Глава 62

правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі подальшого схвалення правочину цією особою (ст. 241 ЦК України), або якщо цього вимагають інтереси комітента і комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит (ст. 1017 ЦК України).

Закріплені в ЦК України терміни "перевищення наданих повноважень" і "перевищення встановлених обмежень" вимагають їх визначення та розмежування.

Управителеві надаються невизначено широкі повноваження, з урахуванням мети управління та особливостей майна, переданого в управління, визначені договором та законом. Тому перевищенням наданих управителеві повноважень вважатиметься здійснення цих повноважень всупереч меті та цільовому призначенню майна, яке перебуває в управлінні. Перевищення встановлених управителеві обмежень передбачає виникнення останніх на підставі договору або за законом та вчинення право-чинів за відсутності в управителя достатніх повноважень.

Юридичне значення розмежування "встановлених обмежень" і "наданих повноважень" полягає в різних підставах правочинності їх перевищення. Для визнання правочинним правочину, вчиненого з перевищенням встановлених обмежень, необхідно подальше схвалення такого правочину довірителем. Довірена особа має право перевищувати надані їй повноваження, якщо цього вимагають інтереси довірителя і довірена особа не могла попередньо запитати довірителя або не одержала у розумний строк відповіді на свій запит.

Таким чином, зобов'язання з правочинів, учинених управителем із перевищенням наданих йому повноважень і встановлених для нього обмежень, несе управитель особисто, крім випадків подальшого схвалення установником правочину, або якщо перевищення наданих йому повноважень вимагають інтереси установника та вигодонабувача і управитель не міг попередньо запитати установника або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит, або коли треті особи, які беруть участь у правочині, доведуть, що вони не знали і не повинні були знати про перевищення управителем повноважень або встановлених обмежень.

Отже, управитель, який є ніби гарантом доходів від довіреної йому власності (майна), несе відповідальність за неналежну дбайливість стосовно майна, а, отже, і за інтересами установника управління (вигодонабувача). Якщо управитель забув покласти цінні папери до сейфа, де вони повинні зберігатися, або, наприклад, отримати відсотки за облігаціями, то він повинен відповідати за це. Проте, якщо, наприклад, управитель уклав розумну частку довірчого майна у цінні папери, які вважалися на той момент доброю інвестицією, а через кілька років ці цінні папери несподівано втратили цінність, управитель не буде відповідати. Якщо він мав свободу дій і знав нарівні з іншими, що дана інвестиція невдала, але не намагався це виправити, він буде нести відповідальність.

Крім невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків, підставою для відповідальності може бути порушення управителем норм закону: обман (наприклад, неправильне використання основного майна або доходу в інтересах інших осіб, а не установника чи вигодонабувача, що тягне за собою відшкодування збитків і кримінальне покарання), несплата податків, несанкціоноване використання коштів зі шкодою для доходу довіреного майна тощо.

Правозастосовна практика управління майном на основі довірчої власності у країнах англосаконського права і управління майном у країнах континентального

Договір довірчого управління майном

467

права сформувала відповідні умови відповідальності фідуціарних власників та управителів.

Наприклад, у США на управителях лежить два основні види обов'язків:

залишатись лояльними (тобто відданими) інтересам корпорації і виявляти належну дбайливість і турботу (due care), перший з яких полягає у неотриманні особистих вигід від ведення справ корпорації;

обов'язок провести "розумний збір інформації перед прийняттям рішень".

За Правилами ділових рішень (The Business Judgment Rule), суд не має права заднім числом обговорювати рішення управителя і покладати на нього вину, якщо той не мав особистого інтересу, був добросовісним, виявляв належну дбайливість І (у деяких штатах) якщо при цьому не було збитків для активів корпорації. Щоб зрозуміти, як діяла б "обережна І розумна людина у схожій ситуації" (prudent man rule), дедалі частіше судді намагаються оцінити рівень інформова-ності довірчого управителя щодо проблеми, яку той намагався вирішити. Якщо в управлінні майном було зайнято кілька управителів ("довірчих власників"), то вони відповідають перед вигодонабувачем (бенефіціантом) солідарно¹.

В ЦК Російській Федерації (ст. 1022) фактично встановлено презумпцію вини довірчого управителя за збитки, що виникли випадково. За Законом РФ "Про ринок цінних паперів", управитель повинен відшкодувати клієнту упущену вигоду, якщо не виявить належну дбайливість про його інтереси.

Критерії "упущеної вигоди" І "належної дбайливості" не визначено. Згідно з Указом Президента РФ "Про продаж державних підприємств — боржників" від 2 червня 1994 р. № 1114 (п. 27), якщо хоч би однією з причин неплатоспроможності державного підприємства виступають неправомірні або некомпетентні дії довірчого управителя, то підприємство може розірвати договір довірчого управління майном. Російські юристи і економісти прогнозують, що суди будуть вирішувати позови "довірителів" (установників управління) до довірчих управителів, що допустили зменшення основної суми довіреного майна, однозначно на користь довірителів (установників управління)².