22.Методи визначення якості і обсягу забруднень.

Гранично допустимі _ концентрації шкідливих речовин Для визначення ступеня забруднення довкілля та впливу того чи іншого забруднювача (полютанта) на біоту й здоров'я людини, оцінки шкідливості забруднювачів, проведення екологічних експертиз стану середовища або окремих об'єктів чи районів нині в усьому світі користуються такими поняттями, як гранична допустимі концентрації шкідливих речовин, граничне допустимі викиди (ГДЗ) забруднювачів, гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН), максимально допустимий рівень (МДР), кризисні екологічні ситуації (№£,), санітарно-захисні зони (СЗЗ) тощо. Гранично допустимі концентрації встановлюються головними санітарними Інспекціями в законодавчому порядку або рекомендуються відповідними установами, комісіями на основі результатів складних комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, одержаних під час І після різних аварій на виробництвах, військових дій, природних катастроф (вивержень вулканів, землетрусів, великих пожеж, падіння метеоритів) з використанням матеріалів тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах у хімічних та ливарних цехах, на АЕС, у щахтах, кар'єрах. Доки Існують шкідливі для довкілля види антропогенної діяльності, щоб обмежити її вплив на природне середовище, ми мусимо нормувати кількість шкідливих речовий, що викидаються в повітря, грунти й води всіма типами забруднювачів, постійно контро-. лювати шкідливі викиди промислових, військових та сільськогосподарських об'єктів, і прогнозуючи екологічний стан довкілля та приймаючи відповідні санкції й рішення щодо порушників законів про охорону гпироди. В Україні стан довкілля нині контролюється кількома відомствами. Основний' контроль здійснюють Міністерства охорони здоров'я та природи, санітарно-епідеміологічні служби, республіканська гідрометеослужба та її відділи в районах і областях. Допоміжний екологічний контроль здійснюється службами міністерств комунального господарства, рибнагляду, геології, товариства охорони природи, "зеленими" службами Управління екологічного моніторингу Міністерства охорони навколишнього природного середовища. В основу нормування всіх забруднювачів покладено визначення ГДК у різних середовищах (табл. 2-4}. За основу приймають найнижчий рівень забруднення, який грунтується на санітарно-гігієнічних нормах. Слід зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн часто різняться, хоча й незначно. Вважається, що ГДК полютанта-це такни його вміст у природному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить Ті здоров'ю в разі постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків. Ступінь забрудненості довкілля розраховують, виходячи з даних про стан забруднення атмосфери, грунтів і природних вод, стан здоров'я людей, здатність екосистем до самовідтворення, особливості біопродукції.

23.Екологічний моніторинг.

Термін з'явилося як  доповнення  до  терміна “контроль стану навколишнього середовища”.  В  даний  час  під  моніторингом розуміють сукупність  спостережень  за  визначеними  компонентами  біосфери, спеціальним чином організованими в просторі і в  часі,  а  також  адекватний комплекс методів екологічного прогнозування. Основні  задачі  екологічного  моніторингу:  спостереження  за  станом біосфери, оцінка і  прогноз  її  стану,  визначення  ступеня  антропогенного впливу на навколишнє середовище,  виявлення  факторів  і  джерел  впливу.  В кінцевому випадку метою моніторингу навколишньго  середовища є  оптимізація відносин людини з природою, екологічна орієнтація господарської діяльності. Екологічний моніторинг виник на стику екології,  біології,  географії, геофізики, геології  й  інших  наук.  Виділяють  різні  види  моніторингу  в залежності від критеріїв: ·        біоекологічний (санітарно-гігієнічний); ·        геоекологічний (природньо-господарський); ·        біосферний (глобальний); ·        геофізичний; ·        кліматичний; ·        біологічний; ·        здоров'я населення й ін. Особливу роль у системі екологічного моніторингу відіграє  біологічний моніторинг,  тобто  моніторинг  біологічної  складової  екосистеми  (біоти). Біологічний  моніторинг  –  це  контроль   стану   навколишньої   природного середовища  за  допомогою  живих  організмів. 

В  Україні  моніторинг  природного  середовища  здійснюється  багатьма відомствами, у рамках діяльності яких маються  відповідні  задачі,  рівні  і складові підсистеми моніторингу. Так, наприклад, у системі  моніторингу,  що здійснюється в  Україні,  розрізняють  три  рівні  екологічного  моніторингу навколишньої природного середовища: глобальний,  регіональний і  локальний. Спеціальні роботи,  наприклад,  моніторинг  пестицидного  забруднення, виконуються  в  зв'язку  із  збільшенням  значимості  різних   антропогенних факторів у розвитку змін в природних екосистемах.

Екологічна складова сталого розвитку України повинна забезпечити суттєве покращення стану навколишнього середовища України. Це має бути національна екологічна стратегія, яка, згідно з Національною доповіддю про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі, містить у собі: ·        екологізацію усіх сфер життєдіяльності населення у контексті національної безпеки України; ·        впровадження системи професійної екологічної підготовки державних службовців, керівників і посадових осіб, які приймають відповідальні рішення на локальному, регіональному і державному рівнях; ·        вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази, прискорення процесу гармонізації екологічного законодавства України з вимогами міжнародних стандартів, зокрема з нормативами Європейського союзу; ·        забезпечення екологічної безпеки ядерних об’єктів та місць накопичення радіоактивних відходів, підвищення ступеня захищеності населення та довкілля від радіаційного впливу, пом’якшення наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС; ·        захист, стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах, зокрема Донецько-Придніпровського регіону; ·        запровадження інтегрованого управління водними ресурсами з метою їх збереження і відтворення, прискорення переходу до управління водокористуванням за басейновим принципом;

Екологічний моніторинг здійснюється, переважно, для перевірки попередньо встановлених в результаті екологічних досліджень норм екологічного стану компонентів довкілля або як початковий етап рекогносцирувальних екологічних досліджень території, яка потребує первісного або додаткового вивчення.

Належне функціонування Державної системи моніторингу довкілля має убезпечити Україну від таких втрат і скласти реальні передумови сталого розвитку України, забезпечивши основні компоненти її екологічної складової частини.