Розділ 1 Значення фольклору у морально-естетичному вихованні

1. Сутність морально-естетичного виховання школярів

Сучасне українське суспільство переживає моральну кризу, яка особливо небезпечна своїми наслідками для молоді. Значна відповідальність на виховання дітей покладається на педагогів досвідчених і молодих, небайдуже і навпаки. Дуже важливо, якою людиною є педагог, бо, як стверджується науковцями, все, що “ здійснюється в процесі виховної роботи: формування поглядів, переконань, ідеалів, світогляду, інтересів, сходиться в особистості вчителя – наріжному камені виховання ”.

Аналіз стану виховної роботи в школах, рівень вихованості дітей, цілий ряд правопорушень і злочинів, які здійснюються учнями впродовж останніх років, спонукає неодноразово звертатися до основ морального виховання, розібратися в його методологічних засадах, для того щоб знайти прогалини в педагогічній діяльності з цього напрямку. [8, 67]

Нормативно-правове забезпечення, яке стосується морального виховання це – закон України «Про освіту», Закон України «Про загальну середню освіту», Указ Президента України «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя» (30,05,2002 №315), національна програма виховання дітей та учнівської молоді (протокол Президії Академії педагогічних наук України від 01,06,2004 №7/6-98), методичні рекомендації щодо організації виховної роботи в загальноосвітніх навчальних закладах. У вказаних документах визначаються основні вимоги до організації морального виховання в загальноосвітніх навчальних закладах, а саме:

• «метою освіти є виховання моральних якостей» ( Закон України «Про освіту»);

• «загальна середня освіта спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання і виховання» (Закон України «Про загальну середню освіту»);

• «збагачення морального досвіду учнів, розвиток потреби в морально-духовному самовдосконаленні» (Національна програма виховання дітей та учнівської молоді);

• «показник моральної вихованості особистості – це єдність моральної свідомості та поведінки, єдність слова і діла, наявність активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції» (Програма «Основні орієнтири виховання учнів загальноосвітніх навчальних закладів України). [9]

Ці положення мають стати парадигмою організації морального виховання в загальноосвітньому навчальному закладі. Від них треба відштовхуватися під час організації виховної роботи в загальноосвітньому навчальному закладі. Проблема морально-естетичного виховання досліджувалась і продовжує розроблятися представниками різних наук: філософії (Б. Ананьєв, В. Асмус, А. Буров, Л. Виготський, І. Зязюн, М. Каган); педагогіки та психології (Ш. Амонашвілі, Д. Водзенський, В. Крет, В. Лабунець, А. Пінт, В. Сухомлинський, С. Якобсон). У багатьох педагогічних дослідженнях, присвячених цій проблемі (В. Асмолова, В. Григорова, Н. Соколова, К. Каргін, А. Луговський Р. Любімая, Л. Федорова та інші), розглядаються теоретичні основи взаємозв’язку і взаємовпливу морального та естетичного виховання. У педагогічній практиці вивчаються різні аспекти проблеми морального виховання засобами мистецтва. Гуманність, доброта, щирість, любов до Батьківщини, до природи, шанування батьків, гостинність і працелюбність, співчуття, милосердя – це моральні якості, які школа повинна виховати в учнів. Під моральністю ми розуміємо рівень доброчинної діяльності в практиці окремої особи або народу. Ми можемо сказати: «Не читайте мені мораль», але не можемо сказати «Не читайте мені моральності». Рівень моральності особистості та суспільства залежить від сукупності умов і чинників. Важливу роль у формуванні морального ідеалу має відігравати етичне просвітництво, що несе знання про моральні цінності, дає розуміння морального виміру поведінки особистості дії соціальних суб'єктів, життя суспільства. Мораль є найбільш розвинутою формою соціальної регуляції, надійним способом орієнтації людини у світлі соціальних відносин і цінностей, що підтримує єдність, стабільність, цілісність суспільства, розвиток і вдосконалення суспільства та самої людини. [1, 38-39]

Із моральністю пов’язане поняття «цінність». І. В. Ващенко трактує його як одну із форм виявлення моральних взаємовідносин у суспільстві. Вони формуються в період первинної соціалізації особистості, а потім залишаються відносно стабільними. В основі морального виховання школярів закладені як загальнолюдські цінності, незмінні моральні норми, так і нові принцип та норми, що виникли на сучасному етапі розвитку.

Зміст морального виховання полягає у формуванні національної самосвідомості та патріотизму, виховання гуманності, доброзичливості, чуйності, ввічливості та тактовності, виховання культури.

Провідною ідеєю народної педагогіки є саме гармонія естетичного і морального розвитку особистості. Естетичне виховання передбачає формування вміння розуміти і сприймати комічне, трагічне, фальшиве, правдиве. Воно допомагає краще сприймати мистецтво, його види, формує у дітей художні смаки, погляди, уявлення, що дають змогу оцінювати, розуміти і любити мистецтво. Так як естетичне виховання опирається естетику, то воно наближає особистість до прекрасного, до національної і світової культури. Естетичне виховання реалізується через природу, працю, побут, навколишнє середовище, архітектуру, парки, заповідники, оформлення житлового приміщення та школи, фольклор. Воно спрямоване на розвиток і формування естетичних поглядів, смаків, розвиток мистецьких нахилів, здібностей, а також організацію вільного часу школярів. Тож естетичне виховання здійснюється як і в процесі навчання так і поза навчальна діяльність школярів. [4, 24] Вихованцям потрібно сформувати уявлення про життя не лише як про явище біологічне, а передусім як явище, що утверджує високий естетичний рівень особистості. Тобто, морально-естетичне виховання повинно навчити набувати вищих цінностей у процесі свого життя. Естетичне виховання школярів – це формування здатності сприймати, розуміти і оцінювати прекрасне в житті, природі, мистецтві. Моральність – це відповідність поведінки людини нормам моралі.

Безперечно, в ієрархії механізмів морально-естетичного розвитку механізм самосвідомості є провідним. З одного боку він творить зміст розгортання механізмів розвитку, а з іншого – визначає характер виховних впливів, що спрямовані на досягнення педагогічних цілей. Механізм самосвідомості є доволі перспективним для повноцінного розвитку особистості. Теоретично доречно покладатися на те, що мотиваційна готовність суб’єкта до здійснення морально-естетичного вчинку залежить від спонукальної сили вимоги, це її спроможність до виклику емоційної реакції, яка повинна бути позитивною. [4, 25]

Нова філософія морально-естетичного виховання утверджує погляд на особистість вихованця як найвищу цінність, суб’єктний розвиток і творця власного життя. Зміст полягає в тому, щоб навчити вихованців виходити із потреб дітей і молоді в пізнанні навколишнього середовища, у засвоєнні здобутків світової і національної культури, спонукати їх до духовного пошуку. Розглядаючи взаємозв'язок морального та естетичного з філософських позицій, ми виявляємо при цьому внутрішню спорідненість, суттєву єдність етичної і естетичної сфер у відносинах людини до наслідків культурно-історичного процесу, до оточуючого середовища. З гуманістичної точки зору, прекрасним є те, що духовно підносить людину і робить її шляхетною. Якщо воно внутрішньо не пов'язане з прекрасним, тоді етичне не може бути визначене морально добрим. Тому розвиток особистості можливий лише при урахуванні взаємодії цих сторін виховання, коли міжособові відносини передбачають своє становлення не тільки через осмислення вірності вчинку, відповідності його моральним потребам суспільства, але й через естетичне переживання його краси і довершеності. [8, 70]

Проблема морально-естетичного розвитку особистості має досить глибоке історичне коріння. Ще антична культура приділяла значну увагу моральним та естетичним проблем, надавала їм гуманістичного забарвлення. Одним із перших, хто наголошував на єдності морального і естетичного, був Сократ. Вчений підкреслював, що духовні якості людини проявляються навіть у зовнішньому вигляді. Платон, в свою чергу, розглядаючи у творах питання естетичного виховання, відмічав, що вплив мистецтва на поведінку людини настільки великий, що необхідно встановити контроль з боку держави за художніми творами, які мали б відповідати моральним нормам існуючого суспільства. Власну точку зору щодо виховного впливу мистецтва на особистість мав Аристотель. Вона базувалась на необхідності підготовки особистості до естетичного сприйняття. Він розвиває думку Платона про прагнення до наслідування як необхідної умови художньої творчості і способу формування особистості. Отож, філософська думка античності ставила проблему морального впливу мистецтва, шукала шляхи її розв'язання і зв'язувала своє розуміння морального впливу мистецтва з наслідуванням, звертаючись, перше за все, до змісту образів мистецтва, до характеру звичаїв, відображених у художніх творах. [8, 93]

Новим світоглядом – гуманізмом – висвітлені проблеми морального і естетичного виховання доби Ренесансу. Об'єктом вивчення стає людина і все людське, замість середньовічного "божественного". Ідея духовного багатства, сили і краси людини найповніше втілилась в живописі та скульптурі. Саме в цих видах мистецтва зображувально-виразні засоби дозволили органічно сплести морально-естетичний зміст і художню форму. До прикладу, прекрасна, художньо завершена скульптура Мікеланджело "Давид". Чи не менш знаменитий портрет Монни Лізи ("Джоконда"), написаний Леонардо да Вінчі, що втілював нове ставлення до людини, стверджуючи гармонію зовнішньої, тілесної краси і краси духовної, моральної, розкривав багатство внутрішнього змісту особистості.