3. Економічна суть і класифікація державних видатків

Державні видатки — це грошові відносини, які складають­ся між державою та юридичними й фізичними особами в процесі розподілу й споживання частини вартості сукупного суспільного продукту, використання фондів фінансових ресурсів. Соціально-економічну суть державних видатків визначають приро­да і функції держави (політичні, економічні, соціальні).

Державні видатки — це сума коштів, що витрачається дер­жавою в процесі здійснення її фінансової діяльності. Відповід­но до рівня розміщення державних видатків їх також поділя­ють на централізовані (з бюджету та фондів призначення) і децентралізовані.

За роллю у суспільному виробництві та з урахуванням впли­ну державних видатків на рух суспільного продукту і процес розширеного відтворення їх поділяють на дві основні групи: поточні видатки та видатки розвитку. Це закріплюється в офіційному поділі бюджету на дві частини: поточний і капі­тальний бюджети.

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансуван­ня мережі підприємств, установ, організацій і органів, фінан­сування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, не передбачених у видатках розвитку. Поточні видат­ки поділяють на державне споживання (купівля товарів та послуг); виплати (перекази) населенню; перекази за кордон; державні субсидії, дотації, субвенції (трансферти) та ін.

Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансуван­ня інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансу­вання капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народно­го господарства; субвенції та інші видатки, що пов'язані з розширеним відтворенням.

Кожна група цих видатків по-різному впливає на процес відтворення. У розвинутих країнах основну частину держав­них видатків становлять купівля товарів, оплата послуг та трансферти населенню. Сучасна промислове розвинута держа­ва є величезним споживачем, за участю якого реалізується понад 20 % сукупного суспільного продукту. Вона купує по­трібні їй товари та послуги приватного сектору, якому необ­хідно перетворити капітал з товарної форми у грошову. Таким чином держава сприяє реалізації сукупного продукту та розширенню ринку збуту.

Співвідношення між окремими частинами видатків визна­чається об'єктивними факторами розвитку суспільства, що пов'язані з сучасним етапом НТР, структурними зрушеннями в економіці, політичними й економічними умовами, які склались у тій чи іншій країні.

З позиції використання державних фінансів державні видат­ки можна умовно поділити на дві групи — державне споживан­ня та державне фінансування юридичних і фізичних осіб.

Державне споживання — це видатки на утримання дер­жавного апарату — управлінського, правоохоронного, судово­го, армії. Формування доходів бюджету в цій частині є платою з боку суспільства державі за послуги, що надаються нею у сфері управління країною та забезпечення її обороноздатності та правопорядку. Державне споживання поділяють на військо­ве та цивільне. Цивільне споживання пов'язане з потребами поточного утримання адміністративних будівель, шкіл, ліка­рень, наукових установ, тобто соціальної інфраструктури.

Державне фінансування відображає процес перерозподілу доходів у суспільстві. Якщо державні видатки в частині дер­жавного споживання відшкодовуються суспільству у вигляді відповідних послуг з бюджету держави, то державне фінансування є, по суті, або поверненням суспільству, або суспільним споживанням частини централізованого у державних фінан­сах ВВП.

За формами фінансування розрізняють такі державні ви­датки:

— державні інвестиції;

— державні трансферти (субсидії, субвенції, дотації);

— державні кредити;

— кошторисне фінансування.

Державні інвестиції можуть здійснюватись у різних фор­мах. Основною формою є фінансування капітальних вкладень. Виділення коштів може мати форму проектного фінансування конкретного інвестиційного проекту. Бюджетні інвестиції можуть спрямовуватися також на придбання частки акцій акціонерних товариств. Державні інвестиції посідають особливе місце. Вони становлять досить значну частину загального обсягу державних витрат, зокрема в Японії і країнах Захід­ної Європи. Фінансова політика цих країн у галузі державних інвестицій, а також субсидій і переказів за кордон для капіта­ловкладень безпосередньо впливає на розширене відтворення, підвищення норми нагромадження.

Державні трансферти — це цільове, безповоротне та безоплатне (нееквівалентне) виділення коштів з бюджету конк­ретним суб'єктам у вигляді державних субсидій, субвенцій і дотацій. Субсидії можуть виділятись юридичним та фізичним особам і мають форму фінансової допомоги чи відшкодування втрат доходів (житлові субсидії в Україні малозабезпеченим громадянам на оплату житлово-комунальних послуг). У краї­нах з розвинутою ринковою економікою поширеними є суб­сидії виробникам сільськогосподарської продукції на відшко­дування втрат доходів у зв'язку з підтриманням доступного рівня цін на продукти харчування.

Субвенції та дотації надаються юридичним особам. Суб­венції є різновидом цільових субсидій, які передбачають спільну участь отримувача і бюджету у фінансуванні певних витрат. Державні дотації видаються на покриття збитків підприємств, але у тому разі, коли вони викликані незалеж­ними від підприємств причинами.

Великою за обсягом групою трансфертів є грошові перекази населенню заробітної плати, пенсій, допомоги. Значна їх частина пов'язана з виплатою пенсій та допомоги із соціально­го страхування з метою підтримання на певному рівні плато­спроможного попиту тієї частини населення, яка за віком або за станом здоров'я є непрацездатною. Ці витрати держави сприяють реалізації сукупного суспільного продукту.

Перекази іншим державам пов'язані головним чином з пе­реказуванням державного капіталу урядовим установам за кор­дон, платежами за зовнішніми позиками (або наданням кре­дитів), переказами грошей міжнародним організаціям, видат­ками на утримання військових баз на іноземних територіях.

Бюджетні кредити — це надання коштів з бюджету суб'єк­там підприємницької діяльності на поворотній основі, що вза­галі не властиве бюджетним відносинам. На відміну від бан­ківських кредитів вони видаються на більш пільгових умовах та за нижчими процентними ставками.

Кошторисне фінансування означає виділення коштів з бюджету на основі спеціального планового документа — кош­торису. Воно охоплює такі напрями видатків, як соціальна сфера, соціальне забезпечення, фундаментальні досліджен­ня, оборона, управління. З погляду бюджетних установ воно є формою цільового, безповоротного і безоплатного фінансуван­ня. Працівники цих установ отримують на цій основі свої первинні доходи. З позицій споживачів суспільних послуг у соціальній сфері, це так звані безкоштовні послуги, що ха­рактеризують вторинні доходи користувачів цими послу­гами.

Видатки на науку, освіту, охорону здоров'я, культуру нале­жать до поточних видатків бюджету. Названі галузі практич­но не мають доходів і свою діяльність провадять на основі видатків відповідно до бюджетів. Розміри видатків на їх утри­мання визначаються спеціальними документами — коштори­сами. Фінансування видатків за цими установами називається кошторисним.

Кошторис — це основний документ, який визначає обсяг, цільове спрямування та щоквартальний розподіл коштів, спря­мованих із бюджету на утримання установ. Усі установи, які фінансуються в кошторисному порядку, належать до бюджет­них.

Відповідно до цільового призначення видатки класифіку­ють за статтями витрат. Система державних видатків має за­безпечувати раціональне розміщення та ефективне викорис­тання державних коштів. Вона характеризує державну полі­тику фінансового забезпечення та соціально-економічного роз­витку країни.

Склад і напрями використання державних видатків визна­чаються характером досить різноманітних функцій держави.

До складу видатків, пов'язаних із політичними функціями держави, входять: утримання державного апарату управління і влади, армії, правоохоронної системи, посольств, консульств, судової системи, оплата внесків до міжнародних організацій та ін. Вони становлять від 3 до 10 % ВВП і від 10 до 25 % загаль­ної суми видатків держави у розвинутих країнах.

До складу видатків, пов'язаних з економічними функція­ми держави, входять: державні інвестиції в галузі економіч­ної інфраструктури, субсидії приватному капіталу та держав­ним корпораціям, видатки на зовнішньоекономічну діяльність та ін. Держава перетворилася на великого підприємця, споживача й інвестора, банкіра, позичальника й експортера ка­піталу. За допомогою видатків на капіталовкладення, які ста­новлять від 5 до 30 % загального обсягу державних витрат, держава досить активно впливає на норму нагромадження, її рівень та динаміку, чим значною мірою сприяє прискоренню темпів оновлення капіталу й економічного зростання.

Слід підкреслити і досить велике значення видатків на еко­номіку для регулювання ринкових відносин. Механізм функ­ціонування державних видатків сприяє розвиткові внутріш­нього та розширенню зовнішніх ринків збуту. Зросло втручан­ня держави й у сферу міжнародних валютних, фінансових, кредитних відносин та товарного обміну.

Важливе місце в системі державних видатків посідають видатки на соціальні потреби — освіту, науку, охорону здо­ров'я і санітарне обслуговування, соціальне страхування та забезпечення тощо. Соціальні функції держави розширюють­ся, що пов'язано з об'єктивними вимогами науково-технічної революції, зокрема економічними потребами відтворення і підготовки висококваліфікованої робочої сили. Держава роз­виває старі і впроваджує нові форми соціального страхування, підвищує загальноосвітній рівень населення, розширює систе­му професійної підготовки. Значні кошти спрямовуються з державного бюджету на фінансування систем соціального стра­хування та забезпечення. У цілому видатки на соціальні по­треби становлять від 10 до 15 % ВВП і від 20 до 35 % загаль­ного обсягу державних видатків.

Питання про роль освіти у підвищенні темпів розвитку економіки дедалі більше привертає увагу західної економіч­ної науки, з'явився новий термін — "інвестиції в людину". Витрати на освіту, на формування нового типу робітника, який має достатній рівень загальної та спеціальної професійної підго­товки, сьогодні розглядаються як одна з форм капіталовкла­день, що приносить прибуток, і фінансуються значною мірою за рахунок держави.

Щодо видатків на НДДКР, то сучасна держава перетвори­лась на значного організатора та інвестора наукових дослі­джень. За її рахунок у країнах Заходу фінансується від 15 до 65 % витрат на ці цілі. Спостерігається пряма залежність між темпами економічного зростання та видатками держави на науку.

Класифікацію державних видатків за різними критеріями представлено на рис. 2.

Рис. 2. Класифікація державних видатків

ПРАКТИКУМ

План семінарського заняття

1. Сутність і склад державних фінансів.

2. Економічна суть та значення державних доходів. Мето­ди мобілізації державних доходів.

3. Економічна суть та класифікація державних видатків.

Теми рефератів

1. Сучасний стан організації та функціонування системи державних фінансів України.

2. Форми бюджетного фінансування.

3. Видатки держави на вищу освіту та основи їх фінансу­вання.