42.Особливості сучасної української еліти.

          Оскільки в кожному суспільстві еліта є досить складним утворенням, дослідники вважають більш коректним говорити не про еліту, а про еліти, особливо, коли мова йде про сучасне суспільство. А політична еліта, як одна з них, включає в себе представників різних еліт – військової, технічної, наукової, культурної тощо. На сьогодні можна говорити не тільки про вертикальний шлях в еліту / тобто рух вгору – з неелітних груп в еліту/,  а і про горизонтальний – як переміщення з однієї елітної групи в іншу. При цьому на певних етапах розвитку суспільства та чи інша "галузева” еліта може повністю контролювати політичне життя, становлячи фактично політичну еліту, або ж інтенсивно її поповнювати, додаючи їй легітимності та популярності, добиваючись консолідації суспільства. Так, свого часу, в СРСР політичну еліту складали військові, потім технічна інтелігенція, що давало привід називати цю владу технократією. Цікавим прикладом поновлення політичної еліти у критичні часи був прихід в урядові структури та до ВР СРСР, пізніше – України, Росії та інших пострадянських республік представників наукової та культурної еліти/ С.Федоров, Д.Сахаров, Р.Биков, І.Драч, Б.Олійник, В.Яворівський, Р.Паулс, Ч.Айтматов, С.Говорухін/, людей, які мали авторитет, повагу в суспільстві  і несли в елітні структури нові ідеї, уособлюючи собою новий політичний курс, нові моральні засади носіїв влади.

            Підсумовуючи, можна сказати, що висока мобільність, поновлення і змішування елітних груп є характерною особливістю сучасного суспільства.

            Що стосується політичної еліти сучасної України та принципів її формування, слід зазначити, що ця еліта близька до демократичної. Щодо  принципів організації – вона скоріше фрагментована, хоча очевидною є тенденція до об”єднання, інтеграції навколо досить плідної і привабливої ідеї національного державотворення / що, однак, не виключає входження в еліту людей, які виступають, наприклад, за реставрацію СРСР/. До принципів формування сучасної української еліти можна також віднести:

- досвід попередньої роботи, взаємні зобов”язання, які нерідко визначають рух в еліту /а не професійні якості/;

- особисту відданість як критерій відбору на управлінські посади;

- клановість та протекціонізм;

- регіональну роздробленість /коли окремо співіснують, а інколи і протистоять столична, дніпропетровська, кримська, львівська еліти тощо/;

- певна несамостійність, коли при прийнятті важливих рішень еліта орієнтується на досвід та оцінку Заходу чи то Росії.

            Всі ці принципи випливають скоріше з відносної "молодості” української еліти, оскільки говоримо про десятилітній вік цієї еліти, і вона не може повністю відмовитись від принципів та методів діяльності попередніх еліт, тим більше, що навіть особистісний склад її змінився не повністю.