2.1. Види фольклору та їх вплив на морально-естетичне виховання

Український фольклор — це неосяжне багатство невід’ємна частина великої культури нашого народу. З його чудових сторінок розпочинається най­повніша енциклопедія народного побуту, обрядів, звичаїв, свят, розкривається прадавній можна побачити характер, вдачу, психо­логію, філософію народу, його ментальність. Здавна людина намагалася пізнати оточуючий світ, порівнювала різноманітні явища, створювала нове у природі та у своїй уяві. Термін “ фольклор ” (англ. folk — народ, lore — мудрість) уперше був ужитий англійським вченим Вільямом Гансом у 1846 році, і згодом ним по­чали користуватися дослідники багатьох країн світу. [5, 217]

Вивчення народної творчості починається з ознайомлення з родами й жанрами українського фольклору:

1. Народна лірика:

• трудові пісні;

• календарно-обрядові;

• родинно-побутові;

• соціально-побутові.

2. Народний епос:

• думи;

• історичні пісні;

• перекази;

• байки, казки;

3. Народний ліро-епос:

• балади;

• легенди;

• співомовки.

4. Народна драма:

• Ігри;

• Вертеп;

• Обряд весілля й ін.

Багатовікові спостереження та роздуми народу, його мрії та надії втілювалися в ху­дожні образи цих жанрів усної народної творчості. Так народ створю­вав своє мистецтво, яке передавав усно від по­коління до покоління. [15, 43]

Вивчення усної народної творчості допомагає школярам повніше пізнати рідний край, світогляд й ідеали українського нарду, сприяє розумінню процесу розвитку національної культури, а також формують позитив­ні мотиви поведінки: повагу до вчителя, любов до батьків; надають умови для естетичного, морального розвитку: формують такі риси як працелюбність, патріотизм, гуманізм, мужність, чесність, сміливість та інші. Тож фольклор не тільки відображає народну концепцію виховання, а й сприяє її реалізації, причому в цьому процесі кожному жанрові відводиться певна роль. [5, 269]

Фольклорні твори збагачують людину життєвою мудрістю, вчать спостережливості, кмітливості, винахідливості, додають оптимізму. Завдяки поетичності, образності, влучності, вислову, мовному багатству фольклорні твори легко запам’ятовуються, розвивають і збагачують творчу фантазію учнів, впливають на їх емоції.

Одне з провідних місць у фольклорному жанрі посідає казка. Саме вона є найулюбленішим, найпопулярнішим твором для дітей. Взагалі, казку люблять усі: і діти, і дорослі, і навіть літні люди. Мабуть, доброта, відтворена у казці, працелюбність, мужність, кмітливість героїв задовольняють уподобання при­хильників цих творів. Для школярів казка — це не просто оповідання про фантастичні події, навколишній світ, в якому живе ди­тина. Вона є одним із способів пізнання дійсності, яка дає змогу дітям усвідомити та проаналізувати, що відбувається в світі, який завдяки казці стає цікавішим, зрозумілішим, захоплюючим. [16, 22] Українське казкознавство було започатковане письменниками, які добре усвідомлювали непересічну вартість усного народного слова, зверталися до нього, вчилися його краси. І. Котляревський з його обробкою народних казок та анекдотів про солдатів ("Москаль-чарівник"), Г. Квітка- Основ'яненко (“ Конотопська відьма ”, “ Маруся ”), О. Бодянський (“ Наські українські казки запорожця Ма­теринки ”), О. Стороженко (“ Українські оповідання ”), П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Л. Боровиковський з “ байками ”, “ приказками ”, “ побрехеньками ”, що сягають народних пластів, — це ті митці, котрі першими усвідо­мили справжнє значення народної прози і своїми твора­ми готували ґрунт для культивування народної казки. Казка невіддільна від краси, сприяє розвитку естетичних почуттів, без яких неможливе благородство душі, щира чуйність до людського нещастя, горя, страждань. [6, 218]

Діти дізнаються про жанри народної пісні, які відображають певні історичні періоди в житті народу, його боротьбу за соціальне та національне визволення, а також вірування, обряди, побут, родинні відносини. В піснях яскраво віддзеркалювалося життя й світогляд народу в минулому, його погляди на навколишній світ, релігійні вірування на ранніх ступенях історичного розвитку; також історичні пісні, які розкривають історичну боротьбу українців проти національного і соціального гноблення, проти зовнішніх і внутрішніх ворогів; кріпацькі, наймитські пісні, в яких розповідається про найбіднішу частину селянства і ремісників; чумацькі пісні, які докладно змальовують специфіку житті я побуту козаків; рекрутські пісні, які відображають рекрутський набір, важку солдатську службу, повернення додому, або смерть; родинно-побутові пісні, що охоплюють найважливіші події та явища родинного життя селян, з винятковою повнотою відображають їхню психологію, погляди, мораль; жартівливі й сатиричні пісні, в яких дотепно зображено навколишній світ в усіх його життєвих виявах. Пісня справляє велике враження на дітей, вона пробуджує яскраві уявлення про далеке минуле нашого народу, про його героїчну боротьбу. Мелодія пісні ніби переносить дітей у ті суворі обставини боротьби, вони наче бачать світи очима своїх предків. Пісня утверджує поетичне бачення світу, відкриває очі на красу рідної землі, і ця краса стає ще ріднішою, ще дорожчою. Вона надає емоційного, естетичного забарвлення всьому духовному життю особистості. Основою моральної та естетичної культури дитини є переконання у тому, що людина – прекрасна, а це переконання неможливе без пісні. Вона допомагає пізнати глибину, тонкість ставлення людини до людини, вони стають довірливо-відкритими та надзвичайно чутливими. [18, 351]

Весняне відображення природи, початок польових робіт нові прагнення й сподівання. У сиву давнину ця пора року відзначалася великою кількістю різноманітних обрядів, ігор, пісень. Як тільки починали танути сніги, виконували обряд проводів зими. Робили соломи опудало, що уособлювало зиму, носили його по селу з піснями, а потім спалювали чи топили в річці або озері. Призначення цього образу магічне – допомогти весні перемогти холодну зиму. Таку ж магічну функцію мали і обряди закликання весни. З настанням тепла на вигонах гуртами збиралася молодь «закликати весну»: співали пісні-веснянки (гаївки), які славили прихід весни та оспівували воскреслу природу, висловлювали сподівання на добрий урожай. [144, 5]

Центральне місце в фольклорі України займає героїчний епос – це народні думи та історичні пісні. Вони були найвищим досягненням української культури аж до 19 століття. Ці твори з найбільшою повнотою і художньою силою відобразили довготривалу боротьбу українського народу проти національного та соціального поневолення. Думи та історичні пісні мають спільну історичну основу, вони відтворили яскраві епізоди героїчної визвольної боротьби, уславили її героїв. Виховання патріотизму, героїзму, мужності, працьовитості, ненависті до гнобителів, душевної чуйності, людяності, вміння дружити, кмітливості, оптимізму активно здійснюють історичні пісні та думи,. Школою патріотичного виховання завжди були історичні пісні. Саме в історичних піснях можна побачити яскраве втілення головних рис народного ідеалу в образах конкретних історичних осіб. Думи теж стверджують ідеали свободи, честі, гідності, оспівують героїзм та патріотизм. Крім того, в думах вирішуються питання людських взаємин, внутрішньородинних стосунків. [15, 46]

Коломийки завжди актуальні, злободенні й мають імпровізаційний (складання пісні під час виконання без посередньої підготовки), експромтний (без попереднього обдумування) характер. Знати коломийки, вміти їх складати і співати вважається почесною, похвальною справою. Вони дають образ народного життя нібито в поперечному зрізі, вони підпадають під розряд пісень з особистого, родинного життя та зображують це життя цілісно, вникаючи завдяки своїй фрагментарній формі в найменші подробиці буденщини, які не можуть знайти місця у довших піснях та відтінюючи одночасно найдрібніші барви почуття і настрою. Коломийки відображають життя, працю та боротьбу трудового народу за своє щастя, розкривають зв'язок душевних станів людини та образів природи, навчають бути уважними до людських прагнень, радощів, тривог, поривань, формують високі естетичні смаки, виховують патріотичні почуття. [15, 47]

На найживотрепетніші проблеми життя відкликається й частівка, яка висловлює переживання людини в дану хвилину й об’єктом якої є найбільш характерні, яскраві, типові факти, явища та прикмети життя. Але виховне значення частівок полягає не тільки в тому, що вони розкривають народні ідеали, висловлюють певне ставлення до тих чи інших подій життя, поведінки людей, викривають п’яниць, ледарів, допомагають боротися з різними негативними явищами, а й у тому, що вони вчать володіти словом, закликають до творчості (частівка досить часто вимагає від слухача відповіді, робить його виконавцем). [17, 108]

Народна мудрість за допомогою афоризмів дає поради, настанови, засуджує зло, возвеличує добро, дбає про радість буття, святкові та буденні веселощі українців. Для такої мети також слугують і короткі форми жартівливих оповідок – анекдоти, які легко запам’ятовуються і сіють радість та веселить душу.

Вивчають і загадки – лаконічні, навмисно завуальоване визначення якогось явища чи предмета, подане в алегоричній формі. В загадках з особливою силою виявилася влучність спостережень за явищами природи, вміння народу їх узагальнювати, образне мислення, яскравість і виразність поетичної мови. В стислій, але образній формі загадки відбивають найрізноманітніші події та явища. Їм властиві таємничість, вони інтригують, і це відповідає психологічним особливостям дитини. Можна уявити її задоволення від того, що морква уподібнюється до дівчини в коморі, гарбуз до хати без вікон і дверей, сонце до золотої діжі, грім до вола, що ревнув на сто гір. Про рукавичку говорять: «Плету хлівець на четверо овець, а на п’яту окремо», про мишку: «Маленьке, сіреньке, а хвостик, як шило». Загадки завжди містять запитання на яке потрібно дати відповідь. Це спонукає до роботи думки дитини, сприяє розвиткові кмітливості, винахідливості. По тому, як розгадує людина загадку, колись судили про її інтелектуальний рівень. Дитина дуже радіє, коли їй вдається дати правильну відповідь. Виникають позитивні емоції, що дуже важливо в дитячому віці, якому завжди необхідні радість відкриття. Тематика загадок надзвичайно різноманітна. Вона охоплює всі види людської діяльності, матеріальної та духовної культури народу. Важливе місце посідає природа. Немає жодного явища, предмета, який не став би об’єктом загадки. Часто зустрічаються в загадці певні координати, що полегшують її відгадування, наприклад: «У нашої бабусі сидить дід у кожусі, проти печі гріється, без води умиється», а ось такі важко відгадати, у них майже немає стику з реальним станом речей: «Лежить Самсон догори хвостом». Діти молодшого шкільного віку найбільше люблять такі загадки, в яких дається пряма характеристика предмета, перераховують його ознаки: «Уночі гуляє, а вдень спочиває, має круглі очі, бачить серед ночі». Багато з тих загадок, що частково або повністю перейшли до дітей, перетворилися на запитання-жарти. Вони розвивають кмітливість. Вміння відчути слово у всіх його вимірах. [21, 112]

Скоромовки й загадки, прислів’я та приказки, здійснюючи навчання невідривно від виховання, грають важливу роль у формуванні й розвитку мови дитини, отже, в її розумовому вихованні, у передачі знань про навколишню дій­сність, а також у формуванні дитини як національно свідомої особистості з високими духовно-моральними та естетичними якостями.

Прислів’я та приказки узагальнюють соціально-історичний та життєво-побутовий досвід народу, який створив їх, відображають його традиції, звичаї, світорозуміння. Багато прислів’їв Донеччини та Луганщини присвячено праці: “ Чтоб шахтером называться, мало в сажу замараться ”, “ Хто швидко робить, той сліпих родить”, “ От кривого копра не жди добра ” та ін. Прислів’я “ В протоколі густо, а на ділі пусто ”, “ Пнеться до посади, а в голові розсада” , “Языком болтать – не кайлом махать ” свідчать про іронічне ставлення народу до базік та кар’є­ристів.У цілій низці прислів’їв розглядаються питання дружби, кохання, родини, моральних якостей людини, виховання дітей: “ Горняцкая дружба крепка не лестью, а правдой и честью ”, “ Заміж вийти – не дощову годину пересидіти”, “ Чего в другом не любишь, того и сам не делай ”, “ Треба вчити дитину, поки вона поперек лавки лежить” та ін. Засуджує народ і бездумне наслідування іноземній моді: “У Сицилії клепають та й в Донбасі починають”. Прислів’я виступають, по-перше, як скарбниця морального досвіду, духовної культури народу, по-друге, як засіб формування думки, індивідуальної та суспільної свідомості, по-третє, як один із засобів впливу на психіку людей (оскільки виражають морально-етичні поняття або оцінку явищ дійсності). Приказка являє собою загальносприйнятий образний вислів, що існує в мові для емоційних оцінок і характеризує явища за принципом аналогії: “шито-крито”, “укусит и меду не даст”. Прислів’я та приказки прилучають людину до скарбів рідної мови, роблять мову більш яскравою, виразною. Вони вражають різноманітністю та своєрідністю будови, граничною концентрацією думки, широким використанням фонетичних, лексико-семантичних, словотворчих засобів мовної виразності, що розглянуто в дисертації на східноукраїнському матеріалі. Отже, важливим завданням родини і школи є розширення та збагачення кола прислів’їв та приказок, зокрема місцевих, включених у міжособистісне спілкування, їх активне введення до різних видів і форм навчально-виховного процесу. З точки зору особливостей відображення дійсності, тематики, художніх особливостей та педагогічного призначення розглянуто загадки, підкреслено, що через загадки дитина засвоює національно-світову картину, що стає основою подальшого формування свідомості. [3, 9]

Байка – це невеличкий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір алегоричного змісту. Вона допомагає людям осмислювати життєві прикрощі та негаразди конфлікти та тривоги. І завжди, в найскрутніших обставинах, які вона зображує, звучить її то гірка, то сповнена гумору і філософських узагальнень думка, що збагачує людський духовний досвід, додає оптимізму й мудрості. У байці людське життя відтворюється або через образи тварин, рослин і речей, або зведене до простих буденних стосунків. Наприкінці багатьох байок висловлюються повчання як висновок із зображеної події.

Саме ці жанри фольклору і формують вічні загальнолюдські цінності. Навчають бути гідними громадянина ми своєї держави, справедливими та правдивими, мудрими та чесними, чуйними та добрими тощо.