- •Пам’ять в структурі психічних явищ; пускай это будут свойства памяти
- •Фізіологічні основи пам’яті;
- •Уявлення як образи пам’яті;
- •Психологічні теорії пам’яті (асоціативна, теорія гештальта, діяльнісна теорія);
- •Фізіологічні теорії пам’яті, біохімічна та хімічна теорії. Структура та механізми процесу запам”ятовуівння;
- •Динаміка запам’ятовування;
- •Динаміка процесу зберігання інформації;
- •Етапи та форми зберігання (перцептивна фіксація, оперативно-орієнтувальне зберігання, пролонговане зберігання);
- •Форми відтворювання (репродукція, ремінісценція, пригадування тощо);
- •Види пам’яті (в залежності від специфіки матеріалу, що запам’ятовується та від характеру діяльності під час якої він запам’ятовується);
- •Рівні пам’яті (елементарні процеси та свідоме відтворення).
- •12) Особистісні детермінанти пам’яті (установка, мотиви, особистісна активність, мнемічні здібності, володіння прийомами запам’ятовування тощо).
- •13) Генетично-стильові особливості індивідуальної пам’яті (пам’ять дитинства, пам’ять юності, пам’ять зрілого віку).
- •14)Критерії психологічного аналізу здатності до запам’ятовування (об’єм, характер, складність, важкість, суб’єктивне відношення тощо).
- •Мислення
- •Психологічна сутність мислення, властивості мислення (зв’язок з мовленням і мовою, соціальна природа, узагальненість та опосередкованість, існування особливих законів мисленнєвого процесу).
- •Форми мислення (поняття, судження, умовивід), поняття як форма мислення та розумова дія;
- •Види мислення (наочно-дійове, наочно-образне, абстрактно-логічне).
- •Мовлення
- •Сприймання мовлення.
- •Види мовлення (мова жестів, звукова мова, письмова та усна, зовнішня та внутрішня);
- •Мозкова організація, формування та структура внутрішнього мовлення.
- •Розлади мовленнєвої функції.
- •Роль слова в організації вольового акту.
- •Психологічна характеристика егоцентричного мовлення.
- •Загальна характеристика уяви (психологічна сутність та основні функції);
- •Фізіологічні основи уяви (комбінація збудження нейронів різних аналізаторів, функція гіпоталамусу, зв’язок уяви з другою сигнальною системою);
- •Види (активна та пасивна)
- •Прийоми (аглютинація, аналогія, гіперболізація, акцентування, типізація) уяви.
- •Уява в різних видах творчої діяльності (художньої, наукової, технічної).
- •Роль уяви в пізнанні.
- •Культуротвірна роль уяви.
- •Природа і сутність уваги як психічного процесу;
- •Функції уваги (самостійна та допоміжна, відбір та ігнорування об’єктів уваги, утримання діяльності, регулювання та контроль за перебігом діяльності);
- •Увага як психофізіологічний процес (і.П.Павлов, а.А.Ухтомський);
- •Мотиваційні аспекти волі;
- •Основні психологічні теорії волі;
- •Психологічна структура вольової дії.
-
Види мислення (наочно-дійове, наочно-образне, абстрактно-логічне).
За формою існування виділяють такі види мислення: наочно-дійове(конкретно-дыйове), наочно-образне та абстрактне.
Конкретно-дійове, або наочно-дійове мислення, грунтується на безпосередньому сприйнятті предметів. Мислення, що відбувається в ситуації сприймання конкретних об’єктів і дій з ними Цей вид мислення є основним у ранньому віці. Дитина мислить в процесі діяльності, взаємодіючи з предметами. Це можна легко простежити на прикладі пізнання дитиною нового, незнайомого предмета, наприклад, подарований автомобільчик малюк розбирає на частини, щоб відшукати того, хто сидить всередині і приводить його в рух, і дуже дивується, коли нікого там не знаходить. Конкретно-дійове мислення не супроводжується мовленням (дитина складає башточку, не пояснюючи своїх дій, не називаючи їх). Цей вид мислення властивий і тваринам (щоправда, він якісно інший).
Наочно-образне мислення наявне під час сприймання людиною навколишньої дійсності. Мислення, в змісті якого переважають образи, більш- менш узагальнені уявлення про об*єкти.В елементарній формі наочно-образне мислення властиве дошкільнятам. У них ще зберігається зв'язок мислення з діяльністю, однак не завжди виникає потреба у маніпулюванні предметами, але завжди є необхідність в уявленні об'єкта, предмета. Дошкільнята мислять наочними образами і ще не володіють поняттями у повному розумінні цього слова. Цей вид мислення іноді називають логічно-знаковим, тобто таким, у якому спираються на уявлення та образи. Образи містяться в короткочасній пам'яті.
На основі практичного та наочно-чуттєвого досвіду у дітей шкільного віку поступово формується абстрактне (понятійне) мислення , яке існує у вигляді абстрактних понять і суджень. Цей вид мислення супроводжується мовленням. Його ще іноді називають словесно-логічним. Певна логіка властива всім видам мислення .В основі абстрактного мислення лежать логічні операції та поняття. Особливо високим рівнем відзначається цей вид мислення у науковців. Теоретичне образне мислення - оперування образами та уявленнями з метою розв'язання задач, найчастіше яскраво виявляється в діяльності письменників, художників, акторів. За Б.Тєпловим, "...діяльність теоретичного мислення спрямована здебільшого на відшукування загальних закономірностей". Образи для цього виду мислення продукує довготривала пам'ять.Теоретичне мислення - це вирішення проблем на основі наявних знань у вигляді понять, суджень і логічних висновків. Усе це відбувається за допомогою внутрішнього мовлення, подумки.
-
сучасні концепції інтелекту.
-
специфіка архаїчного мислення.
-
психологічні концепції мислення (асоціативна психологія, вюрцбургська школа, гештальтпсихологія, американський функціоналізм тощо).
-
психофізіологічна теорія розвитку мислення І.М.Сеченова.
-
теорія формування розумових дій П.Я.Гальперіна.
Мовлення
-
мовлення та мова;
-
функції мовлення (комунікативна та сигніфікативна, спонукальна, емоційна тощо); мозкова організація регулюючої функції мовлення;
Функції мовлення:
1. Сигнификативная (або номінативна). Це функція «називання», суть її полягає в тому, щоб давати назви, позначати об'єкти як навколишньої дійсності, так і внутрішніх процесів, властивих людині. Таким чином, взаєморозуміння в процесі людського спілкування грунтується на єдності позначення предметів і явищ як говорять, так і сприймає мову. Цим спілкування людей відрізняється від спілкування тварин, що не мають системи позначень, так само як і абстрактного мислення. Їх спілкування відбувається на рівні звукових або інших сигналів, які впливають безпосереднім чином на рефлекси.
2. Функція узагальнення. Вона полягає у виділенні істотних ознак предметів і об'єднання їх у групи, оскільки слово позначає не тільки окремий, даний предмет, але цілу групу подібних предметів і завжди є носієм їх істотних ознак. Ця функція безпосередньо пов'язана з мисленням.
3. Комунікативна функція забезпечує передачу знань, відносин, почуттів і відповідно ділиться на інформаційну, волевиявляючу і експресивну. Ця функція виступає в першу чергу як зовнішнє мовна поведінка, спрямоване на контакти з іншими людьми, або письмову мову (книги, листи і т. п.). Це відрізняє її від двох перших функцій, які мають відношення до внутрішніх психічних процесів. Інформаційна сторона проявляється у передачі знань і тісно пов'язана з функціями позначення і узагальнення. Виразна сторона мови допомагає передати почуття і ставлення мовця до предмета повідомлення. Волевиявляюча сторона спрямована на те, щоб підпорядкувати слухача задумом мовця.