Глава 58

виступають як самостійний предмет, є підстави поставити питання, які саме гроші кредитодавець передає позичальнику відповідно до умов договору.

Згідно з п. 24 Положення НБУ "Про кредитування" кредити надаються готівкою і безготівковими грошами. Готівкою називаються гроші, які представлені у вигляді грошових знаків (банкнот, купюр, монет) і використовуються як засіб обігу та платежу. Безготівкові гроші — це гроші, рух яких здійснюється шляхом перерахунків у кредитних установах з урахуванням взаємних вимог.

До кредитних грошей належать векселі, банкноти і чеки. Вбачається, що векселі І чеки доцільно розглядати як форми розрахунків за наданими кредитами. А банкноти (банківський білет, що випускається в обіг центральним емісійним банком і забезпечується усіма активами банку та масою товарів, що належать державі) не можуть розглядатися як об'єкт кредитного договору тому, що чинним законодавством не передбачено надання їх у кредит.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до п. 10 названого Положення юридичні особи—резиденти України можуть одержувати кредити в іноземній валюті для проведення діяльності, передбаченої їх статутними документами. Іноземною валютою вважаються грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом, а також кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках у банківських та інших кредитно-фінансових установах.

Сказане про гроші, як складову частину предмета кредитного договору, дає підстави для висновку, що умова договору має вказувати на суму грошових коштів, виражених у національній або іноземній валюті та представлених готівкою або безготівкою.

Другою складовою частиною предмета договору є спосіб передачі і повернення кредитних грошей.

Відповідно до п. 24 Положення НБУ "Про кредитування" "кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку як в національній, так і в іноземній валюті у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника, якщо інше не передбачено кредитним договором, а також у готівковій формі для розрахунків Із здавачами сільськогосподарської продукції".

Згідно з Інструкцією № 3 "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті", затвердженою постановою Правління Національного банку України від 18 грудня 1998 р. № 527 (далі — Інструкція № 3), банки відкривають кредитні рахунки на договірній основі як юридичним, так і фізичним особам. Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, які надані шляхом оплати розрахункових документів чи перерахування на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.

Отже, кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, а перерахування кредитних коштів здійснюється шляхом оплати розрахункових документів або на поточний рахунок позичальника.

Нормативні акти не визначають, в який момент кредитні кошти переходять у власність позичальника. На наш погляд, це досить важлива обставина, яка, по-перше, пов'язана із правом розпорядження кредитними коштами, а по-друге, са-

Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин

381

ме з моменту переходу коштів до позичальника у кредитора виникає право нарахування процентів за користування кредитом.

Вбачається, що у кредитному договорі має бути умова, яка визначає момент переходу коштів до позичальника. Це дасть можливість захистити інтереси обох сторін договору.

Важливість такої умови полягає в тому, що кредитодавець може вимагати від позичальника повернення грошових коштів (кредиту) та сплати процентів за їх використання тільки в тому випадку, якщо кредит був наданий позичальнику на умовах, що передбачені договором. Але, якщо кредитодавець перерахував кредитовані грошові кошти третій особі з порушенням умов кредитного договору, позичальник не відповідає за повернення кредиту і сплату процентів за його використання. Судовій практиці відомі спори, які виникають у зв'язку з перерахуванням кредитодавцем кредиту третій особі. Умовами кредитного договору використання кредитованих грошових коштів у такий спосіб може бути передбачено. Адже позичальник досить часто використовує кредит саме для розрахунків з контрагентами за договорами купівлі-продажу, виконання робіт та надання послуг. І цілком правомірним є направлення грошових коштів особі, з якою позичальник має розрахуватися. Але за будь-яких обставин, тільки відповідне розпорядження позичальника може бути підставою для перерахування кредитованих коштів третім особам.

Розпоряджатися коштами на рахунку може тільки власник. Відповідно до законодавства банки списують кошти з рахунків підприємств, організацій та установ усіх форм власності тільки за розпорядженням їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачено законами України, а також за рішенням суду, арбітражного (нині — господарського) суду та за виконавчими написами нотаріусів.

Досить важко уявити врегульованими правовідносини з надання кредиту без умови, яка визначає порядок перерахування грошей.

Такий порядок, пов'язаний із перерахуванням грошових коштів від однієї особи до іншої, дістав назву форми розрахунків (ст. 380 ЦК УРСР, ст. 1087 ЦК України). Норми названих статей встановилюють, що розрахунки можуть здійснюватись у готівковій і безготівковій формі.

Інструкція № 135 "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті"¹, затверджена постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 р. № 135 (з наступними змінами та доповненнями), визначила загальні принципи організації безготівкових розрахунків у національній валюті України, їх форми, стандарти документів та порядок їх обігу.

Інструкція поширюється на підприємства, організації та установи всіх форм власності, фізичних осіб, у тому числі на фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, банки та їх установи. За цією інструкцією безготівкові розрахунки здійснюються, зокрема, за такими формами розрахункових документів:

• меморіальними ордерами;

• платіжними дорученнями;

• платіжними вимогами-дорученнями;

• розрахунковими чеками;

• акредитивами;

Далі — Інструкція № 135.

382