9. Реформація та проблеми перекладу. Сутності та передумови реформації. Проблеми перекладу біблії у ренесансній традиції

Сутності та передумови Реформації

Під Реформацією розуміється рух, спрямований проти католицької церкви. Представники Реформації відстоювали положення про безпосередній зв'язок людини з Богом, заперечуючи догму про обов'язкове посередництва духовенства, і стверджували, що єдиним авторитетом в області релігійної істини є Святе Письмо, яке має право читати кожна людина. Датою початку Реформації прийнято вважати 1517 року, коли німецький монах Мартін Лютер виступив зі своїми знаменитими тезами, спрямованими проти торгівлі так званими індульгенціямі. Почавшись в Німеччині, Реформація швидко вийшла за її межі, широко поширившись в інших країнах Європи. Потужний розмах реформаційного руху породив опір католицьких кіл, що отримало назву Контрреформації. Їй вдалося перемогти в ряді європейських держав, однак сама католицька церква, щоб утримати свої позиції, була змушена піти на певну модернізацію. Досить складне питання про ставлення Реформації до ренесансної традиції. З одного боку, гуманістичний рух, представники якого боролися проти схоластики, критикували невігластво католицького духовенства, висміювали станові забобони, зіграло важливу роль в ідейній підготовці Реформації. З іншого боку, цілі та соціальна база двох цих чудових історичних явищ були багато в чому різні: гуманізм. У певному сенсі можна говорити і про мовному аспекті зазначеного вище відмінність: в той час як гуманістична культура в значній мірі була латиномовний, діячі Реформації зверталися до народу на рідній мові. Однією з найважливіших завдань, які поставили перед собою представники Реформації, став переклад Біблії на «народні» мови, означав кінець монополії католицької церкви на читання і тлумачення Біблії. І в дозволі її величезну роль відіграли праці вчених-гуманістів, які поклали край початок науково-філологічному вивчення Святого Письма.

Проблеми перекладу Біблії у ренесансній традиції

Перш за все перед гуманістами виникла необхідність визначити своє ставлення до тієї самої Вульгате, текст якої був оголошений католицькою церквою ортодоксальним. І тут можна констатувати одну надзвичайно важливу тенденцію, що мала далекосяжні наслідки. Йдеться про процес, який доцільно назвати «десакралізацією» перекладу і «філологізаціей» ставлення до нього. Іншими словами, принципи філологічного аналізу, пов'язані зі звірення перекладу з оригіналом, стали відтепер поширюватися і на тексти релігійного характеру. Характерна в цьому плані різниця між двома розглянутими в попередньому розділі настільки близькими за своїми установкам трактатами Л. Бруль і Дж. Манетті. У першому про переведення сакральних творів взагалі нічого не говориться, що може бути витлумачено як прояв були у автора сумнівів в застосовності в даному випадку сформульованого їм підходу; у другому філологія вже розуміється як універсальний засіб аналізу будь-якого тексту, будь він світським або релігійним.

Для підготовки Реформації, представники якої вважали, що порятунок залежить не від суворого виконання обрядів, а від внутрішнього Божого дару - віри, перекладацька поправка Еразма відіграла надзвичайно важливу роль.

Якщо, таким чином, право на перегляд латинського перекладу Біблії сумнівів у переважної більшості гуманістів не викликало, то їхнє ставлення до допустимості передачі Святого Письма на «народні» мови було складнішим. Нагадаємо, що саме подібні спроби, з одного боку, на протязі багатьох століть викликали різко негативну реакцію з боку католицької ортодоксії, а з іншого - часто ставали прапором «єретичних» рухів ще з часів Середньовіччя. І тут вже важливу роль грали міркування не стільки філологічного, скільки ідейно-політичного характеру. Так, наприклад, Томас Мор дуже вороже поставився до перекладу Біблії на англійську мову, що належав В. Тіндейла, перш за все тому, що бачив в ньому єретика і ворога католицької церкви. Однак разом з тим він вважав, що англійці повинні мати можливість читати Святе Письмо на своїй рідній мові, т. Е. Не поділяв повністю позиції англійської католицької церкви, ще в 1402 р заборонила поширення Біблії.

Саме така робота і розгорнулася з початком Реформації в країнах досі єдиної католицької Європи. Причому якщо для людей ренесансної традиції на передньому плані при перекладі і тлумаченні біблійного тексту був все ж, умовно кажучи, філологічний аспект, то для прихильників нових течій головною метою стала боротьба з римською курією, знаряддям якої покликаний був служити священний текст, доступний і не знають латині (не кажучи вже про давньогрецького і староєврейською мовами!) «профанів». І найбільш видатною постаттю серед тодішніх перекладачів Біблії судилося стати людині, з ім'ям якого був пов'язаний саме початок Реформації, - Мартіну Лютеру.