65. Економічна суть безпеки підприємства;

У ринкових умовах господарювання важливе значення набуває

економічна безпека всіх суб’єктів підприємницької діяльності.

Економічна безпека підприємства – це такий стан ресурсів

(ресурсів капіталу, персоналу, інформації та технології, техніки та

обладнання, прав) і підприємницьких можливостей, за якого

гарантується найбільш ефективне їх використання для стабільного

функціонування та динамічного науково-технічного та соціального

розвитку, запобігання внутрішнім та зовнішнім негативним впливам.

Джерелами негативного впливу можуть бути:

 свідомі та несвідомі дії окремих посадових осіб та госпо-

дарюючих суб’єктів (органів державної влади, міжнародних організацій,

підприємств-конкурентів);

 вплив об’єктивних обставин (стан фінансової кон’юнктури,

наукові відкриття та технологічні розробки, форс-мажорні обставини

тощо).

Фактори негативного впливу на економічну безпеку можуть бути

об’єктивними та суб’єктивними. Об’єктивними вважаються такі

негативні впливи, які виникають без участі та мимоволі конкретного

підприємства чи його окремих робітників, а суб’єктивні є наслідком

неефективної роботи підприємства в цілому чи його робітників

(перш за все керівників та функціональних менеджерів).

66. Стратегія гарантування економічної безпеки підприємства;

Загальна схема процесу охорони фінансової складової ЕБП

полягає в:

1. Аналізі загроз негативних дій щодо політико-правової складової

економічної безпеки.

2. Оцінці поточного рівня забезпечення фінансової складової ЕБ.

3. Оцінці ефективності запобігання можливій шкоді від негативних

дій щодо фінансової складової ЕБ.

4. Плануванні комплексу заходів із забезпечення фінансової

складової ЕБ та розробці рекомендацій щодо його реалізації.

5. Бюджетному плануванні практичної реалізації пропонованого

комплексу заходів

6. Плануванні корпоративних ресурсів.

7. Оперативній реалізації запланованих дій у процесі здійснення

суб’єктом господарювання фінансово-господарської діяльності.

Але процесу охорони фінансової складової передує оцінка загрози

економічній безпеці, що мають політико-правовий характер і

включають:

– внутрішні негативні дії – неефективне фінансове планування

та управління активами, малоефективна ринкова стратегія, помилкова

цінова та кадрова політика тощо;

– зовнішні негативні дії – спекулятивні операції на ринку

цінних паперів, цінова та інші форми конкуренції, лобіювання

конкурентами недостатньо продуманих рішень органів влади;

– форс-мажорні обставини – стихійне лихо, страйки, військові

конфлікти та обставини, наближені до форс-мажорних – несприятливі

законодавчі акти, ембарго, блокада, зміна курсу валют тощо.

67. Суть агропромислової інтеграції. Агропромислові формування – організаційна форма агропромислової інтеграції;

Слово «інтеграція» походить від латинського й означає поєднання окремих частин в єдине ціле. В широкому смислі слова під інтеграцією розуміють посилення економічних і виробничих зв’язків між різними країнами (прикладом таких зв’язків є створення ЄС і СНД), окремими сферами і суміжними галузями, а також між різними підприємствами, організаціями та іншими суб’єктами ринку.У власному розумінні слова інтеграція означає організаційне поєднання технологічно пов’язаних між собою різнорідних видів діяльності з притаманними їм функціями з метою виробництва кінцевого продукту і доведення його до споживача, а також досягнення на цій основі вищих економічних результатів. Коли йде-ться про агропромислову інтеграцію в широкому смислі слова, мають на увазі розвиток виробничих і економічних зв’язків між галузями і підприємствами агропромислового комплексу, які пов’язані між собою, технологічно й об’єктивно орієнтовані на поєднання їх матеріальних інтересів у процесі виробництва і реалізації кінцевої продукції із сільськогосподарської сировини. Посилення таких зв’язків є закономірним явищем. У процесі поглиблення суспільного поділу праці сільське господарство самостійно вже не може забезпечувати умови власного відтворення. Вироблена в цій сфері матеріального виробництва продукція надходить як сировина в ряд галузей промисловості для переробки, причому частка сільськогосподарської продукції, що використовується для промислової переробки, постійно зростає і нині перевищує .Агропромислова інтеграція у власному смислі слова означає певне організаційне поєднання сільськогосподарського і технологічно пов’язаного з ним промислового виробництва з метою одержання кінцевої продукції із сільськогосподарської сировини і досягнення більшої економічної вигоди завдяки взаємній матеріальній заінтересованості і відповідальності всіх учасників агропромислового виробництва за кінцеві результати господарювання.

Даний вид інтеграції називають вертикальною інтеграцією. Вона може організаційно поєднувати всі або основні стадії агропромислового виробництва й обігу, зокрема виробництво сільськогосподарської сировини, її транспортування, зберігання, переробку і реалізацію кінцевого продукту.

В сільському господарстві розвивається і горизонтальна інтеграція як форма міжгосподарського співробітництва, за якої досягається вищий економічний ефект і нерідко здійснюється поглиблення спеціалізації на окремих стадіях єдиного технологічного.

Організаційною формою агропромислової інтеграції є агропромислові формування. Розрізняють два типи існуючих нині в Україні агропромислових формувань: регіональні і господарські. Регіональні агропромислові формування представлені переважно агропромисловими асоціаціями, а господарські — агропромисловими підприємствами і агрофірмами. Особливості побудови і функціонування названих формувань розглядатимуться в окремих підрозділах даної теми. В цьому підрозділі є необхідність звернути увагу ще й на такий важливий аспект агропромислової інтеграції, як її економічне і соціальне значення.В умовах реальної інтеграції сільськогосподарського і промислового виробництва створюється додатковий синергічний ефект, що проявляється у вищій економічній ефективності інтегрованого виробництва порівняно з відокремленим..

Слід також зазначити, що агропромислові формування одержують додатковий ефект, що не є складовою синергічного ефекту, завдяки виробництву і реалізації кінцевої продукції. Одержуючи більше доходів порівняно із звичайними аграрними підприємствами, агропромислові формування успішніше вирішують господарські та економічні питання, забезпечують вищу соціальну захищеність своїх працівників, що є важливою ознакою соціально орієнтованої ринкової економіки. З кількісним зростанням агропромислових формувань — агропромислових підприємств, агрофірм, агроконсорціумів тощо створюється конкурентне середовище в сфері переробки сільськогосподарської продукції, яке змушує учасників агропромислового виробництва виробляти якісніші продовольчі товари з конкурентоспроможною ціною.

.68. Регіональні агропромислові формування. Агропромисловий комбінат – найбільш поширена форма регіональних агропромислових формувань;

Серед регіональних агропромислових формувань відносно найбільшого поширення свого часу в умовах планово-централі­зованої економіки набули агропромислові комбінати, життєздатність яких значною мірою залежала від ступеня адаптації їх до ринкових умов і раціональності побудови організаційної структури. Проте ці агропромислові формування, що були створені на базі 34 адміністративних районів, не змогли адаптуватися до нових умов господарювання і припинили своє існування.Агропромислові асоціації є добровільним об’єднанням підприємств на базі головного підприємства — м’ясокомбінату або молокозаводу (маслозаводу), за якими зберігається господарська самостійність і право юридичної особи. Мета створення асоціації — поєднання інтересів аграрних та переробних підприємств й досягнення на цій основі збільшення виробництва м’яса і м’ясопродуктів, молока і молокопродуктів та одержання більшого прибутку.

Асоціації — це юридичні особи, основними функціями яких є координація діяльності учасників у виробництві, переробці і реалізації кінцевої продукції, організація фірмових підприємств тор­гівлі, створення економічних умов для взаємовигідного об’єд­нання зусиль при виробництві, переробці й зберіганні та реалізації готової продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках, кооперація фінансових і виробничих ресурсів з метою задоволення потреб господарств-учасників.Проте в цілому ефективність роботи створених асоціацій досить низька. Новою формою агропромислової інтеграції, що стала розвиватися в 2000—2001 рр., є виробничі структури, які набувають рис холдингу..Агропромислова інтеграція з орендними відносинами має і такий різновид, за якого землю орендує промислове підприємство, що технологічно зовсім не пов’язане з переробкою сільськогосподарської продукції Слід зазначити, що агропромислова інтеграція з орендними відносинами відіграє поки що локальне значення і не охоплює більшості агропереробних підприємств. Функцію охоплення інтеграційним процесом усієї переробної промисловості, в якому органічно поєднувалися б економічні інтереси аграрних і агропереробних підприємств з орієнтацією на досягнення ними максимального кінцевого результату, можуть виконати агропромислові асоціації, але за умови впровадження в них принципово нового економічного механізму взаємовідносин між учасниками цього процесу. Розглянемо один з можливих варіантів такого механізму.