§ 6. Спадковий договір

У ЦК України у книзі 6, присвяченій спадковому праву, з'явився новий правовий інститут — так званий спадковий договір.

Коли виникає якась законодавча новела, постає питання: чи є вона кроком уперед на шляху до подальшого вдосконалення нашого законодавства? Що ж являє собою цей "спадковий договір", який його зміст, які обов'язки виникають у сторін цього договору?

У ст. 1302 ЦК України, яка називається "Поняття спадкового договору", дається таке його визначення: "За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача".

З цього надто короткого визначення договору можна зробити висновок, що у всякому разі цей договір двосторонній, оскільки згадуються як обов'язки набувача, так і право, яке він набуває.

У ст. 1305 роз'яснюється, в чому можуть полягати обов'язки набувача: "Набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після ЇЇ відкриття".

Які ж права та обов'язки має відчужувач? Його право полягає, мабуть, у тому, що він може робити певні розпорядження і вимагати їх виконання. А які ж обов'язки має відчужувач за цим договором? Як це не дивно, але ці обов'язки в Кодексі не згадуються! їх можна сформулювати, лише аналізуючи ст. 1307 ЦК України, яка називається "Забезпечення виконання спадкового договору". Із змісту цієї статті випливає, що відчужувач, по-перше, не має права укладати договори на відчуження майна, з приводу якого укладено спадковий договір, оскільки в ч. 1 ст. 1307 зазначено: "на майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження".

В частині 2 цієї статті встановлено, що "заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним". Отже, відчужувач, по-друге, не має права після укладення спадкового договору заповідати майно, визначене в цьому договорі.

Таким чином, у відчужувача внаслідок укладення спадкового договору виникають обов'язки не відчужувати майно визначене у спадковому договорі, не заповідати його. Це і є основні обов'язки відчужувача.

632

Глава 72

Отже, якщо визначити відносини, що виникають у даному договорі, не приховуючи їх змісту, то це матиме такий вигляд:

за спадковим договором одна сторона (відчужувач) зобов'язується не заповідати І не відчужувати визначене в договорі майно, яке в разі смерті відчужувача переходить у власність другої сторони (набувача), а останній зобов'язується виконати певні дії майнового або немайнового характеру за розпорядженням відчужувача.

Таким чином, спадковий договір обмежує можливість відчужувача розпоряджатися за життя своїм майном, визначеним у договорі, і позбавляє його можливості розпорядитися ним на випадок смерті шляхом складання заповіту, бо цей заповіт буде недійсним.

Між тим, згідно зі ст. 27 ЦК України правочин, яким обмежується обсяг цивільної правоздатності особи, є недійсним.

Отже, спадковий договір, передбачений у гл. 90 ЦК України на підставі норм загальної частини цього кодексу є недійсним, бо цей договір обмежує правоздатність фізичних осіб.

Щоб цей договір був дійсним, слід було зробити відповідні застереження у вищезгаданій ст. 27 ЦК України, інакше ніяким чином не уникнути істотних суперечностей, які неминуче виникатимуть при порівнянні цих норм загальної частини ЦК та норм, що регламентують спадковий договір.

Проте і цей єдиний шлях бодай формального подолання суперечностей, що виникли, є абсолютно неприйнятним, бо передбачення винятків у ст. 27 "розхитувало" б основні, принципові положення цивільно-правових відносин, закріплені цими нормами. Негативне ставлення до спадкового договору обумовлене не тільки тим, що він є недійсним з моменту його укладення (хоч і цього більш ніж достатньо!), а й тим, що цей договір являє собою спробу позбавити певних спадкоємців права одержати так звану "обов'язкову частку".

Як зазначалося вище, згідно зі ст. 1241 ЦК України неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, один з подружжя, що пережив іншого і є непрацездатним (вдова, вдівець), та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них при спадкуванні за законом.

Право на обов'язкову частку передбачено і ЦК УРСР (ст. 535), тільки на неї мали право, крім зазначених осіб, ще й непрацездатні утриманці спадкодавця і ця частка дорівнювала не 1/2, а 2/3 частки, яка належала б цим спадкоємцям при спадкуванні за законом.

До введення в дію нового ЦК України, в якому передбачено спадковий договір, цю норму ніяк не можна було "обійти": кому б спадкодавець не заповідав би майно, а зазначені особи все одно мали право одержати "обов'язкову частку"!

Спадковий договір це і є якраз спроба "обійти" зазначену норму, залишити цих спадкоємців ні з чим.

1 як ця спроба виглядає, коли згадати, що йдеться про дітей спадкодавця і не просто про дітей, а неповнолітніх або непрацездатних дітей, про одного з подружжя, що пережив іншого і є непрацездатним, про батьків спадкодавця і не просто про батьків, а непрацездатних батьків?

І далеко не кожний із згаданих осіб здогадається і зможе довести, звернувшись до суду, що його незаконно позбавили спадщини, оскільки спадковий договір з "допомогою" якого це сталося, є недійсним.

Зміст

Передмова З