Глава 58

Аналіз сучасного цивільного обігу дає підстави виділити три мети щодо обмеження свободи в договорах:

1. захист найслабшої (слабої) сторони, який починається зі стадії укладеннядоговору і завершується його виконанням та відповідальністю за порушення;

2. захист інтересів кредиторів, загроза яким може спричинити руйнівнийвплив на цивільний обіг;

3. захист інтересів держави, які у концентрованому вигляді виражають інтереси суспільства¹.

Правова природа та поняття кредитного договору. Визначення правової природи договору дає можливість встановити момент виникнення договірних правовідносин, розподіл обов'язків між сторонами, а також наявність зустрічного задоволення. На таких засадах у юридичній літературі вирізняються такі договори: реальні і консенсуальні, односторонні і двосторонні, оп-латні і безоплатні.

В юридичній літературі немає єдиної точки зору на правову природу кредитного договору. Одні автори вважають його самостійним договором цивільного права², інші — різновидом договору позики³. Основна теоретична проблема, яка розглядалася представниками названих точок зору, стосувалася реальності та консенсуальності кредитного договору, а також односторонності та двосторон-ності його.

На цю проблему дуже влучно вказала Л. Г. Єфімова⁴. Різницю точок зору вона пояснює різним підходом до аналізу процедури укладання договору банківського кредиту. Раніше він укладався шляхом подання клієнтом до банку заяви про надання кредиту разом з документами, які обґрунтовували необхідність кредиту. Керуючий установою банку ставив підпис про надання кредиту на самій заяві. Прибічники "реальності" кредитного договору розглядали підпис про надання кредиту не як акцепт пропозиції клієнта, а як розпорядження внутрішнього характеру, обов'язкового тільки для конкретного працівника банківської установи. Таким чином, договір вважався укладеним з моменту зарахування грошей на рахунок клієнта і розглядався як реальний.

Прибічники "консенсуальності" договору банківського кредиту розглядали вказаний підпис керуючого банківською установою як акцепт, а отже, сам договір як консекгуальний і двосторонній. Таким чином, право вимагати надання кредиту виникало у клієнта безпосередньо з моменту підписання заяви керівником банку.

На теоретичне і практичне значення цього питання вказував Е. Г. Полон-ський: "Визначення договору реальним і одностороннім привело б нас до визнан-

і

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. — М.: Статут, 1999. — Кн. 1.

Гуревич И. С. Очерки советского банковского права. — Л., 1959. — С. 40—55; Компанеец Е. С, Полонский Э. Г. Применение законодательства о кредитовании и расчетах. — М: 1967. — С. 69; Гражданское право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М.: 1967.— Т. 2. — С. 434—437.

Агарков М. М. Основы банковского права. — М: 1929. — С. 58; Вильнянский С. И. Кредитно-расчетные правоотношения и финансовый контроль. — Харьков, 1955. — С, 43; Гражданское право / Под ред. Е. А. Суханова. - М: БЕК, 2000. - Т. 2. - С. 224.

Єфимова Л. Г. Банковское право. — М.: БЕК, 1994. — С. 182—184. **-.»%*%

Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин

ня того, що банк не має обов'язку перед госпорганами щодо видання кредиту, що автоматично тягне за собою обмеження прав госпоргану"¹.

Найбільш вдалою, на наш погляд, є позиція М. М. Агаркова, яку він висловив, аналізуючи норми Цивільного кодексу РРФСР 1922 p.: "Статті 218 і 219 регулюють договір про відкриття кредиту у формі позики в складі "попереднього договору про укладення в майбутньому договору позики" (попередній договір позики).

Попередній договір позики може бути або двостороннім, або одностороннім. На випадок двостороннього попереднього договору позики, обидві сторони — і майбутній кредитор, і майбутній боржник — обопільно зобов'язані: перший — надати позику, другий — прийняти позику. На випадок одностороннього попереднього договору позики зобов'язання виникає тільки у однієї сторони — для майбутнього кредитора або майбутнього боржника. Договір про відкриття банком кредиту у формі позики (строкової, до запитання, цільової) є одностороннім попереднім договором позики, в якому зобов'язання виникає на стороні майбутнього кредитора (банку)"². Така позиція знайшла підтримку в юридичній літературі³.

Якщо проаналізувати наслідки, яких намагається досягти кожна із сторін кредитного договору, очевидним є те, що вже при укладенні договору позичальник визначився з наміром використати кредитні кошти. Необхідність у таких коштах для позичальника окреслена господарською або споживчою метою. Більшість учасників цивільного обігу постійно відчувають потребу у грошових кредитах. її задоволення у рамках договору позики неможливе, оскільки він має реальний характер і не може створити у позичальника впевненості в одержанні грошей у необхідний йому термін. Адже позикодавця, як сторону договору позики, неможливо примусити до надання позики. У зв'язку з цим для позичальника важливе значення має момент виникнення договірних правовідносин і пов'язаний з ними обов'язок кредитора надати кредитні кошти в майбутньому. Саме консенсуальний договір може вирішити цю проблему.

Дослідження нормативних актів, які регулюють правовідносини з надання банківських кредитів, дає підстави зробити висновок, що кредитний договір відповідно до чинного в Україні законодавства є консенсуальним. Норми, які вказують саме на таку ознаку кредитного договору містяться у нормативних актах Національного банку України. Зокрема, це "Положення про кредитування", затверджене постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. № 246, "Положення про порядок здійснення консорціумного кредитування", затверджене постановою Правління НБУ від 21 лютого 1996 р. № 37 та ін. З моменту укладення кредитного договору позичальник має право вимагати передачі коштів, а кредитор має виконати відповідний обов'язок.

Компанеец Е. С, Полонский Э. Г. Указ. соч. — С. 116.

Лгарков М. М. Основы банковского права. — М.: 1994. — С. 82 (перевидання 1929 р.).

' Иоффе О. С. Советское гражданское право. Отдельные виды обязательств. — Л., 1961. — С. 356—357; Гражданское право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М., 1967. — Т. 2. — С. 434.

376