1.2 Історична роль фольклору у морально-естетичному вихованні

Чому сьогодні так часто з являється зневага дітей до батьків, відчуженість між ними? Чогось подібного колись не чули. В Україні не лише до батька, матері, діда й баби, а навіть подружжя, сусіди між собою зверталися на "Ви". Любов і повагу до батьків, старших, як і працьовитість, гідність, релігійність, у наших родинах виховували змалку. Слово батьків або старших у родині було законом для молодших. Вони вже змалку мали свої обов'язки, вчилися різної роботи, посильно працювали. Дівчатка переймали науку від матері, баби — вчилися прясти, вишивати, ткати, розписувати писанки, шити одяг, давати лад у хаті. Хлопчики вчилися чоловічого ремесла від батька чи діда. Наприклад, колись було за правило, що дівчинка 7-10 років могла вже вишити собі сорочку. Дітей любили, але завжди ставилися до них ви­могливо, дозволяли далеко не все, за провини часом карали. Існували певні правила поведінки для дітей. Малим не завжди дозволяли слухати розмови до­рослих, а тим паче втручатися в них. Діти були свідками всіх подій родинного і громадського життя, усіх свят і обрядів, а то й їх учасниками. Дитяче дозвілля породило свої жанри фолькло­ру — лічилки, скоромовки, дражнилки, ігри тощо. [20, 188-189]

На початку XX ст. діти були ближчими до природи. Вони знали трави і квіти, знали, як сходить сонце, як коле стерня босі ноги і холодить роса, як співає соловей і кує зозуля. Природа є школою культури естетичного сприйняття, це джерело добра, яке сприяє пізнанню красивого, високого в самому собі. Тож краса природи також є засoбом морально-естетичного виховання

Дорослі брали дітей з собою до церкви, призвичаюючи їх до християнської моралі та ре­лігійних свят. Материнська пісня, бабині та дідові казки, батьківська хата, природа, праця, релігійні закони, здорові стосунки між батьками, дорослими — все це формувало дитячу душу, вдачу дитини, виховувало любов до батьків, до рідної мови, пісні. Пісня здатна розкрити красу душі народу. Мелодія і слово – це могутня виховна сила, яка розкриває перед дитиною народні ідеали і сподівання.

Засвоєння молодою людиною загальнолюдських норм моралі є дуже важливим етапом формування моральної культури особистості. Привчаючи дітей додержувати азбучних істин моралі, кожна дитина зможе щасливо жити і працювати, виховувати в ній першу турботу про інтереси колективу, суспільства. У зв’язку з цим важливе значення має єдність роз’яснення, повчання, переконання, спонукання до діяльності. [22, 137-138]

Отже, ми дійшли висновку, що морально-естетичне виховання стає неповноцінним без вплітання в його канву ниток усної народної творчості. Спираючись на досвід педагогів, слід використовувати у практиці виховання моралі та естетики вроджень народні традиції. Звичаї, обряди, фольклор, які є своєрідними духовними підвалинами національного розвитку, найкращими досягненнями народу в ідейному, моральному й естетичному житті.

1.3 Формування особистості засобами українського фольклору

Проблема виховання моральних почуттів є об'єктом наукового дослідження відомих філософів, багатьох педагогів та психологів, тому що моральні по­чуття не закладені генетично або природою, а їх потрібно виховувати, і саме вони є основою формуван­ня моральної особистості. Ще Аристотель твердив, що не стільки розум, скільки “ вірно націлений рух є початком добрих діянь ”. Платон вказував, що спосіб життя людини визначає ха­рактер їх моральної свідомості. Конфуцій моральні й ду­ховні прагнення вважав ідентичними. Головним для ньо­го було милосердя, співчуття, любов до людей. [10, 31]

В епоху Відродження в педагогічному вченні домінуючими стали гуманістичні ідеї, які вплинули на педагогічні погляди Я. А. Коменського, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо. Так, Я. А. Коменський головним вважає виховання патріотизму, чесності, любові до праці, і са­ме це почуття має керувати розумом. У своїй книжці “ Світ чуттєвих речей у казці ” автор доводить і інше: виз­нання зовнішніх органів чуття у дітей головним джере­лом пізнання, оскільки вони є основними при навчанні. На думку Ж.-Ж. Руссо існувати — означає відчу­вати, бо саме почуття стоять значно вище розуму, він звертав увагу на виховання в людині по­чуття доброти та безкорисливості. На думку сучасних філософів, моральність суспільства визначається наявністю моральних по­чуттів у людей. Якщо немає моральних почуттів, то і не­має моралі. Одним із головних шляхів їх формування вітчизняні вчені вбачають виховання на принципах народності: Т. Шевченко, І. Котляревський, В. Карамзін, М. Макси­мович, М. Драгоманов, К. Ушинський, В. Сухомлинський, С. Русова, І. Бех, П. Еббс. На глибоке переконання К. Д. Ушинського, „ ні сло­ва, ні думки, ні навіть вчинки не виражають так чітко і вірно нас самих і наше ставлення до світу, як наші по­чуття, у них чути характер не окремої думки, не окремо­го вирішення, а весь зміст душі нашої та її будову". Продовжуючи ідеї К. Д. Ушинського, А. Макаренко вважав, що навчання стає вихованням, коли воно несе ідею науки через розум в серце дитини, до її почуттів, початком та джерелом виховання є особистий приклад. [7, 132]

Мистецтву як засобу виховання належне місце відводив В. О. Сухомлинський, але насамперед фольклорному, бо школа має шанувати національну культуру і при цьому утверджувати загальнолюдські цінності. Автор був переконаний в необхідності вихо­вання в початковій школі, коли особливої актуаль­ності цей процес набуває у конкретному емоційному прояві-вчинкові. Вчений зауважував: якщо виховува­ти дитину за схемою «зрозумійте, що я тобі говорю, почуй те, що я хочу утвердити в твоїй душі — і ти бу­деш хорошою людиною», то це може призвес­ти до втрати змісту високих слів у свідомості дитини. До почуття потрібно підвести, його потрібно викли­кати, пробудити емоційною ситуацією. Як промінь, “ що пронизує зміст людських вчинків ”, вбачає почуття В. О. Сухомлинський, а мо­ральності він відводить основне місце у своїй педа­гогічній системі. На його думку, казка — активне ес­тетичне мистецтво, яке захоплює усі сфери духовно­го життя дитини: розум, почуття, уяву, волю. Казко­вий жанр розвиває мислення кожної дитини, сприяє створенню інтелектуальної атмосфери в дитячому колективі. Вона оволодіває почуттями учнів, тому що через казку діти пізнають світ не тільки розумом, але й серцем. “ Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена у яскравих образах. Казка — благородне і нічим не замінне джерело виховання любові до Вітчизни.. ” Через казкові образи в свідомості дітей входить слово з його найтоншими відтінками, воно стає сферою духовного життя дитини, засобом висловлення думок та почуттів. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки образом, а і серцем. [19, 141]

Н.Стельмахович довів вплив фольклорної казки на почуття та емоційне її сприйняття дітьми. Моральність була і залишається однією з най­важливіших проблем формування особистості, яку розглядали й розглядають багато педагогів, психо­логів роздуми та практичні здобутки яких є принци­повими положеннями становлення людини. (A.C. Макаренко “ Книга для батьків ”, В О. Сухомлинський “ Серце віддаю дітям ” К. Д. Ушинський “ Рідне слово ”. Т. С. Костюк “ Навчально-виховний процес і педа­гогічний розвиток особистості ”, І. Д. Бех “ Виховання особистості ” та ін.). [7, 134]

Формування національної культури, що віками підносило й нині підносить дух нашого народу як вираз його національної сутності, колосального багатства, допомагає не втратити історичні обереги й родове коріння, зберегти історичну пам'ять нації, без чого не можна реалізувати можливостей нашого художнього слова взагалі і національно-творчого впливу на майбутніх громадянин України зокрема, формування в них засобами художнього слова національної свідомості, плекання національного ідеалу українця. [7, 134]

З давніх часів народ створював свою систему виховання. Протягом тривалого часу склалися нові ідеали людської особистості, характеру. Багато важливих думок про виховання дітей здобули вираження й розкриття в різноманітних жанрах народної творчості. Дітям, які тільки починають освоювати світ, набувати досвіду, народна творчість дає в доступній формі найсуттєвіші поняття про життя людей. Народна поезія розвиває і збагачує творчу фантазію учнів, упливає на їхні емоції, розвиток уяви, рівень загальнолюдської культури, обізнаність у звичаях, традиціях українського народу. Систематичне використання фольклору як основи для тренувальних вправ у навчально-пізнавальній, практичній, пошуково-дослідницькій діяльності школярів значно підвищує їх загальний культурно-мовний рівень, збагачує мовлення. Вивчення усної народної творчості у школі має освітнє, ідейно-виховне і естетичне значення. Саме з творів народної поезії починається прилучення дітей до словесного мистецтва, здійснюються перші кроки по шляху літературної освіти підлітків. Фольклорний твір може стати засобом формування моральних та громадянських ідеалів. [10, 32]

Фольклор – це енциклопедія життя нашого народу, його духовної краси і сили, найважливіше джерело формулювання справжньої людини, її високих ідейно-моральних якостей. Вивчення народнопоетичної творчості допоможе учням усвідомити, що вони спадкоємці великого й могутнього духом народу, його історії, культури, виховувати патріотичні якості. У фольклорі є багато творів, розрахований на різний вік слухачів та виконавців. Вони привчають дітей бачити багатство форм і барв навколишнього життя, сприяють розвитку почуттів, емоцій, формують почуття ритму, привчають оволодівати правильною вимовою, граматичними формами, допомагають розуміти інтонацію, міміку, жести. Багато уваги приділяється вивченню фольклору середніх класах. Сила педагогічного впливу фольклору на дитину величезна. Вона допомагає формувати свідомість особистості, її характер, моральні якості. Однією з найпоширеніших форм навчання дитини пізнавати навколишній світ є загадки, через них передається і життєвий досвід і знання, їм відводять важливе місце у справі розумового і морально-естетичного виховання дітей. Крім пізнавальних та виховних функцій, загадки завжди сприяли розвитку кмітливості, винахідливості, спостережливості та мислення, оскільки потребують знань та розумінь своєрідності тих чи інших життєвих явищ, властивостей і якостей предметів, їх призначення: навчити бачити зв’язки між різними, навіть далекими одне від одного явищами. Використання загадок у розумовому виховання цінне тим, що сукупність відомостей про природу та людське суспільство дитина отримує у процесі активного мислення. [7, 135]

Народні погляди на роль виховання та навчання глибоко втілені в народних приказках та прислів’ях. Ці перлини народної мудрості акумулюють багатовіковий досвід народу: у них можна відчути цілу епохи. Приказки вчать любити народ, його працю, подвиги. У цих влучних висловах – повага до знань, до школи й освіти, до розуму, до старших, до праці. Можливо, нічим не можна так ввести дитину в розуміння народного життя, як пояснюючи їй значення народних прислів’їв. У них відбилися всі сторони життя народу: домашня, сімейна, польова, лісова, громадська; його потреби, звички, його погляд на природу, на людей, на значення всіх явищ життя. Короткі, найчастіше заримовані, фрази дають дітям певну інформацію, розвивають спостережливість, привчають до асоціативного мислення. Приказки та прислів’я з дитячих років навчають, наставляють, залучають до скарбниць народної мудрості, до правил і норм «неписаних» законів народного життя. Основним засобом виховання дитини в перший рік життя ставали колискові пісні. Їх поетика була підпорядкована особливостям психіки немовляти, яку надзвичайно глибоко розумів народ-педагог. Через колискову пісню дитина засвоює словниковий запас, без якого пізнання оточуючого світу, розвиток мислення неможливі. «Колискова пісня була гнучким інструментом направленого педагогічного впливу на дитину, а для маляти – первісною формою освоєння предметів в оточуючому світі». Є така людська якість як тонкість, емоційність натури. Вона виявляється в тому , що довколишній світ загострює здатність до переживань. Людина тонкої емоційної натури не може забути горя, страждань іншої людини, совість примушує її прийти на допомогу. І саме цю якість виховує музика й пісня. Емоційність натури притаманна морально і естетично вихованій людині, виражається в тому, що серце стає сприйнятливим до доброго слова, повчання, напутньої поради. [7, 136]

У 5 класі учні повинні розрізняти прислів’я та приказки. У 6 класі вивчаються пісні, які відіграють величезну роль у вихованні дітей. Це прекрасний матеріал для виховання високих моральних, етичних уявлень, глибоких і благородних почуттів, бо наша пісня вражає тонким ліризмом, багатством змісту і почуття, хвилюючою розповіддю про минуле і сучасне, гуманістичним спрямуванням і неперевершеною мелодійністю. У дітей створюються перші уявлення про добро і зло, честь і безчестя, справедливість і несправедливість, обов'язок, щастя, гідність. Але це лише початок формування моральності. [10, 13] Велике виховне і пізнавальне значення мають давні календарно-обрядові пісні. Діти повинні знати про виникнення народної обрядової поезії, її різновиди, головні календарні обряди українців, розуміти магічну силу обрядових пісень для наших предків. У весняних обрядових піснях та хороводах важливе місце займали хліборобські мотиви, тому що оранка, сівба, збирання врожаю – усе це було головним заняттям переважної більшості населення України. Тож фольклор є і засобом формування працелюбності школярів. Народ учить: хто не працює, той не їсть. Навчання – це ваше перша праця. Щоб утвердити в свідомості школярів народні погляди на працю, дітей з малку виховують звичку працювати. Праця – це корінь моральності. На основі поваги до праці та до людей праці в дітей утвердиться повага до самого себе, що діти завжди мала перед собою певну громадянську мету, долали труднощі. Зрозуміти ту істину, що без праці не можна жити, школярі зможуть зрозуміти лише тоді, коли житимуть радощами праці, які відрізняються від будь-яких інших радощів. Моральний сенс праці якраз полягає в тому, що людина здобуває найвищу радість оптимістичного світосприйняття – радість творення. Якщо 12-річна дитина бачить квітучий сад, посаджений власними руками, вона переживає ні з чим не порівняне почуття гордості. Чим глибше це почуття, тим свідомішою є громадська відповідальність перед людьми.[12, 6-8]

Відомий фольклорист і етнограф В.Скуратівський у своїх працях неодноразово наголошував на «магічності колискових пісень», втрата яких призвела до зімління людської душі, нехтування родовідними традиціями та звичаями: «В гомінкому повсякденні ми, самі того не помічаючи, лишили на обочині кращі зразки традиційної етнопедагогіки, невпинно почали запозичувати імпортні стандарти «прискореного виховання» дітей, позбавляючи цим самим природних, вироблених століттями, найдоцільніших елементів етики та естетики». У 7 класі учні вивчають соціально-побутові пісні (козацькі, чумацькі, рекрутські, солдатські, кріпацькі, наймитські), а також коломийки. Історичні пісні, в яких оспівується героїчне минуле українського народу, мужність у боротьбі з ворогами, його волелюбність, відвага, сприяють вихованню у школярів патріотичних почуттів. У чумацьких піснях відображено прагнення людини до волі, можливості вибору свого шляху. Учні 7 класу повинні знати основні тематичні групи пісень, їх історичну обумовленість, розуміти пафос цих пісень, з'ясувати поетику, символіку; виразно і вдумливо читати тексти; уміти підібрати висловлювання відомих людей про українські народні пісні. У 8 класі фольклор представлений вивченням народної лірики. У 9 класі вивчається народна поезія Т.Шевченка. Вивчається народнопоетичні фразеологізми. У 10 класі вивчається національний гімн та патріотичні пісні, відомості з історії та культури України. Тож фольклор утверджує в душі громадянина непримиренність до ворогів Вітчизни, готовність до двобою з тими, хто посягне на її свободу й незалежність, виховує людину сильною, вольовою, готовою до всього. Громадянське почуття є головним джерелом моральної чистоти. Людині, в якої глибоко розвинене почуття громадянської гідності властиве особливе бачення світу, все, що відбувається навколо неї, вона розглядає через призму громадянської значимості. Почуття громадянської честі й гордості починається з естетичної насолоди високим моральним вчинком. Естетичне переживання моральної краси – важлива умова пізнання суспільної величі людини. [12, 8-9]

Отже, як бачимо, народнопоетичні твори мають надзвичайний потенціал для розвитку інтелектуальної особистості, створення емоційно-естетичного багатства кожної дитини, дають ключ для розуміння вікової психології, дитячих художніх смаків, творчих можливостей. Тож фольклор стає засобом виховання доброти, людяності, чуйності та інші благородні людські почуття від найтоншої, найчутливішої турботи про матір до ненависті до ворога. Під час вивчення фольклору відкриваються широкі можливості для усвідомлення духовного прогресу людства, розуміння краси і сили мистецтва слова. Цінність вивчення творів народної поезії полягає в тому, що вони активно сприяють розвитку моральності учнів. Завдяки своїй сутності українська народна творчість несе в собі невичерпний пізнавальний, моральний та естетичний потенціал, а тому ознайомлення з нею у середньому шкільному віці дає можливість більше дізнатися про історію життя свого народу, зрозуміти його світогляд, пройнятись ідеалами і почуттями, пізнати народну мораль. [11, 12]

Отже, ми зрозуміли, що фольклор, як результат духовної праці багатьох віків, є надзвичайно цінним культурним надбанням українського народу, він розвиває і підносить все, що є доброго і гарного в людській душі, плекає почуття краси, піддержує національну свідомість та історичну традицію.

Розділ 2. Реалізація засобів фольклору у морально-естетичному вихованні