зробити наголос на певному аспекті висловлювання: наприклад, подарунок за визначенням є безкоштовним, але дуже часто говорять «безкоштовний подарунок», щоб наголосити, що немає жодних прихованих зобов'язань, фінансових або будь-яких інших.

Плеона́зм (від грец. πλεονασμός — надлишок, надмірність) — надлишковість засобів, що використовуються для передачі лексичного чи граматичного змісту висловлювання. Плеоназм як властивість тексту є протилежністю еліпсису і виявляє себе у повторенні чи синонімічному дублюванні лексем (лексичний плеоназм) або граматичних форм (граматичний плеоназм), а також у надто багатослівній передачі змісту, який може бути висловлено коротше. Плеоназм може реалізовуватись і в межах речення, і у більш широкому контексті: цілі речення можуть практично дублювати той самий зміст.

Плеоназм може бути обов'язковим (зумовленим мовною системою чи нормою) або факультативним, стилістичним (зумовленим експресивною метою висловлювання). Обов'язковий плеоназм є часто присутнім у граматиці різних мов — наприклад, у системах узгодження (дублювання граматичного значення іменника у формах залежних від нього слів), у деяких конструкціях дієслівного керування — дублювання просторових значень дієслівних префіксів у прийменниках («злізти з дерева») або подвійного заперечення («ніколи не був») та ін. Стилістичний (експресивний) плеоназм є типовим для розмовної, публіцистичної і художньої мови, особливо для фольклору, де плеонастичні епітети й порівняння можуть перетворюватись на стійкі поетичні формули.

Близьким до поняття плеоназму є поняття тавтології, яку іноді називають «хибним плеоназмом».

23.

Такі основні ознаки офіційно-ділового стилю, як стислість чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту, залежить від правильного вибору граматичної форми слова, зокрема іменників.

Cлова-назви осіб, предметів, понять, як відомо, переважають у ділових паперах. Тому увага до граматичних категорій іменників повинна бути особливо пильною.