§ 2. Класифікація зобов'язань за спільною діяльністю та підстави їх виникнення

Основні типи та види зобов'язань за спільною діяльністю. Залежно від особливостей співробітництва, цілей, що ставлять перед собою його учасники, та інших чинників група зобов'язань за спільною діяльністю поділяється на два основні типи.

По-перше, учасники можуть обрати органїзаційно-правову форму їх спільної діяльності, що не передбачає створення юридичної особи. В цьому разі відносини, що виникають між учасниками, оформляються у договорі про спільну діяльність, який є юридичним фактом або підставою виникнення зобов'язання за спільною діяльністю і містить усі Істотні та інші умови взаємовідносин сторін.

Зобов'язання за спільною діяльністю

471

По-друге, спільна діяльність учасників може бути спрямована на здійснення співробітництва для створення і діяльності самостійного суб'єкта права — юридичної особи. Тут на підставі правових вимог, що пред'являються до даного виду спільної діяльності, учасникам необхідно укласти установчий договір, який не тільки регулює їх спільну діяльність, а й визначає правовий статус створеної ними з цією метою юридичної особи.

Щодо того, чи можна установчий договір розглядати як різновид договору про спільну діяльність, існують різні думки. Так, Є. Суханов вважає, що спільна діяльність учасників юридичної особи не може регулюватися традиційним договором про спільну діяльність. На його думку, цей договір не підходить навіть для регулювання відносин щодо створення юридичної особи¹. Виняток становлять договори про створення засновниками майбутнього акціонерного товариства, адже такий договір не визначає правового становища створеної на його підставі юридичної особи². На цій же підставі проф. Є. Суханов не включає до категорії установчих договори про створення, зокрема, громадських організацій, фондів та інших формувань, які є юридичними особами. Такі договори, на його думку, за своїм характером є різновидом договорів про спільну діяльність, оскільки містять лише положення про організаційні засади створення юридичної особи, не визначають її правового статусу і не виконують функції установчих документів.

Інші автори вважають, що установчий договір є різновидом договорів про спільну діяльність. На їх думку, діяльність осіб зі створення, наприклад, повного товариства та взаємовідносини його учасників щодо управління повністю укладаються в рамки договору про спільну діяльність³.

Вважаємо, що хоч сучасне законодавство знає установчий договір як окремий тип договірних зобов'язань, до цих правовідносин можуть застосовуватися за аналогією закону норми договору про спільну діяльність, якщо їх застосування не суперечить суті та призначенню відповідних товариств.

Підстави виникнення зобов'язань за спільною діяльністю* 3 вищена-веденого випливає, що ці зобов'язання виникають на підставі різних договорів. Основними їх типами є договори про спільну діяльність та установчі договори, в межах яких також існує поділ за різними критеріями. Так, договори про спільну діяльність можуть опосередковувати діяльність, що здійснюється як на основі поєднання вкладів учасників, так і без поєднання вкладів учасників. Частіше укладаються договори, в яких поєднуються вклади учасників. Але на практиці трапляються й такі, за якими сторони зобов'язуються спільно діяти в загальному інтересі, не роблячи при цьому ніяких внесків (наприклад, договори про виробничу спеціалізацію, про різного роду співробітництво тощо). Ці договори можна назвати договорами про спільну діяльність у широкому розумінні. На цю

Гражданское право / Под ред. Е. А. Суханова. — Т. 2. — С. 371—376.

Нині цю думку вже закріплено в ст. 98 нового ЦК Російської Федерації. Закон України "Про господарські товариства" відносить цей договір до категорії установчих договорів. У новому ЦК України із розряду установчих виводиться не лише договір про створення акціонерного товариства, а й договір про створення товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю. Єдиним установчим документом для таких товариств є тільки статут.

Гражданское право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — СПб., 1997. — Т. 2.

472