55 Радянсько польска війна

Радянсько-польська війна. Багато поколінь польських борців поклали свої голови в боротьбі за єдність і незалежність рідної батьківщини. На рубежі 1917-1918 pp. у всіх частинах Польщі розвивається могутній революційний рух. Під впливом російської революції у Польщі створювались Червона гвардія, ради робітничих депутатів, народна міліція, формувались органи влади. 29 серпня 1918 р. Ленін підписав Декрет РНК, який анулював усі договори і акти, що були укладені урядом колишньої царської Росії з Пруссією і Австрією щодо розподілу Польщі. Країни Антанти погодились з фактом незалежності Польщі і активно підтримали її. Вони вбачали в ній союзника у боротьбі з радянською Росією і противагу Німеччині на Сході. Правлячі кола відновленої Польської держави на чолі з Ю.Пілсудським прагнули відродити країну у кордонах 1772 р.

У квітні 1920 р. після укладення Варшавської угоди між УНР і Польщею почався наступ польських і українських військ на РРФСР і УСРР. Пілсудський заявив, що його армія залишиться на Україні лише до тих пір, поки не сформується постійний український уряд. Країни Антанти забезпечували польські війська зброєю, танками, броневиками, літаками. Полякам вдалося захопити Київ і відтіснити радянські війська на лівий берег Дніпра.

Радянське керівництво негайно створило Польський фронт. В його розпорядження було перекинуто кращі частини, проведено мобілізацію на фронт комуністів і комсомольців.

До 14 тис. колишніх офіцерів російської армії відгукнулись на заклик генерала О.Брусилова стати на захист Росії.

У травні 1920 р. радянські війська Південно-Західного фронту під командуванням О.Єгорова перейшли в наступ. Вони відкинули польську армію за межі України. Операції Червоної армії ускладнилися тим, що на півдні почалися бої з Врангелем.

Наступ здійснювався силами двох розрізнених фронтів: Південно-Західного на Львів і Західного на Варшаву під командуванням М.Тухачевского. Це був серйозний стратегічний прорахунок. Війська, пройшовши 500 км, відірвались від своїх резервів і тилів.

Трапилось непередбачене - польські робітники і селяни не тільки не підтримали Червону армію, але вчинили їй жорстокий опір. На це розраховував і Пілсудський, який вважав, що "ставка на спалах польської революції могла серйозно братися в розрахунок тільки в політичних канцеляріях, та і то досить віддалених від фронту... Ми є дуже близькими сусідами Росії, щоб легко могли зважитись на наслідування."

На підступах до Варшави радянські війська зупинились. Під загрозою оточення вони змушені були з великими втратами відступити з території не тільки Польщі, але й Західної України та Західної Білорусії. Польський уряд погодився підписати мирний договір, згідно з яким до Польщі відходила територія з населенням 15 млн. осіб; західний кордон радянської Росії проліг в 30 км від Мінська. Польща закріпила за собою Західну Україну.

57\ Національно-визвольний рух на захыдно-украънських землях. Утворення ЗУНР.

При вивченні цієї теми зверніть увагу на особливості боротьби за Українську Державу в західноукраїнських землях. По-перше, національне питання з самого початку тут набуло основної ваги, а соціальні проблеми мали другорядне значення. Боротьба йшла передусім за територію, за національну, а не соціальну ідею. По-друге, конституційні традиції і організованість в колишній Австро-Угорщині не привели в Західній Україні до такого безладдя і хаосу, як на Сході. Однак, незважаючи на вказані вище особливо, для перемоги національно-визвольного руху не вистачало сил, він спирався переважно на 3.5 млн. галицьких українців, Сподівання на допомогу зі Сходу та від Антанти виявилися марними, Не було реалізоване й зобов'язання Австро-Угорщини перед делегацією УНР у Бресті про створення з Галичини і Північної Буковини окремого українського автономного краю.Передчуваю чи близький розпад Австро - Угорщини .українські організації вже у вересні 1918 р. створили у Львові Військовий Комітет для організації переобрання влади.18 жовтня парламентарії, керівники політичних партій, церковні ієрархи Східної  Галичини та Буковини утворили Українську Народну Раду, що мала діяти як представницький орган. Головою Ради обрали Є.Петрушевича. 1 листопада 1918 р. Військовий Комітет зайняв важливі урядові установи у Львові. Те саме було зроблено в повітових містах Галичини. Після цього німецькі Й угорські військові частини залишили Галичину. 9 листопада була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка. Одночасно створений і перший уряд Державний Секретаріат, на чолі з К.Левицьким. Держава ЗУНР, враховуючи Буковину й Закарпаття, охоплювала 70 тис. км² території з 6 млн. населення. Однак невдовзі Буковину захопили румуни, Закарпаття лишалося далі під Угорщиною, а західну частину Галичини окупували поляки.Українській державності чинили відчайдушний опір поляки Східної Галичини. Між українськими і польськими загонами розгорнулись запеклі бої. 22 листопада українські загони змушені були залишити Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя.22-26 листопада на підконтрольних ЗУНР територіях пройшли вибори до Української Народної Ради, яка складалась із 150 депутатів. Президентом республіки став голова Ради Є.Петрушевич. Оперативно були створені місцеві органи управління.Щойно створена держава відразу приступила до будівництва збройних сил. Оголошувалась загальна мобілізація, до служби залучалися колишні офіцери царської армії, німецькі та австрійські військові спеціалісти. Формуванням української Галицької армії протягом кінця 1918 - початку 1919 pp. керували генерал російської армії М.Омельянович-Павленко та полковник С.Мишковський,  як начальник штабу. До весни в Українській Галицькій армії налічувалося понад 100 тис. чоловік, у т.ч. 40 тис. боєздатних.Народна Рада гарантувала рівні вибори, права усім громадянам держави, широкі гарантії прав меншостей, включаючи надання їм ЗО відсотків місць у майбутньому парламенті. В УГА було утворено тисячний загін, що складався винятково з євреїв. Розв'язувалося й земельне питання. Поміщицьке землеволодіння ліквідувалося, земля розподілялась між малоземельними та безземельними селянами. Акт злуки УНР та ЗУНР 22 січня 1919 р. суттєво не вплинув на становище ЗУНР, яка зберігала цілковиту автономію внутрішньої та зовнішньої політики. Хіба що назву ЗУНР було змінено на Західну Область Української Народної Республіки.ЗУНР намагалася здобути визнання інших держав, закінчити війну з Польщею. Вона утворила свої посольства у Відні, Берлині, Будапешті, Празі. Місії ЗУНР існували в Італії, Канаді, Бразилії. В1919 р. країни Антанти прийняли рішення про підтримку польської окупації Галичини. Польська армія під командування Й.Геллера, яка створювалась Антантою для боротьби з Червоною Армією, була кинута у травні 1919 р. проти ЗУНР, Міжнародний тиск, а також нестача зброї змусили УГА і уряд ЗУНР відступити протягом 16-18 липня 1919 р. за р .Збруч. Галичину окупувала Польща.Поразкою закінчився національно-визвольний рух і в Буковині та Закарпатті. В Буковині після розвалу Австро-Угорщини виникла восени 1918 р. як українська влада - Український Крайовий Комітет, так і румунська - Національна Рада. Викликані з Румунії війська швидко придушили паростки української влади і встановили в Буковині панування Румунії. Проти окупації румунами Буковини протестували представники ЗУНР, УНР і УСРР.Українське населення краю продовжувало боротьбу в 1919 p., коли вибухнуло Хотинське повстання. У ніч на 28 січня місцеві підпільники І бессарабські партизани захопили міст через Дністер, розгромили румунський гарнізон, що базувався у Хотині і створили в місті українську владу - Хотинську Директорію. Але румунські війська невдовзі перейшли в наступ і після запеклого бою знову оволоділи Хотином.. Загони повстанців змушені були перейти через Дністер на територію України.Закарпаття після падіння Австро-Угорщини опинилось у складі Угорської держави. Але в березні 1919 р. там відбулась угорська революція, і Закарпаття отримало територіальну автономію. Однак, контрольовані національними партіями "руські народні ради" в Ужгороді, Хусті та Пряшеві 8 травня прийняли постанови про приєднання до Чехо-Словацької держави. В кінці липня 1919 р. чеські війська зайняли Закарпаття.Таким чином, в той час, як у Східній Україні ще точилася громадянська війна, західні українські землі, залишені без допомоги, були поділені між Польщею, Чехословаччиною та Румунією, при сприянні з боку Антанти.

1.Утворення та діяльність ЗУНР 18 жовтня 1918 p. українська парламентарна репрезентація скликала у Львові збори всіх українських послів австрійського парламенту, галицького і буковинського сеймів, представників політичних партій, духівництва та студентства Галичини та Буковини. Збори обрали Українську Національну Раду як політичного представника українського народу в Австро-Угорщині, її президентом став Є.Петрушевич.Українська Національна Рада постановила взяти долю народу в свої руки. В її рішенні було записано: І) всі українські землі під орудою Австрії становлять єдину етнографічну цільність; 2) тепер вони представляють окрему Українську державу; 3) всі національні меншини мають вислати до Української Національної Ради своїх делегатів; 4) Українська Національна Рада прийме найближчим часом конституцію нової держави; 5) Українська Національна Рада приймає рішення, що на майбутній мирній конференції український народ презентуватимуть його власні представницькі органи, оскільки австрійська влада не має права говорити від імені незалежної України. Це рішення було проголошено 19 жовтня 1918 p., і цей день є початком існування ЗУНР.

58\ Кризові явища у виробничих галузях кінець80-их-початок 90-их

Опір застосуванню економічних важелів розвитку промисловості

Політична свобода України неможлива без її економічної самостійності. А саме вона й постала однією з найважливіших проблем на шляху до незалежності.Певні зрушення в економіці у попередній період не випливали з науково-технічного прогресу, а були наслідком продажу західним країнам наших природних багатств. Згубність такого шляху стала особливо очевидною на початку 80-х рр., коли далі вже не можна було приховувати кризове становище економіки.Сучасні складності в економіці України мають і глибше коріння, яке формувалося протягом десятиріч перебування республіки у складі СРСР, коли розвиток народного господарства базувався на насильстві й поневоленні. Внаслідок цього структура економіки, з одного боку, значною мірою набула архаїчного, притаманного для колонії характеру: в республіці розвивалися переважно паливні і сировинні галузі, які є надзвичайно трудомісткі й водночас малоприбуткові. З другого, Україні нав'язувалося створення понад усяку норму могутніх індустріальних і енергетичних потужностей, підприємств військово-промислового комплексу, що негативно позначалося на екологічній обстановці в республіці.Коли розпочалася перебудова, нове керівництво країни, а вслід за ним і України, проголосило необхідність прискорення розвитку економіки, передусім машинобудування. Та невдовзі виявилося, що виділені для цього десятки мільярдів карбованців поглинуло виробництво воєнної техніки. Згодом було взято курс на радикальну економічну реформу, перехід до ринкових відносин, що вимагає самостійності підприємств. Але в економіці тривав диктат міністерств і відомств, які для збереження свого панівного становища не зупинялися перед порушенням виробничих зв'язків і фінансової системи, спадом виробництва. Дії центральних міністерств і відомств спричинилися до провалення всіх урядових і альтернативних програм розвитку, торпедування реальних шляхів виходу з кризи, які пропонувалися фахівцям, лавинного наростання інфляції — надмірного наростання кількості паперових грошей, випуск їх понад потреби господарського обігу. Комуністична більшість у Верховній Раді України також підрізала під корінь всі пропозиції прогресивних економістів республіки щодо оздоровлення народного господарства.Заміна в січні 1991 р. Голови Ради Міністрів СРСР М. І. Рижкова на прем'єр-міністра В. С. Павлова ще більше загострила становище в країні. Відбувся дальший спад виробництва, ще вищими темпами продовжувалася емісія (друкування) грошей, яка призвела до їх знецінення. Одночасно помітно зріс вплив військово-промислового комплексу, адміністративно-командної системи, яка відчайдушно боронила свою владу і привілеї. Насамперед це стосується керівного ядра комуністичної партії, в якому склалося впливове просталініське угруповання, що виступало проти нового політичного курсу, перебудови економіки, розширення форм власності і взагалі всіма засобами гальмувало суспільний прогрес.За нових умов господарювання в Україні використовувалися далеко не всі економічні підойми та стимули. Як наслідок — чимало індустріальних підприємств продовжували виробляти неякісну продукцію, звужувати її асортимент і невиправдано підвищувати на неї ціни.Усі спроби подолати економічну кризу за допомогою традиційних адміністративно-командних методів виявилися безрезультатними. Залишався один шлях — рішуче повернути народне господарство до ринкових відносин. Саме ця проблема і стала однією з головних, яку докладно й всебічно розглядала Верховна Рада УРСР.Значним етапом на цьому шляху було прийняття у серпні 1990 р. Закону про економічну самостійність України. Цей Закон спрямовано на забезпечення українському народові умов життя, гідних цивілізованого суспільства. Він підпорядковує суспільне виробництво інтересам людини. Закон проголосив такі основні принципи економічної самостійності: власність народу республіки на її національне багатство і національний прибуток; різноманітність і рівноправність форм власності та їхній державний захист; повна господарська самостійність і свобода підприємництва для всіх тощо. На жаль, в Україні ринковий механізм вводиться методом проб і помилок. А деякі господарські органи більше заважають, ніж сприяють новим економічним процесам. На час, коли Україна приступила до становлення своєї державності, тривав спад виробництва в усіх галузях народного господарства. Відбувалося зниження продуктивності суспільної праці та національного прибутку, падіння обсягів промислової продукції, товарів народного споживання, будівельних робіт, скорочувався оборот вантажів на транспорті.Для подолання цих негативних явищ, для того, щоб Україна стала справді незалежною, вживалися чи готувалися неординарні заходи. Насамперед, було усунуто контроль над економікою України з боку центральних відомств. Загальносоюзна власність на території України була перетворена в республіканську, здійснювалися її роздержавлення та приватизація. Утворювалася власна грошово-фінансова система, податкова і митна служби. Здійснювалася поступова інтеграція економіки України в світову економічну систему тощо. Все це підпорядковувалося переходу до ринкових відносин.Можливості для такого переходу є: республіка може продавати на світовому ринку майже 2/3 марганцевої і залізної руди, що їх вона видобуває, стільки ж цукру, значну кількість електроенергії, сірки, ртуті, олії, твердих рослинних жирів. Все це забезпечить Україні значні валютні надходження, так необхідні для модернізації й дальшого розвитку всіх галузей народного господарства, науки і культури.