29. Основные подходы к обозначению сущности госудаврства и его признаки.

Подходы к изучению сущности государства:

1) классовый – государство определяется как организация политической власти экономически господствующего класса. В таком понимании функции государства ограничиваются весьма узкими целями: средство для обеспечения интересов господствующего класса. Первоочередное удовлетворение интересов каких-либо классов не может не вызывать сопротивления у других слоев населения;

2) общесоциальный – государство определяется как организация политической власти, создающая условия для компромисса интересов различных классов и социальных групп. При таком подходе государство понимается как средство для обеспечения общественных интересов, концентрирующих интересы различных классов и слоев, большинства населения страны.

Выделяют также и религиозный, и национальный, и расовый подходы в понимании сущности государства, в рамках которых будут доминировать религиозные, национальные, расовые интересы в политике конкретного государства.

Признаки государства:

1) наличие публичной власти, распространяющейся на всю территорию страны и на всех проживающих там лиц (государство обязательно обладает аппаратом управления и принуждения: чиновники, армия, полиция, а также тюрьмы и др.);

2) система налогов, податей, займов (необходимы для материального обеспечения государственной политики: экономической, социальной, оборонной и т. п., а также для содержания государственного аппарата, людей, не производящих материальные ценности и занятых только управленческой деятельностью);

3) территориальное деление населения (государство объединяет своей властью и защитой всех людей, населяющих его территорию, независимо от принадлежности к какому-либо роду или племени, вероисповеданию и т. д.);

4) суверенитет (присущее государству верховенство на своей территории и независимость в международных отношениях);

5) право (государство не может существовать без права, так как последнее юридически оформляет государственную власть и тем самым делает ее легитимной, определяет юридические рамки и формы осуществления функций государства и т. п.);

6) монополия на легальное применение силы, физического принуждения (возможность лишить граждан высших ценностей, каковыми являются жизнь и свобода, определяет особую действенность государственной власти).

31. Основные субъекты политики.

Особа виступає як учасник політичного процесу, представником якоїсь групи або як громадянин, наділений політико-правовою суб'єктністю. Виділяється декілька рівнів політичної суб'єктності особи: громадянин, що бере участь у політиці через виконання громадських обов'язків або через громадську організацію; член політичної партії; громадсько-політичний діяч; адміністратор; депутат; політичний лідер.

Груповим суб'єктом політики може бути будь-який елемент соціальної структури (етнонаціональної, соціально-класової, професійної, територіальної, конфесійної), який усвідомлює власні групові інтереси і намагається їх виразити на державному рівні, а також групи тиску, громадські організації, політичні партії і владні структури різного рівня (державного, регіонального, місцевого).

Залежно від сили впливу суб'єктів на процес прийняття політичних рішень суб'єкти політики поділяються на первинні (базові), вторинні і безпосередні.

До первинних суб'єктів політики належать соціальні групи, етноси, класи, територіальні, демографічні, професійні і релігійні об'єднання, які, по-перше, виникли природно-історичним шляхом, спонтанно, а не внаслідок цілеспрямованої дії, по-друге, виражають власні інтереси (соціально-економічні, територіальні, професійні й культурні) не прямо, а опосередковано через політичні організації, по-третє, створюють різноманітні політичні організації, надають їм усіляку підтримку; по-четверте, через власні соціальні інтереси визначають зміст і вектори сучасної політики, забезпечують утвердження принципу політичного плюралізму.

Серед цих суб'єктів найвпливовішими у політичному житті є етноси, нації і соціально-класові групи.

Вторинні суб'єкти створюються як специфічні інститути здійснення влади або впливу на неї задля захисту інтересів базових суб'єктів, реалізації їхніх цілей і цінностей. Ці суб'єкти мають специфічні політичні інтереси щодо здобуття і здійснення державної влади. До вторинних суб'єктів політики належать групи тиску і партії. Групи тиску включають всі об'єднання громадян (профспілки, промислові і торговельні асоціації, культурологічні товариства тощо), які безпосередньо не борються за владу, але відстоюють власні інтереси при здійсненні політики. Різновидом груп тиску є лобістські групи.

Партії як вторинні суб'єкти політики безпосередньо борються за владу, тісно взаємодіючи з різними групами тиску й електоратом.

До безпосередніх суб'єктів політики належать владні структури, керівні органи політичних і громадських організацій, політичні лідери, які беруть безпосередню участь у прийнятті й виконанні політичних рішень. На цьому рівні виникає і функціонує політична еліта, під якою розуміють групу людей, що займає провідні позиції у різних структурах політики. Для здобуття і збереження влади престижу політичні еліти використовують партії, групи тиску, соціальні групи і масові спільноти, виражаючи дійсно або уявно їхні інтереси. Проте справжні наміри еліт для більшості залишаються незрозумілими.

Суб'єкти політики мають як відкриті, так і приховані групові інтереси. Останні характерні для таких груп, як кліки, мафії, родинно-земляцькі угруповання.