- •Лекції з курсу “Кримінальне право України”. Загальна частина.
- •§ 1. Поняття кримінального права, його предмет, методи та завдання.
- •§ 2. Система кримінального права України.
- •§ 3. Наука кримінального права, її зміст та завдання.
- •§ 4. Загальні та спеціальні принципи кримінального права.
- •§ 5. Поняття кримінального закону, його значення та основні риси.
- •§ 6. Джерела кримінального права України.
- •§ 7. Структура кримінального закону. Диспозиція і санкція та їх види.
- •§ 8. Тлумачення кримінально-правових норм та його види.
- •§ 8. Чинність кримінальних законів у просторі.
- •§ 9. Територіальний принцип чинності кримінального закону.
- •§ 10. Принцип громадянства та універсальний принцип дії кримінального закону.
- •§ 11. Чинність кримінального закону в часі (принципи, поняття часу вчинення злочину, зворотня сила).
- •§ 12. Поняття злочину та його ознаки.
- •§ 13. Відмінність злочинів від інших правопорушень.
- •§ 14. Класифікація злочинів.
- •§ 15. Кримінальна відповідальність (поняття, момент виникнення та припинення, форми реалізації).
- •§ 16. Поняття складу злочину та його значення.
- •§ 17. Елементи та ознаки складу злочину.
- •§ 18. Види складів злочинів.
- •§ 19. Кваліфікація злочинів (поняття та значення).
- •§ 20. Поняття об‘єкта злочину та його структура.
- •§ 21. Класифікація об‘єктів злочинів.
- •§ 22. Родовий та видовий об‘єкти злочинів (поняття, значення).
- •§ 23. Безпосередній об‘єкт злочину (поняття, значення).
- •§ 24. Предмет злочину.
- •§ 25. Об‘єктивна сторона складу злочину (поняття, ознаки).
- •§ 26. Суспільно небезпечні наслідки та їх види.
- •§ 27. Матеріальні та формальні склади злочинів.
- •§ 28. Причинний зв‘язок та його кримінально-правове значення.
- •§ 29. Триваючі, продовжувані та складні (складені) злочини.
- •§ 30. Спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину.
- •§ 31. Місце, час, ситуація вчинення злочину.
- •§ 32. Суб‘єкт злочину (поняття, ознаки).
- •§ 33. Неосудність: поняття, критерії визначення. Проблема обмеженої складності в теорії кримінального права.
- •§ 34. Вік, по досягненні якого особа може нести кримінальну відповідальність.
- •§ 35. Спеціальний суб‘єкт та його види.
- •§ 36. Суб‘єктивна сторона складу злочину (поняття, ознаки).
- •§ 37. Поняття вини та її форми.
- •§ 38. Умисел та його види, зміст умислу.
- •§ 39. Необережність та її види.
- •§ 40. Складна вина.
- •§ 41. Випадок (казус) та його характеристика.
- •§ 42. Мотив злочину та його види.
- •§ 43. Мета злочину та її значення для кваліфікації злочинного діяння.
- •§ 44. Юридична і фактична помилки та їх значення.
- •§ 45. Обставини, що виключають злочинність діяння (поняття, види).
- •§ 46. Необхідна оборона та умови її правомірності.
- •§ 47. Перевищення меж необхідної оборони.
- •§ 48. Крайня необхідність.
- •§ 49. Стадії вчинення умисного злочину (поняття, види).
- •§ 50. Закінчений злочин, момент закінчення окремих видів злочинів.
- •§ 51. Готування до злочину.
- •§ 52. Замах на злочин.
- •§ 53. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця.
- •§ 54. Співучасть у злочину (поняття, об‘єктивні та суб‘єктивні ознаки).
- •§ 55. Форми співучасті.
- •§ 56. Види співучасників.
- •§ 57. Особливості кваліфікації дій співучасників та призначення їм покарання.
- •§ 58. Причетність до злочину та її форми.
- •§ 59. Множинність злочинів.
- •§ 60. Повторність злочинів та її різновиди.
- •§ 61. Реальна та ідеальна сукупність злочинів. Розмежування кваліфікації діяння за правилами сукупності та конкуренції норм.
- •§ 62. Суть і мета покарання.
- •§ 63. Перелік основних і додаткових покарань.
- •§ 64. Позбавлення волі (характеристика).
- •§ 65. Виправні роботи (характеристика, відповідальність за ухилення від відбування цього покарання).
- •§ 66. Позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю (характеристика).
- •§ 67. Штраф, як міра покарання (характеристика).
- •§ 68. Конфіскація майна (характеристика).
- •§ 69. Загальні начала призначення покарання.
- •§ 70. Призначення покарання за сукупністю злочинів.
- •§ 71. Призначення покарання за кількома вироками.
- •§ 72. Умовне засудження (суть, підстави, та порядок застосування).
- •§ 73. Відстрочка виконання вироку (суть, підстави, та порядок застосування).
- •§ 74. Види звільнення від кримінальної відповідальності.
- •§ 75. Види звільнення від покарань.
- •§ 76. Звільнення з передачею особи на поруки трудовому колективу чи громадській організації.
- •§ 77. Звільнення від подальшого відбування покарання (підстави, умови, порядок).
- •§ 78. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.
- •§ 79. Примусові заходи медичного характеру (суть, підстави, та порядок застосування).
- •§ 80. Примусові заходи виховного характеру (суть, підстави, та порядок застосування).
§ 35. Спеціальний суб‘єкт та його види.
Особа, яка вчинила злочин, підлягає кримінальній відповідальності за таких умов: 1) досягнення до моменту вчинення злочину встановленого кримінальним законом віку; 2) осудності. В КК передбачаються додаткові умови: громадянство, посадове становище, виконання професійних або спеціальних функцій тощо. Напр.: суб‘єктом злочину одержання хабара (ст.168) може бути лише посадова особа; суб‘єктом військових злочинів може бути лише військовослужбовець; суб‘єктом державної зради (ст.56) може бути лише громадянин України; суб‘єктом порушення вимог законодавства про охорону праці (ст.135) може бути лише особа, на яку були покладені обов‘язки щодо відповідальності за дотримання правил техніки безпеки на виробництві. У теорії кримінального права особу зі спеціальними ознаками суб‘єкта, передбаченими у конкретній кримінально-правовій нормі, прийнято називати спеціальним суб‘єктом, на відміну від поняття “загальний суб‘єкт”, для якого характерними ознаками завжди є осудність і певний вік.
§ 36. Суб‘єктивна сторона складу злочину (поняття, ознаки).
Суб‘єктивна сторона складу злочину – це процес мислення, бажання і волі людини, в якому відображуються її об‘єктивна поведінка та інші зовнішні обставини, пов‘язані з вчиненням злочину. Суб‘єктивна сторона складу злочину завжди знаходить свій вияв у певному зовнішньому протиправному діянні. Тобто, в об‘єктивних ознаках злочину знаходять свій вияв мотив, мета, і, в кінцевому підсумку, волевиявлення особи. схематично цей процес виглядає так: залежно від тієї або іншої потреби людини у неї виникає і фактор певної поведінки – мотив; характер і зміст мотиву породжує мету; мета веде до формування волі людини; воля знаходить свій вияв у конкретному діянні. Суб‘єктивна сторона складу злочину – це внутрішня сутність діяння; це ті внутрішні процеси, які відбуваються у психиці осудної особи під час вчинення нею передбаченого законом суспільно небезпечного діяння. Характерними ознаками (елементами) суб‘єктивної сторони злочину є вина, мотив та мета вчинення злочину. Тоді для кваліфікації того чи іншого злочину виняткове значення має встановлення зв‘язку зовнішнього прояву поведінки людини з її психічним станом. Почуття, мислення, наміри, мета та воля – це внутрішній, духовний світ людини, її сутність. Усі вони своїй єдності та взаємозв‘язку створюють психіку людини, її пізнання. Це дає змогу людині сприймати і розуміти зовнішній світ, особисті блага і поведінку інших людей, діяльність колективу, суспільства і держави, ставити мету, формувати свою волю і діяти відповідним чином не лише при вчиненні, як правило, правомірних дій, але і при вчиненні суспільно небезпечних діянь. У кримінальному праві враховуються не всі ознаки психіки людини, а в основному, інтелектуальна і вольова, які використовуються при визначенні форм вини – умислу і необережності. Водночас кримінальний закон в окремих випадках вказує на особливий емоційний стан людини як ознаку суб‘єктивної сторони складу злочину. Напр., умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст.95); умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання (ст.103). Із цього приводу Пленум ВС України у п.24 постанови від 01.04.94 №1 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров‘я людини” вказав, що “судам необхідно мати на увазі, що суб‘єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачена ст.95 або 103 КК, характеризуються не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Для кваліфікації таких дій винного за вказаними статтями необхідною умовою є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.