25) Законодавче регулювання діяльності комп*ютерних мас медіа

З початку 90-х років минулого століття в Україні діють національні правові норми, що регулюють Інтернет-відносини: Розділ «Державне управління у сфері телекомунікації» Закону України «Про телекомунікації»; Закони України «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 р., «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р., «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» від 9 січня 2007 р., а також Укази Президента України «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» від 31 липня 2000 р. та «Про заходи щодо захисту інформаційних ресурсів держави» від 10 квітня 2000 р. та інші.

Цивільно-правові відносини Інтернет-ЗМІ України, як і діяльність традиційних ЗМІ, можна врегулювати у суді відповідно до статей глав 35-46 четвертої книги „Право інтелектуальної власності” Цивільного кодексу України. В них йдеться про права інтелектуальної власності на: літературний, художній, інший твір, на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мовлення (суміжні права), наукове відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, компонування інтегральної мікросхеми, раціоналізаторську пропозицію, сорт рослин, породу тварин, комерційне найменування, торговельну марку, географічне зазначення, комерційну таємницю, а також розпорядження майновими правами інтелектуальної власності та інші.

Правові проблеми в Інтернет-ЗМІ можна також регулювати за шістнадцятим розділом Кримінального кодексу України. Зокрема, ст. 361 ККУ передбачає відповідальність за несанкціоноване втручання у роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку. Ст.361 п.1 передбачає відповідальність за створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут. Ст. 361 п. 2 встановлює відповідальність за несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або на носіях такої інформації. Ст. 362 передбачає відповідальність за несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї. А ст. 363 передбачає відповідальність за порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється. Ст. 3631 передбачає відповідальність за перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв'язку.

Як бачимо, правові норми для регулювання Інтернету, Інтернет-ЗМІ в Україні вже існують, як і в багатьох країнах старої демократії, незалежно від того, хочуть того чи ні сотні тисяч людей. Але надзвичайно важливо, щоб мета правового регулювання Інтернет-відносин була демократична, відповідала міжнародним нормам, ратифікованим Верховною Радою України та Закону України „Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”: „при створенні інформаційного законодавства слід керуватися загальними принципами Конституції України, а також базуватися на принципах свободи створення, отримання, використання та розповсюдження інформації; об'єктивності, достовірності, повноти і точності інформації; гармонізації інтересів людини, суспільства та держави в інформаційній діяльності; обов'язковості публікації інформації, яка має важливе суспільне значення; обмеження доступу до інформації виключно на підставі закону;