Глава 62

хист. Права управителів ні в якому разі не повинні ущемляти інтереси їх клієнтів. У літературі зазначається про неприпустимість надання управителю можливостей примушувати власника майна проти його волі до передачі майна навіть у випадку, якщо рішення не передавати його прийняте після підписання договору¹.

З іншого боку, визначаючи цей договір реальним, тим самим установнику надається право одностороньої відмови від виконання договору у ситуації, коли договір з будь-яких причин укладений до передачі майна в управління.

Договори, при укладенні яких потенційний управитель наполягає на оформленні його як консенсуального (такі випадки відомі практиці), намагаючись отримати юридичні важелі для примушування контрагента до реального виконання зобов'язання, а у разі відмови установника управління від передачі майна передбачає також можливість притягнення його до матеріальної відповідальності у формі відшкодування збитків, повинні визнаватися недійсними².

Проте, у деяких спеціальних випадках договір управління може розглядатися як консенсуальний.

Управління державними корпоративними правами здійснюють управителі, визначені на конкурентних засадах за результатами конкурсів на право управління відповідним державним майном. Звичайно договори управління державними корпоративними правами (пакетами акцій, частками, паями) вважаються укладеними з дати їх підписання. Такий підхід знайшов відображення в п. 31 Правил проведення конкурсів на право укладення договорів управління, закріпленими у федеральній власності акціями акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, затверджених Постановою Уряду РФ від 7 серпня 1997 р. № 989³. Договір управління нерухомим майном також розглядається в літературі як консенсуальний, враховуючи спеціальні правила, які пред'являються законодавством до його форми⁴. Договір управління нерухомим майном не може бути реальним, оскільки згідно з ЦК України правочини з нерухомим майном вважаються укладеними з моменту державної реєстрації, проведеної у встановленому порядку. Тому договір управління нерухомим майном вважається укладеним з моменту державної реєстрації.

Отже, договір управління майном є реальним, якщо інше не передбачено законом або не випливає із суті цих відносин.

Договір управління майном є строковим договором. ЦК України (ст. 1029) у самому визначенні поняття договору управління майном вказує на його строковий характер, за якою одна сторона (установник управління) передає іншій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління.

За особливостями мети договір управління майном є каузальним і оплат-ним. Метою (causa) даного договору виступає добросовісне управління майном. Якщо договір не буде укладений з цією метою або за її відсутності, то він

9

Слюсаревський М. М. Указ. соч. — С. 21. Майданик Р. А. Указ. соч. — С. 34—35.

Ефимова Л. Г. Банковские сделки. Комментарий законодательства и арбитражной практики. — М., 2000. - С. 285.

Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй (постатейный) / Отв. ред. О. Н. Садиков. - Изд. 3. - М., 1998. - С. 605.

Договір довірчого управління майном

449

не може мати юридичної сили. Договір управління має бути укладений у письмовій формі. Уразі, коли договіруправлінняпотребуєнотаріального посвідчення та/або державної реєстрації (наприклад, об'єктом договору є нерухомість), він вважається укладеним тільки після проведення відповідної реєстрації. В цьому випадку недотримання форми і вимог про державну реєстрацію тягне за собою визнання договору неукладеним.

Безпосередньою підставою виникнення управління майном у будь-яких випадках є договір, який укладається між установником і управителем.

Таким чином, договір управління майном є строковою, каузальною, двосторонньою, оплатною, реальною або консенсуальною (у визначених законом випадках) угодою, яка укладається між установником і довірчим управителем, згідно з якою останній володіє, користується і розпоряджається чужим майном від свого імені та в інтересах установника або вигодонабувача (вигодонабувачів) з урахуванням обмежень, визначених договором і законом, для досягнення певних правомірних юридичних наслідків.