[Ред.]з 1933 року

З приходом П. Постишева на Україну відбувся на весні 1933 погром також і в Інституті Мовознавства, серед гол. жертв якого були О. Курило, М. Трохименко, М. Драй-Хмара. Окремий сектор Т. та номенклятури зліквідовано. Щоб звільнити вже видані словники від пуристичних тенденцій та запровадити «спільні для обох (укр. і рос.) мов слова», «очищений» вже Інститут Мовознавства мав видавати до них додатки, т. зв. «термінологічні бюлетені», з тими тільки гаслами, що підлягали виправленню. Крім того, Інститутові доручено переглянути 21 словник, що були в процесі готування або друку ще перед погромом. Однак, за 1934 — 35 Інститут Мовознавства видав тільки 5 кореґувальних «бюлетенів»; ще два (біол. і заг.-техн.) були вже на поч. 1934 в друку, але не вийшли; після перегляду з усіх 21 готових рос.-укр. словників вийшов тільки «Словник мед. Т.» І. Кириченка (1936), доля ін. невідома. Поза Інститутом Мовознавства вийшло за 1934 — 35 у видавництві «Радянська Школа» для початкової і сер. школи 9 словничків, складених «відповідно до тексту підручників». Катастрофа 1936 — 37 перервала всю діяльність Інституту Мовознавства в галузі Т. на цілих два десятиліття, а в ін. видавництвах вийшов лише «Словник мед. Т. латинськоукр.-рос.» (Держмедвидав 1948) М. Книповича.

Термінологічна праця відновилася, коли у квітні 1957 Президія АН УРСР створила Комісію для складання термінологічних словників. Було заплановано на першу чергу 18 рос.-укр. словників, з яких 16 видано у 1959 — 66 і 1970 (ботан., геол., хім., фіз., гірничий та ін.). Також вийшли три, очевидно, «з другої черги», серед них великий «Рос.-укр. техн. словник» М. Матійка й ін. (1961); кілька вийшло поза АН УРСР. Словники цього періоду складалися «з критичним використанням» термінологічних словників 1920 — 30-их pp., укр. пуризм у Т. засуджувався не менше, ніж у 1933, а кількість пропонованих запозичень з рос. мови зростала; напр., техн. словник (1961) уже не знає «відсоток», «прямовисний», а лише «відсоток», «вертикальний» і т. д. Як правило усі ці словники будовані на рос. мові, а добір укр. відповідників суворо обмежений. Тільки винятково подаються всі наявні терміни, а селекція виявляється в рекомендації одного з них («Мінералогічний словник» Є. Лазаренка і О. Вина, 1975); другою іновацією зрідка є включення, поряд рос., англ. термінів.

Від кін. 1960-их pp. праця над термінологічними словниками загальмована і вони з'являються тільки вряди-годи («Словник соц.-екон.» С. Воробйової й Т. Молоді д, 1976 — дещо поширене вид. словника 1966).

Критичний стан термінологічної справи в УРСР спричинився до спроб опрацювання Т. на еміграції. Початки цієї праці виводяться від спроб студентських громад по першій світовій війні в Празі, Берліні й Данціґу. Більшого розміру праці були здійснені в Української Госп. Академії в Подєбрадах у Чехо-Словаччині, де утворено Наук.-термінологічну комісію при с.-г. інженерному відділі («Нім.-укр. лісотехн. словник», 1928; «Рос.-укр. с.-г. словник», 1927 та ін.) і пізніше в Словниковому відділі Укр. Наук. Інституту в Берліні («Нім.-укр. техн. словник» І. Жуковського — 3. Кузелі 1943, нім.-укр. мед. П. Оестерле — Р. Смика 1944) та ін.

По другій світовій війні термінологічні праці зреалізовано у США. НТШ видало 2 випуски «Бюлетеню Термінологічної Комісії» (1958 — 1962; автор А. Вовк). Осередками термінологічних зацікавлень стали українські професійні товариства, зокрема ветеринарів, лікарів та інженерів. Їх конференція утворила Український термінологічний центр (1965, Нью-Йорк), що зібрав чималі матеріали, видав кілька коротких словничків як матеріал до дискусії (англо-український: летунський Михайла Пежанського, медичний Михайла Данилюка та ін.) і підготував до видань кілька більших словників (вибраних термінів і назв Анатолія Вовка). Українська Вільна Академія Наук у США видала працю Наталі Осадчої-Янати «Українські народні назви рослин» (Нью-Йорк 1973).

АБО! Протягом 90-х років вийшло у світ 6 галузевих енциклопедій, зокрема “Економічна енциклопедія” (Київ, 2000-2002) в 3-х томах. Енциклопедія “Українська мова” (Київ, 2000), створена в Інституті мовознавства ім. О.О.Потебні та Інституті української мови НАН України, стала першим виданням енциклопедичного характеру, в якому на основі досягнень сучасного мовознавства в новій, систематизованій формі подано відомості про українську мову та українське мовознавство. Широкий резонанс у наукових колах отримав передрук в Україні з діаспорного видання 1955–1984 рр. “Енциклопедії українознавства” (Львів, 1993-2000) в 10-ти томах за редакцією доктора В.Кубійовича, здійснений НТШ у Львові та Фондом духовного відродження ім. митрополита А.Шептицького. Розпочато випуск “Юридичної енциклопедії” (Київ, 1998) в 6-ти томах.

У 1997-1998 роках опубліковано енциклопедичні словники гуманітарного змісту: з політології, філософії, соціології, лінгвістики.

Дослідники української термінології намагаються осягнути тенденції розвитку сучасної спеціальної мови, виходячи зі столітніх національних традицій термінотворення. Дослідити походження термінів, їх співвідношення з поняттями в різні епохи розвитку науки, різноманітних сфер суспільного життя дають змогу словники історичних та народних термінів. Так, у Науково-дослідному центрі гуманітарних проблем Збройних сил України видано “Словник історичних зброєзнавчих термінів” (Київ, 2000) В.Г.Бережинського, укладений за матеріалами озброєння Київської Русі. У 1993 році вийшов словник військових термінів “Історія української зброї” авторства А.В.Панібудьласка і Б.І.Канцелярук, а в 1995 році – А.Бурячок, М.Демський, Б.Якимович опублікували “Російсько-український словник для військовиків”, який охоплює майже 32 тис. історичних та сучасних термінів.

Народні джерела української термінології зафіксовано у словниках Є.І.Шевченка “Народна деревообробка в Україні” (Київ, 1997), К.І.Матейко “Український народний одяг” (Київ, 1996), О.К.Данилюк “Словник народних географічних термінів Волині” (Луцьк, 1997).

90-і роки збагатили лексикографічну практику розкриття термінології шляхом створення ілюстративних словників, коли використання мистецтва художньої ілюстрації є засобом візуального відтворення й пізнання поняття. Цей принцип реалізовано в словниках з виноградарства, геральдики, гончарства, наприклад, в “Ілюстрованому словнику народної гончарської термінології Лівобережної України (Гетьманщина)” О.М.Пошивайло, підготовленому в 1993 році в Інституті мистецтвознавства, фольклористики й етнології ім. М.Рильського та Народному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному.

Серед термінологічних лексикографічних праць 90-х років можна виокремити такі види за структурою видань: серійні, однотомні, багатотомні.

Термінологічні словники входять до складу серій, які охоплюють різножанрову літературу, – “Від А до Я”, “Бібліотека фахівця”, “Nota bene!”, “Трансформація гуманітарної освіти в Україні”, а також до спеціалізованих серій, що об’єднують суто лексикографічні праці: бібліотека словників “Ін Юре”, “Нові словники”, серія навчальних словників і довідників “Medicina polyglotta”. Так, у термінографічній серії “СловоСвіт”, заснованій 2000 року у Технічному комітеті стандартизації науково-технічної термінології, першим виданням був “Англійсько-український словник інженерії довкілля” Т.Балабана, який охопив близько 15 тис. інженерних, медичних, біологічних, правничих та суміжних з ними термінів, переважну більшість яких подано з тлумаченнями чи з довідковими відомостями. Окремо винесено словник назв і документів урядових установ англомовних країн та українсько-англійський покажчик базових слів словника-довідника. Сьогодні у термінографічній серії “СловоСвіт” вже видано чотири словники, зокрема з теплоенергетики, профілактичної та екологічної токсикології, гідравлики та санітарії.

Для словників, що входять до складу серій, притаманне однотипне оформлення, спільність задуму, тематики та читацького призначення.

Однотомні видання становлять переважну більшість термінологічних словників.

Багатотомні видання нечисленні. Серед них переважають двотомні праці. Зареєстровано 6 двотомних словників: перекладних, тлумачно-перекладних, словників-довідників, які відображають розгалужені термінологічні системи – медицину, хімію, правознавство, наприклад російсько-українсько-латинський словник медичних термінів (Київ, 1993), англо-український словник з хімії (Київ, 1994), англо-український словник медичних термінів (Одеса, 1996), словник-довідник “Інтелектуальна власність” (Київ, 2000). Серед них особливу увагу привертає “Українсько-латинсько-англійський медичний тлумачний словник” (Львів, 1995) на 33 тис. термінів. У Львівській академії мистецтв створено двотомний словник “Декоративно-ужиткове мистецтво” (2000) за редакцією відомого мистецтвознавця Я. Запаска.

Протягом останнього десятиріччя опубліковано низку словників у 3-х томах: “Економічна енциклопедія” (Київ, 2000); “Російсько-українсько-латинський словник медичних термінів” (Київ, 1993); “Словник з матеріалознавства” (Київ, 1995), кожен том якого має іншу вихідну мову – українську, російську, англійську.

Термінологічні словники, особливо тлумачні та тлумачно-перекладні, використовують у навчальному процесі як довідкову базу. Виходять термінологічні праці, які поліграфічно оформлені як окремі видання, але становлять один із томів багатотомних наукових, навчальних видань. Наприклад, у тритомному навчальному посібнику “Основи підприємництва” (Київ, 2000) В.І.Павлова 3-й том становить тлумачний словник бізнесових термінів. У двотомнику “Міжнародне гуманітарне право” (Київ, 1999) у другому томі вміщено словник основних термінів і понять філософсько-правової доктрини регулювання збройних конфліктів.

Термінологічні словники, відображаючи лексику спеціальної сфери, мають чітко окреслене функційне призначення – відображати поняттєво-термінологічний апарат різних галузей науки й техніки та забезпечувати наукову, навчальну, виробничу діяльність. Це зумовлює критерій відбору термінологічного матеріалу за читацькою адресою.

Термінологічні лексикографічні праці призначено широким колам науковців, викладачів, студентів усіх спеціальностей або певної спеціальності, аспірантів, слухачів підготовчих відділень, слухачів системи підвищення кваліфікації, учнів, науково-технічних працівників. Однак існують словники, які виникли як наслідок спостереження за професійною лексикою окремих категорій фахівців чи угруповань мовців, наприклад, “Словник русизмів у мові медиків” (Львів, 1995; укладач Я.Ганіткевич). У руслі надання допомоги представникам органів влади в опануванні української ділової лексики, крім ґрунтовних лексикографічних праць, видано порадник “Уникаймо русизмів в українській мові!: Короткий словник-антисуржик для депутатів Верховної Ради та всіх, хто не хоче, щоб його мова була схожа на мову Вєрки Сердючки” (Київ, 2000; укладач Ю.В.Гнаткевич), “Абетка депутата” (Київ, 2000; укладач А.Ф.Ткачук).

За ознакою первинності виходу в світ лексикографічні праці можна класифікувати на оригінальні, передруки й перекладені. Термінологічні словники 90-х років – це переважно сучасні оригінальні лексикографічні праці.

Однак інтенсивна термінотворча, словникарська праця українських науковців зумовлювала поглиблений інтерес до термінологічних здобутків НТШ, Інституту української наукової мови в 20-х роках, зарубіжних джерел. Вагомою підмогою для дослідників української термінології було перевидання словників, укладених у попередні десятиліття. Так, у Києві 1993 року було перевидано “Російсько-український фразеологічний словник. Фразеологія ділової мови” В.Підмогильного і Є.Плужника, у 1994 році – “Музичний словник” З.Лисько, вперше опублікований у 1933 році. У 1996 році музей Івана Гончара здійснив репринтне видання “Словника чужомовних слів”, що його уклали І.Бойків, О.Ізюмов та інші в Нью-Йорку 1955 року. Словник охоплює понад 25 тис. чужомовних слів і виразів, уживаних у політичній, економічній, медичній, літературній сферах.

Переклад сучасних зарубіжних лексикографічних праць як засобу обміну науковою інформацією – явище непоширене. Увагу наукової громадськості можуть привернути лише поодинокі видання: “Українсько-англійських словник бізнесових термінів” (Чернівці, 1992), “Комп’ютерний словник” (Київ, 1997), “Словник біблійного богослов’я” (Львів, 1996).

Для всіх сучасних терміносистем властиве функціювання термінів трьох типів структурно-словотвірної будови: терміни-однослови, терміни-композити, терміни-словосполучення. За типом структурно-словотвірної будови вміщених у словнику термінів можна виділити такі види словників: загальні і часткові.

До загальних словників, в яких відображено терміни всіх словотвірних типів, належить переважна більшість лексикографічних праць.

Часткові словники нечисленні. Вони відображають терміни, що належать до окремого структурно-словотвірного типу чи утворені за певною словотвірною моделлю. Так, усталені у професійному вживанні вислови відображає і репринтне видання фразеологічного словника ділової мови В.Підмогильного і Є.Плужника, і сучасна праця – “Тлумачний англо-український словник ідіом для бізнесменів” А.Г.Латигіної (Київ, 2000).

До словників термінів, які відібрані за специфікою їх словотвірної будови, можна віднести “Словник інтернаціональних терміноелементів грецького та латинського походження в сучасній термінології” (Київ, 1996) І.М.Гнатишеної і Т.Р.Кияка, “Українсько-англійський словник природничих термінів з префіксом не-“ О.Кочерги і Є.Мейнаровича.

18. Наукові поняття визначаються спеціальними словами – термінами, які складають основу наукової мови. Термін – це слово, або усталене словосполучення. Що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а навпаки, поняття, приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається вдома конвенційність термінова, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї чи іншої галузі домовляються. Що розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції – лаконічному, логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета, або зазначення поняття. Тобто його зміст і межі.

Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:

а) системність термінова (зв’язок з іншими термінами даної предметної сфери);

б) наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;

в) моностемічність (однозначність) термінова в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;

г) стилістична нейтральність;

д) відсутність експресії, образності, суб’єктивно-оцінних відтінків.

Терміни поділяються на загальновживані (ідея, гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (знаменник, діяльник, чисельник).

На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах.

ДО будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань.

У множині термінів кожної галузі вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія – це така підмножина термінів, яка відображає поняття, й утворились й функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від термінології, терміносистема – це опрацьована фахівцями певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі.

Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви –своєрідні етикети предметів, явищ, понять. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви – одиничне.

ДО номенклатури входять серійні марки машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви та назви рослин, звірів і т.д.

Професіоналізми – слова й мовлення звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення певних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми – конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов’язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:

Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок-кухар; кубрик-кімната відпочинку екіпажу; ходити в море-плавати, тощо.

Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: зняті каси, підбити, прикинути баланс.

Професіоналізм музикантів: фанера-фонограма; розкрутити – розрекламувати.

Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізм вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

Професіоналізми використовують також літератури з метою створення професійного колориту, відтворення життєдіяльності певного професійного середовища у своїх творах.

19. Слова можуть мати не одне, а кілька значень. Цю їх властивість і називають багатозначністю. Багатозначність закладена в самій природі слова, що узагальнює певну ознаку, яка може бути властива також іншим предметам чи явищам. Наприклад, слово дзвоник це і "1. Невеличкий предмет у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, в середині якої підвішено ударник, серце", і "2. Прилад для подавання звукових сигналів, що нагадують звуки цього предмета (електричний дзвоник)", і "3. Самі звукові сигнали, певні характерні звуки", і "4. Рослина з кольоровими квітками, що своєю формою нагадують маленькі дзвони". Як видно з наведеного прикладу, слово фактично завжди узагальнює не одну, а кілька важливих ознак предмета або явища, у даному разі його призначення - видавати звуки - і його форму, а це ще збільшує можливість і навіть неминучість багатозначності. Для розуміння узагальнюючої сутності слова велике значення має таке висловлювання В. І. Леніна: "Склянка є, безперечно, і скляний циліндр і інструмент для пиття. Але склянка має не тільки ці дві властивості або якості або сторони, а безмежну кількість інших властивостей, якостей, сторін, взаємовідношень і "опосереднень" з усім іншим світом". Як правило, найбільш багатозначними є слова, що здавна існують у мові. Помічено також, що багатозначність слова залежить від частоти вживання слова в мові. Багатозначними є, наприклад, слова давати, держати, дерти, діставати, добрий, дорога, дрібний, другий, дух і под. Багатозначність слів здебільшого не заважає взаєморозумінню між людьми, оскільки слова при мовному спілкуванні завжди виступають у мовленні в певному контексті, в словесному оточенні і в конкретній мовленнєвій ситуації. Наприклад, слово день означає: "1. Частину доби від сходу до заходу сонця. Люблю блискучий день, коли земля цвіте. (М. Риль-ський.) 2. Час, який дорівнює 24 годинам, добу. Дні минають, минають місяці,- село навік замовкло, оніміло і кропивою поросло. (Т. Шевченко.) 3. Календарну дату, встановлену для чого-небудь. День Перемоги, день відвідування, День учителя. 4. Час, період у житті людини, народу. Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. (М. Коцюбинський.) У кожному з наведених речень чи словосполучень значення слова день виступає цілком виразно. Треба, однак, добре знати і розуміти значення слів, щоб належно користуватися ними, бо неправильно вжите слово може спричинитися до неясності або й перекручення думки. Наприклад, в українській літературній мові слово погруддя означає "скульптурне зображення верхньої частини людського тіла": Простінки між завісами прикрашені малюванням та погруддями філософів. (Леся Українка.) А ось у реченні Марта позіхнула і натягла на погруддя ковдру слово погруддя вжито неправильно. Помилкове вживання слова призвело до серйозного порушення змісту речення. І слово крапка, і слово точка в українській мові багатозначні. Але в значенні знака, який використовується на письмі, вживається в літературній мові лише слово крапка. Тому помилковим є використання слова точка у такому, скажімо, реченні: Треба нарешті поставити всі точки над "і".

20. Омонімами називають слова, які мають однакове звукове оформлення, але зовсім різні значення. Омоніми утворюються внаслідок випадкового збігу звучання слів (гостра коса і дівоче, коса, пара води і пара коней) і внаслідок певного розходження значень багатозначного слова, коли зв'язки між значеннями вже втрачені. Прикладом цього може бути дієслово топити в словосполученні топити в печі і дієслово топити в словосполученні топити молоко, В основі значень обох слів лежить значення "робити щось теплим", але зв'язок між цими словами загалом не відчувається мовцями. І вже тільки фахівці-мовознавці можуть установити ймовірний зв'язок між цими дієсловами і дієсловом топити в значенні "примушувати тонути". Інколи зв'язок між омонімами простежується досить легко, наприклад, лев - тварина і лев - болгарська монета, на якій колись карбували лева. Але між назвою монети і назвою тварини не існує типових зв'язків у системі лексики нашої мови, як немає і реальних співвідношень між твариною і монетою. Тому ці слова теж вважаються омонімами. Наведені приклади свідчать, однак, що чіткої межі між багатозначним словом і омонімами не існує, і тут можливі численні перехідні й спірні випадки. Омоніми в мовленні, як і багатозначні слова, виступають звичайно в такому контексті, який не залишає сумнівів щодо їх значення. Тому наявність омонімів у мові здебільшого не викликає труднощів при спілкуванні. Про це свідчить і той факт, що кількість омонімів з розвитком мови не тільки не зменшується, а, навпаки, збільшується. Чимало омонімів виникає у зв'язку із запозиченням слів: бал - "танцювальний вечір" і бал - "оцінка, цифрове позначення" (за походженням - різні слова французької мови); туш - "чорна фарба" і туш - "коротке урочисте музичне привітання" (обидва слова запозичено з німецької мови). Багато омонімів виникло внаслідок переходу слів з однієї частини мови в іншу: черговий номер - черговий у класі, один зошит - один (якийсь) мій знайомий і т. ін. Отже, омоніми в мові не є однорідними. Розрізняються повні омоніми - слова однієї частини мови, що збігаються в усіх своїх формах (ключ у замку і ключ журавлів) і часткові омоніми та омоформи - слова, що збі-гаються тільки в кількох або одній якійсь формі аж до чисто випадкового збігу (найчастіше це слова різних частин мови): коло місяця - велике коло, пожовкла трава - трава пожовкла, рідна мати - мати можливість. Різні за значенням слова, що вимовляються однаково, але пишуться по-різному, називають омофонами: вдень тепло - в день мого народження, потри мак - розкладай по три і т. ін. До омонімів примикають омографи - слова, що пишуться однаково, але вимовляються по-різному: запал і запал, приклад і приклад, засипати (в ліжку) і засипати (землею) тощо. Омоніми іноді використовуються в художній літературі для гри словами й каламбурів, а в поезії ще й як рими.

Лексичні омоніми поділяють на повні (абсолютні) і неповні (часткові).

Повні омоніми збігаються в усіх граматичних формах:

• Бал­ка (дерев'яний чи металевий брус), балка (яр): обидва іменники в усіх відмінках однини й множини мають однакові форми.

• Точити (робити гострим), точити (цідити): обидва дієслова змінюються абсолютно однаково.

• Моторний (швидкий), моторний (пов'язаний із мотором): обидва прикметники однаково змінюються за родами, відмінками та числами.

Неповні омоніми збігаються лише в частині граматичних форм:

• Баранці (молоді барани) — має всі форми однини й множини, баранці (піна на гребенях хвиль) — має тільки форми множини.

• Захід (одна з чотирьох сторін світу) — має форми лише однини, захід (дія для досягнення якоїсь мети), захід (спуск небесного світила за обрій) — мають і форми однини й множини.

• Злити (викликати злість), зли­ти (полити): у них усі інші форми різні, крім форм минулого часу й умовного способу.

Неповними омонімами є також збіги окремих форм різних частин мови: а) іменників і відіменникових прислівників: кружка (довкола) і кружка (родовий відмінок іменника кружок); боком (не прямо) і боком (орудний відмінок іменника бік); б) іменників і звуконаслідувальних вигуків: рип (рипін­ня — рип дверей) і рип (різкий звук від тертя — двері рип); стук (удар — почувся стук) і стук (різкий звук удару — щось у вікно стук); в) інші випадкові збіги: мати (рідна людина) і мати (володіти чимось); коли (у який час) і коли (наказовий спосіб дієслова колоти); їм (перша особа однини теперішнього часу дієслова їсти) і їм (давальний відмінок займенника вони).

Пароніми - слова, які подібні своїм звучанням. Схоже звучання мають, наприклад, слова олива, олія, оліфа; кіт, кит; кристал, кришталь. З цього погляду пароніми слід розглядати як слова, що наближаються до омонімів. Але на протилежність до омонімів, пароніми іноді є одночасно або синонімами (наприклад, лицар і рицар), або словами, що належать до однієї галузі, сфери (наприклад, калій і кальцій - назви легких металів) або словами спільнокореневими, що відбивають у своєму значенні якусь спільну ознаку (наприклад, свідчення і свідоцтво). Звукова подібність паронімів створює можливість для використання їх у художній літературі з тією самою метою, що й омонімів. Разом з тим звукова подібність, особливо при певній близькості значення, може призвести до плутання паронімів, що спотворює або й зовсім затемнює думку. Отже, треба добре розуміти значення паронімів і правильно вживати їх.