• 5. Зародження економічної теорії як науки. Основні напрями і школи світової економічної думки.

Перші наукові уявлення про економіку зародилися у глибокій давнині. Проблему економічних відносин досліджували вчені Древньої Азії, Древніх Греції та Риму. Саме поняття економіка започаткував давньогрецьий філософ Ксенофонт (ІV-ІІІ ст. до н.е.). "Економіка" розумілася як мистецтво ведення домашнього господарства – "ойкос" - будинок, "номо" - вчення, закон.. Проте формування, становлення економічної науки відноситься до періоду , коли феодалізм почав уступати місце новому суспільному устрою – капіталізму, який суттєво прискорив розвиток промислового виробництва і економіки в цілому. У 1615 році до поняття "економія" французький вчений Монкретьєн(1575-1621) додає термін "політична" (politikos - державний). З тої пори існує категорія "політична економія". В Україні її назвали економічною теорією.

Проте розвиток капіталізма виявив неспроможність меркантилізма як теоретичної бази виробництва в нових умовах. На зміну меркантилізму прийшли фізіократи. Засновником школи фізіократів був французький економіст Ф.Кене (1694-1774).Його праця "Економічна таблиця" принесла йому світову популярність. Вперше в історії Кене зробив досить вдалу спробу провести аналіз суспільного відтворення, йому належить і введення в науковий зворот терміну "відтворення". Фізіократи вважали, що справа не в накопиченні грошей, а в створенні "здобутків Землі".Вони перенесли дослідження щодо походження прибутку зі сфери обігу у сферу виробництва, хоча й обмежили цю сферу лише сільским господарством, вважаючи промисловість непродуктивною галуззю в порівнянні з землеробством. Фізіократи стверджували, що накопичення грошей – марна справа, їхня функція – засоби обігу. Торгівля ж без виробництва – марна справа.

Перші спроби науково осмислити економічні явища капіталізму були зроблені представниками меркантилізму (у перекладі меркантилізм означає торговець, купець), головним представником якого і був Антаун Монкретьєн.

Меркантилізм відзначався двома головними рисами: 1) багатство ототожнювалося з грошима: чим більше грошей, тим багатша держава або людина; 2) нагромадження грошей можливе лише за допомоги державної влади. Зосередивши свою увагу на сфері обігу, внутрішніх законів виробництва меркантилісти не досліджували. В їх уяві еконо-мічна теорія розглядалася як наука про торговельний баланс, а її головну задачу вбачали у тезі "багато продавати – мало купувати", головним джерелом багатства вважали неекві-валентний обмін у зовнішній торгівлі. Отже, треба заохочувати виробництво товарів на експорт, а держава повинна займатися активним протекціонізмом торговельному капіталу (Протекціонізм – заступництво, захист).

Класична буржуазна політична економія (Класична як синонім "наукова").Її творці – англійські економісти В.Петті (1623-1687), Адам Сміт (1723-1790), Давид Рікардо (1772-1823), француз Сісманді (1773-1842). Вони вперше дали докази того, що в еконо-мічному житті панують об'єктивні економічні закони, порушення яких призводить до нещастя всього суспільства. Саме ці економісти поклали початок вивчення механізму конструкції, кредиту, грошового обігу. У. Петті вперше в історії сформулював зачатки теорії трудової вартості. З цією теорією було тісно пов'язане його вчення про зарплату як природну ціну праці. Зарплата визнаначається "мінімумом засобів існування" робітника. Проте він вважав, якщо робітнику будуть платити вдвічі більше цього мінімуму, то вони будуть працювати вдвоє менше.

Головним здобутком А.Сміта є "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776). Сміту належить визнання того, що існують економічні закони, які діють подібно законам природи, що вони визначають розвиток суспільства. Економічна теорія, на його думку, є наукою про природу, наукою про багатство. Сміт писав про "невидиму руку" ринку, що направляє складну взаємодію господарчої діяльності безлічі людей. Сміт визначив класову структуру буржуазного суспільства (землевласники, капіталісти, наймані робітники), довів, що заробітна плата визначається вартістю товарів для підтримки життєдіяльності робітника і його родини, чітко розмежував заробітну плату від прибутку, утворення якого обумовлене приватною власністю.

Марксистська економічна теорія. Важливим етапом у розвитку капіталістичної економіки був промисловий переворот, яки широко виявився в першому десятиріччі ХІХ століття. Робітничий клас в цей період вперше вийшов на світову арену як велика суспільна сила. Гострота класових протиріч у Німеччині в 40-ві роки сприяли виникненю пролетарського революційного вчення, яке й було створено К.Марксом (1818-1883) і Ф.Енгельсом (1820-1895) на основі грунтовного аналізу сучасного їм капіталізму. Головна праця доктора філософії К.Маркса "Капітал", над якою він працював 30 років. Основна робота Енгельса – Положення робітничого класу в Англії".

Маркс вперше показав, що вироблений товар має дві властивості: споживчу вартість і вартість. Це обумовлено двоїстим характером праці, яка виступає, з одного боку, як корисна доцільна форма праці, як праця конкретна. Але праця робітника виступає і як витрата людської фізичної і розумової сили безвідносно до її конкретної форми, тобто як праця абстрактна. Маркс зумів вирішити складні проблеми теорії трудової вартості, яка була невірішеною загадкою для А.Сміта і Д.Рікардо. Маркс відкрив економічний закон доданої вартості, яка і складає прибуток підприємця, складає ренту.

Маркс розкрив основні закони простого і розширеного виробництва, показав неминучість економічних криз в умовах приватної власності і капіталістичного ладу. Теорія К.Маркса була спрямована на обгрунтовання необхідності економічної і політичної боротьби робітничого класу. Саме цю, революційну сторону економічного вчення Маркса відкидала і відкидає сучасна економічна наука на Заході, а тепер її відкидають і вчені пострадянського простору.

Проте сучасні погляди в світі на економічну теорію Маркса потерпіли суттєві зміни. На Заході його праці справедливо вважаються здобутком загальнолюдської культури, всієї сучасної цивілізації. Більшість західних економістів заявляють, що Маркс дійсно геніальний вчений, але його внесок у економічну теорію треба оцінювати з позицій "Свого часу". Того робітничого класу, який був при Марксу, тепер не існує. Професор Каліфорнійського університету І.Адамсон пише: "Марксизм насамперед зберігає цінність, що вчить способу аналізу соціально-економічної та політичної реальності".

Економічна думка в Україні – ХІХ століття.

Внесок українських учених у розвиток основ економічної науки

М. А. Балудянський — послідов­ник А. Сміта; автор праці «Еконо­мічна система», в якій обґрунтував принципи побудови національної економіки на основі вільних ринко­вих відносин.

М. І. Туган-Барановський —

дослідник теорії ринку та еконо­мічних криз, розробив концепцію економічної кон'юнктури.

Є. Є. Слуцький — першим запро­понував використовувати матема­тичні методи в економічній науці.

Слід зазначити, що вже в період Киівської Русі, починаючи з якого ми маємо більш-менш достовірні свідчення про стан єкономічного розвитку, наші далекі предки вели постійний пошук раціональних форм організації економічного життя, а пізніше науковий пошук став постійнимньої держави. Вже з початку ХІІ століття діяло зведення законів "Руська правда", розробку яких розпочав Ярослав Мудрий. В цей документ постійно вносилися певні корективи. З початку ХVІ наукові розробки економічної теорії становляться постійними. Нагадаємо, що в цей період Україна не була єдиною, частина її знаходилася під гнітом Польщі, інша частина під протекторатом Росії.

Вчені на території України були добре знайомими з науковими розробками західних економістів, але мали і оригінальні наукові розробки проблем економічного розвитку, адаптовані до умов того часу на території нашої нинішньої держави.

Так І.Вишенський (1550-1620) показав, як створюється багатство працею кріпосних і ремісників, проаналізував основні форми експлуатації: панщину, оброк, податі тощо. Великий інтерес предсталяють і гетьманські універсали Богдана Хмельницького (1595-1657). В них земля проголошувалася державною власністю Війська запорізького, панщина замінялася оброком, в торгівлі проводилася політика протекціонізму. В середині ХVІІІ століття плідно працював в розробці нового Уложенія (по наказу цариці Катерини ІІ ) український економіст Я.Козельський. Його пропозиції виходили з того, що джерелом всіх багатств є праця, праця та її результати повинні розподілятися між усіма виробниками, робочий день не повинен перевищувати 8 годин. Активно виступав проти кріпосництва український економіст А.Алейников. Він вважав неефективною працю кріпаків на фабриках, доводив, що в промисловості повинні працювати вільні наймані працівники. Зрозуміло, що в той час ці раціональні пропозиції не тільки не враховувалися, але їхні автори переслідувалися царською владою. З початком ХІХ століття економічна наука в Україні була практично вся орієнтована на необхідність відміни кріпосного права, на чому наголошували і ті вчені, що походили і з дворян (таких в ті часи була більшість). Серед цих вчених виділялися В.Каразін (1773-1842) – засновник Харківського університету, професор Харківського університету Т.Степанов, викладач історії Київського університету М.П. Драгоманов, якого було звільнено з посади за "вільнодумство" і який був змушений прожити в еміграції 19 років. З оригінальними економічними розробками виступали і десятки інших українських вчених.

Українські вчені також активно долучалися до процесу розвитку економічної науки.

Прихильником і послідовником А. Сміта був син закарпатського священика М. А. Балудянський (1769—1847), якого можна вважати першим українським професійним економістом. Йому не довелося працювати в Україні (викладав у Петербурзі, був першим ректором Петербурзького університету). У своїй праці «Економічна система» М. А. Балудянський обґрунтовує принципи й основи розбудови націо­нальної економіки з позиції вільних ринкових відносин.

У розвитку економічної науки велика заслуга належить видат­ному українському вченому М. І. Туган-Барановському, який зро­бив помітний внесок у розвиток теорії кооперації, грошового обігу, у критику економічних доктрин марксизму, економічних концепцій російського народництва.

Помітним явищем у світовій економічній науці XX ст. були праці представника «київської школи» Є. Є. Слуцького(1880—1948), який одним із перших застосував в Україні математичні методи в економі­чній науці.

Основні етапи розвитку економічної теорії

Теоретична школа	Представники	Основні положення
Меркантилізм	Ж.-Б. Кольбер, Т. Ман, А. Монкретьєн («Трактат полі­тичної економіки », 1615р.)	Багатство нації — золото; його джерелом є зовнішня торгівля. Практичні рекомендації: увозити в країну якнайменше товарів, а вивозити якнайбільше, тоді до країни надходитиме золото. Держава має заохочувати розвиток виробництва й зовнішньої торгівлі
Фізіократи (від грец. фізис — «природа» і кра-тос — «влада», тобто «влада при­роди»), XVIII ст.	Ф. Кене («Економічні таблиці», 1758 р.). А. Тюрго	Джерело багатства нації — сільськогосподарське виробництво. У ньому створюється той додатковий продукт (перевищення виробленого продукту над спожитим), за рахунок якого й утворюється багатство нації. Промисловість — «безплідна сфера», оскільки лише вона переробляє продукти землеробства
Класична по­літекономія, ХVII-ХVІІІ ст.	В. Петті («Трактат про податки та збо­ри», 1662 р.), А. Сміт («Дослідження про причини та природу багатства народів», 1776 р.), Д. Ріккардо («Начала політичної економії», 1817 р.)	Джерело багатства суспільства — праця у сфері матеріального виробництва, результати якого (вироблені товари) становлять багатство нації. Ринок і конкуренція без утручання держави створюють найбільш сприятливі умови для розвитку виробництва. В умовах ринку люди керуються власними інтересами («економічна людина»), власними цілями, але, спрямовані «невидимою рукою», сприяють реалізації інтересів інших людей і суспільства в цілому. Під «невидимою рукою» А. Сміт розумів стихійну дію об'єктивних економічних законів
Марксистська політекономія, середина XIX ст.	К. Маркс («Капітал», 1867 р.), Ф. Енгельс	Продукт створюється працею найманого робітника, а присвоюється власником капіталу, що є експлуатацією та соціальною несправедливістю. Позбутися експлуатації робочий клас може лише в результаті соціалістичної революції, ліквідації приватної власності й заміни її на суспільну. Ринок слід замінити планом; економічним життям суспільства має керувати держава
Маржиналізм (від лат. марго — «край», «межа»), XIX ст.	В. Джевонс, К. Менгер, Л. Вальрас, Е. Бем-Баверк	Предмет вивчення економіки — поведінка окремих суб'єктів, залучених до господарських відносин. Останні у своїй діяльності керуються власними, суб'єктивними оцінками вигід та витрат, що виникають у процесі економічної діяльності. Маржиналісти ввели в практику економічного аналізу концепцію граничних величин, які широко використовуються в сучасних економічних теоріях
Неокл ас ич н и й напрям, кінець XIX ст.	А. Маршалл («Прин­ципи економічної науки», 1890 р.)	А. Маршалл розробив сучасну теорію рипку. Він проаналізував механізм ринкового ціноутворення, взаємодію попиту та пропозиції, вплив різних факторів на попит і пропозицію
Інституціона­лізм, початок XX ст.	Т. Веблен («Теорія бездіяльного класу», 1899 р.), Дж. Коммонс, В, Мітчелл, Д. Гелбрейт («Нове індустріальне суспільство», 1961 р.)	Розглядають економіку як систему, у якій відносини між панівними суб'єктами визначаються не лише економічними, але й позаекономічними факторами. Поняття «інститут» трактується дуже широко: і як держава, корпорація та профспілки, і як конкуренція, монополія, податки, і як сталий спосіб мислення, і як юридичні норми
Кейнсіанство, XX ст.	Дж. М. Кейнс («Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей», 1936 р.)	Такі негативні економічні явища, як кризи, інфляція, безробіття, монополізація, внутрішньо притаманні ринку, і хоча ринковий механізм може самостійно впоратися з цими явищами, утрати суспільства при цьому можуть бути значними. Для їх мінімізації необхідне державне втручання. Дж. М. Кейнс обґрунтував необхідність, форми, методи державного регулювання економіки, створивши теорію змішаної економіки
Монетаризм, XX ст.	М. Фрідмен («Кількісна теорія грошей», 1956 р.)	Між темпами розвитку економіки й динамікою кількості грошей в обігу існує певний зв'язок. Держава, яка має прерогативу випуску грошей в обіг, може впливати на темпи економічного розвитку, безробіття, рівень цін, регулюючи кількість грошей в обігу
Неокласичний синтез, XX ст.	П. Самуельсон («Економікс», 1948 р.)	Самоналагоджсння ринку має доповнюватися обережним державним регулюванням. У реальній економіці важливо досягати оптимального співвідношення стихійних сил ринку і свідомого регулювання, не допускаючи надмірності останнього й руйнування ринкових стимулів

Дискусійні запитання.