Глава 72

Виконання заповіту — це реалізація дійсної волі заповідача, тому за наявності коливань з приводу змісту тих чи інших заповідальних розпоряджень виконавець зобов'язаний вжити заходи щодо вірного й однозначного тлумачення заповіту. Якщо з тлумаченням заповіту, здійсненим виконавцем, не згоден хоча б один із спадкоємців, в ідка з о одержувачів або кредиторів спадщини, спір розв'язується у судовому порядку.

Види заповітів. ЦК України докорінно змінив ще донедавна традиційні підходи до форм волевиявлення спадкодавця на випадок смерті. На відміну від ЦК УРСР, який передбачав лише один вид заповіту — письмовий заповіт, посвідчений нотаріально (ст. 541) або спеціально уповноваженими на це законом посадовими особами (ст. 542), новий ЦК України значно розширив повноваження заповідача, надавши йому право складати умовний заповіт (ст. 1242), спільний заповіт подружжя (ст. 1243) або секретний заповіт (ст. 1249)¹.

Введення нових видів заповітів є предметом гострої дискусії в правовій літературі. Особливо гострі суперечки виникли з приводу доцільності впровадження таких конструкцій, як умовний і секретний заповіт.

Суть умовного заповіту полягає в тому, що призначений заповідачем спадкоємець стає власником заповіданого йому майна лише при настанні вказаної у заповіті умови (ст. 1242 ЦК України)².

Велика група авторів, аналізуючи цю проблему, доходили висновку, що слід допускати складання таких заповітів³. При цьому вони слушно вказували на значні труднощі, які виникають при виконанні умовних заповітів, основною з яких є встановлення в кожному конкретному випадку правомірності або неправомірності включених до заповіту умов.

Правовий аналіз конструкції умовних заповітів у країнах англо-американської системи права змушує окремих авторів визнати, що хоча цей інститут Існує в правовій системі вже не один десяток років, ще й досі законодавцеві не вдалося подолати великої кількості неясностей та суперечностей, пов'язаних з його застосуванням. К. Сойєр, зокрема, зазначає, що проблеми створює не лише визначення правомірності або неправомірності тієї чи іншої умови, що міститься у тексті

У сучасній літературі панівною є думка про те, що письмовий заповіт, посвідчений нотаріально, секретний заповіт, умовний заповіт, спільний заповіт подружжя належать до форм заповідальних розпоряджень. (Див., напр.: Диордиеви О.Н. Плюсы и минусы нового наследственною права и проблемы нотариата и суда при применении нового законодательства // Нотариус, — 2002. — № 1. — С. 50). Вважаємо, що більш правильним буде твердження, що зазначені конструкції є видами, а не формами заповітів. Пояснюється це тим, що поняття "форма правочину" і "вид правочину" істотно відрізняються за змістом. На наше переконання, під формою правочину необхідно розуміти сукупність способів вираження, закріплення та посвідчення волі суб'єктів (сторін) правочину. Вид правочину — це конкретний його тип, який виділяється залежно від певного критерію класифікації. Таким чином, всі вищеперераховані заповіти є різновидами заповідальних розпоряджень і укладаються у письмовій формі. Підтвердженням нашої позиції може служити і зміст норм Книги шостої ЦК України, в яких закріплюються вимоги до форми заповіту як письмового акту, підписаного, як правило, самим укладачем, та посвідченого нотаріусом або спеціально уповноваженою на це особою (статті 1247—1253).

Детальніше про заповіти з умовою див.: Рябоконь Є.О. Спадкове правовідношення в цивільному праві: Монографія. — К.: Віпол, 2002. — С 262—265. Див., напр.: Сєребровский В. И. Очерки... — С. 112—114.

Правове регулювання спадкових відносин

609

заповіту, але й встановлення того, чи є обставина, щодо якої висловив свою волю померлий, умовою, в залежність від якої ставиться прийняття спадщини спадкоємцем, або простим побажанням спадкодавця¹.

Законодавство встановлює, що умова в заповіті є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства (ч. 2 ст. 1242 ЦК України). Однак передбачити всі умови, які б вважалися незаконними і не могли б бути предметом заповідальних розпоряджень, неможливо. Це призведе до того, що спадкоємці за заповітом, у разі їхньої незгоди з указаною у заповіті умовою, можуть оскаржити правомірність останньої, а суд не зможе при винесенні рішення з цього питання твердо спиратися на відповідну правову норму.

Крім того, можливі випадки, коли умова хоча і є правомірною, але спадкоємець не в змозі виконати її з незалежних від нього причин. Наприклад, передбачена умова, що спадкоємець повинен обов'язково працевлаштуватися зі своєї спеціальності. Останній вживає для цього усіх необхідних дій, але не може знайти роботу через перенасиченість працівниками даної професії ринку праці. Вважаємо, що конструкція умовних заповітів у новому ЦК вимагає свого істотного доопрацювання. Доцільно було б урахувати досвід розробників нового Цивільного кодексу Російської Федерації, в процесі підготовки якого активно обговорювалася можливість введення умовних заповітів, але в кінцевому підсумку від цієї ідеї вирішено було відмовитись².

Не менш цікавою є і правова конструкція секретного заповіту (статті 1249, 1250 ЦК України).

Виходячи зі змісту норм ЦК України, секретний заповіт у загальному можна визначити як посмертне розпорядження спадкодавця, яке визначає долю належного йому майна та містить вказівки немайнового змісту, зроблене у письмовій формі та підписане ним особисто, яке посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом.

Головна мета створення Інституту секретних заповітів у ЦК України полягає в тому, щоб максимально захистити таємницю заповіту. З метою досягнення цієї мети закон наділяє спадкодавця правом скласти заповіт без ознайомлення з ним будь-яких сторонніх осіб, в тому числі й нотаріуса. Водночас, як убачається із змісту ст. 1249 ЦК України, для визнання заповіту секретним достатньо, щоб він був поданий нотаріусу у заклеєному вигляді і щоб саме нотаріус не мав змоги ознайомитись з таким заповітом. Іншими словами, не виключено, що інші особи, в тому числі ті, які призначені заповітом спадкоємцями, знатимуть про зміст посмертних розпоряджень заповідача, а нотаріус як компетентна посадова особа, наділена правомочностями щодо забезпечення законності у спадковому процесі, можливості ознайомитись із змістом секретного заповіту буде позбавлений.

Таким чином, виникає дещо парадоксальна ситуація, коли усі інші особи зможуть ознайомитись з секретним заповітом за бажанням спадкодавця до його посвідчення нотаріусом, а останній такого права не має, оскільки це нівелює сам

Див.: Sawyer С. Succession, Wills & Probate. — London: Cavendish Publishing Limited, 1995. — P. 37-38.

Див.: Маковский Л. Л. Как лучше гарантировать наследование. Нормы наследственного права в проекте части третьей Гражданского кодекса Российской Федерации // Адвокат. — 1997. — № 1—2. — С. 77.

39 — 5-633

610