- •53. Агробізнес, як механізм трансформаційних форм господарювання на селі;
- •54. Загальна оцінка стану агробізнесу в Україні;
- •55. Організаційні форми бізнесової діяльності в агропромисловому комплексі України, їх правові, фінансово-економічні та організаційно-управлінські ознаки;
- •56. Господарські товариства як організаційна форма підприємництва;
- •58. Об’єднання підприємств: переваги і недоліки;
- •59. Культура підприємництва, етичні критерії в бізнесі;
- •60. Задоволення економічних, психологічних та соціальних потреб співробітників на підприємстві;
- •61. Регіональні особливості розвитку підприємницьких структур агробізнесу в депресивних аграрних районах;
- •62. Інноваційні засоби активізації розвитку бізнесу на селі у сучасних умовах господарювання;
- •63. Показники, що відображають ефект від підприємницької діяльності;
- •64. Аналіз фінансового стану підприємств;
- •65. Економічна суть безпеки підприємства;
- •66. Стратегія гарантування економічної безпеки підприємства;
- •67. Суть агропромислової інтеграції. Агропромислові формування – організаційна форма агропромислової інтеграції;
- •69. Реструктуризація підприємства (організації) як найрадикальніший захід системи виживання й виходу з економічної кризи;
- •70. Суть механізму санації. План санації боржника, його зміст та завдання;
- •71. Сутнісна характеристика банкрутства підприємства (організації). Поняття та симптоми неплатоспроможності підприємства;
- •72. Процес ліквідації (припинення діяльності) збанкрутілого суб'єкта господарювання;
- •73. Сутність і значення ризиків у підприємницькій діяльності;
- •74. Страхування як метод зниження ризиків;
- •79. Зміст інноваційної діяльності, форми її інвестування;
- •80. Інноваційний потенціал підприємства і показники його оцінки;
73. Сутність і значення ризиків у підприємницькій діяльності;
Підприємницька діяльність — це діяльність, що здійснюється особою на свій ризик. Слід зазначити, що ризик узагалі властивий будь-якій сфері людської життєдіяльності, що пов’язано з безліччю умов і факторів, які призводять до позитивного або негативного результату прийнятих особами рішень. Оскільки аналізується ризик у підприємницькій діяльності, вважаємо необхідним використовувати термін “підприємницький ризик”. Свобода економічної діяльності суб’єкта права реалізується в двох основних формах: підприємницької діяльності, що прямо здійснюється “на свій ризик” самостійно й активно; а також у вигляді права розпорядження своїм майном для здійснення діяльності, що приносить доход. Елемент ризику може бути пов’язаний як з договірними відносинами, так і з прямо передбаченими законом певними зобов’язальними конструкціями. Ризик збитків, пов’язаних з діяльністю підприємницьких товариств, несуть їхні учасники в товариствах з обмеженою відповідальністю, акціонери в акціонерних товариствах, члени у виробничих кооперативах, учасники-вкладники в командитних товариствах. Внаслідок встановлених у законодавстві правил, зазначені учасники підприємницьких товариств, не будучи суб’єктами, що безпосередньо здійснюють підприємницьку діяльність, приймають на себе в силу закону частину ризику юридичної особи — суб’єкта підприємництва. Підприємництво об’єктивне пов’язано з деякою невизначеністю і нестійкістю, можливістю неотримання результатів своєї діяльності, що означає неминучість ризику, зокрема погрозу втрат часу, ресурсів, прибутку аж до імовірності банкрутства. Змушує підприємця приймати на себе ризик невизначеність зовнішнього середовища, яка включає об’єктивні політичні, економічні і соціальні умови, у яких функціонує суб’єкт підприємництва, до зміни яких він змушений пристосовуватися. Як і всяка діяльність, діяльність підприємця спрямована на придбання і використання яких-небудь благ, що задовольняють потреби людини, а саме, майнових благ — прибутку. Однак у силу різних причин цей результат не завжди досяжний. У таких випадках говорять про комерційний ризик. Комерційний ризик — це ринкове явище, пов’язане з можливістю настання несприятливих майнових наслідків діяльності підприємця. Причини таких несприятливих наслідків можуть бути різними: об’єктивними або суб’єктивними. Якщо причини об’єктивні, незалежно від підприємця або інших осіб (стихійні лиха та інші надзвичайні і невідворотні за даних умов обставини), то підприємці повинні враховувати ці обставини і заздалегідь уживати необхідних заходів щодо усунення або зменшення можливих майнових втрат.
74. Страхування як метод зниження ризиків;
Страхування ризику являє собою систему відшкодування втрат страхувальниками при виникненні страхових випадків із спеціальних страхових фондів, які формуються за рахунок страхових внесків, що виплачуються страхувальниками. Як правило, це здійснюється за допомогою майнового страхування та страхування від нещасних випадків. Крім страхування, може застосовуватись перестрахування та співстрахування. Перестрахування — це страхування, відповідно до якого страховик передає частину відповідальності за ризики іншим страховикам. Ціллю такої операції є створення стійкого та збалансованого "страхового портфеля" для забезпечення стабільної та рентабельної роботи страхових компаній. Співстрахування — це метод вирівнювання та розподілу великих ризиків між кількома страховиками. При цьому кожен із них укладає із страхувальником окрему угоду. Однак, може виділятися і страховик-лідер, який бере на себе функції організатора.
Страхування підприємницьких ризиків є однієї з різновидів майнового страхування. Відповідно до загальних правил (стаття 929 ГК) за договором майнового страхування одна сторона (страховик) зобов'язується за обумовлену договоромплату (страхову премію) при настанні передбаченого в договорі події (страхового випадку) відшкодувати іншій стороні (страхувальникові) заподіяні внаслідок цієї події збитки в застрахованім майні або збитки у зв'язку з іншими майновими інтересами страхувальника (виплатити страхове відшкодування) у межах певної договором суми ( страхової суми). Особливістю договору страхування підприємницьких ризиків є те, що застрахований може бути підприємницький ризик тільки самого страхувальника й тільки на його користь. Договір страхування підприємницького ризику особи, що не є страхувальником, незначний, а ув'язнений на користь особи, що не є страхувальником, уважається ув'язненим
75. Необхідність поєднання ринкового механізму і державного регулювання агробізнесу;
76. Основні напрямки вдосконалення державного регулювання агробізнесу в Україні;
77. Економічне забезпечення підприємництва і його суть, продукти підприємництва і їх класифікація та життєвий цикл;
78. Поняття інвестиційних ресурсів, їх види і класифікація;
Інвестиції, їх види та характеристика
Забезпечення стабільності функціонування підприємства, підвищення конкурентоспроможності його продукції, зміцнення позиції на ринку значною мірою визначаються ефективністю здійснюваних ним інвестицій.
Інвестиції – це види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.
Процес вкладання капіталу називають інвестуванням, а юридичних і фізичних осіб, що його здійснюють, -- інвесторами.
З метою обліку, аналізу, планування і контролю використання інвестиції класифікують за певними ознаками.
Залежно від об'єкта вкладання коштів розрізняють інвестиції реальні й фінансові.
Реальні інвестиції – це вкладення капіталу в різні сфери діяльності й галузі народного господарства з метою відтворення реальних матеріальних і нематеріальних активів підприємства. Такі інвестиції часто називають виробничими інвестиціями, або капітальними вкладеннями.
Фінансові інвестиції – це вкладення капіталу для придбання цінних паперів, що випускаються підприємствами або державними й місцевими органами влади з метою отримання прибутку у вигляді дивідендів або процентів.
За характером участі в інвестуванні розрізняють інвестиції прямі й непрямі.
Прями інвестиції – це вкладення коштів в певні об'єкти інвестування безпосередньо інвестором без залучення фінансових посередників (інвестиційних компаній і фондів).
Непрямі інвестиції – це вкладення індивідуальними інвесторами коштів в об'єкти інвестування із залученням фінансових посередників. У цьому разі фінансові посередники шляхом випуску і розміщення власних цінних паперів об'єднують кошти індивідуальних інвесторів, які в подальшому використовують для здійснення масштабних інвестицій. Отриманий від цих інвестицій дохід посередники розподіляють між індивідуальними інвесторами пропорційно до вкладених ними коштів.
За термінами інвестування розрізняють коротко- та довгострокові інвестиції.
За формою власності інвестиційних ресурсів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні та спільні.
Приватними називають інвестиції, які здійснюють громадяни та підприємства недержавної форми власності.
Державними називають інвестиції, які здійснює держава в особі уряду і державних підприємств.
Іноземними інвестиціями називають усі види цінностей, які вкладають іноземні інвестори в об'єкти інвестування на території України.
Спільні інвестиції здійснюють інвестиційні фонди і компанії. Джерелом спільних інвестицій є кошти індивідуальних інвесторів, які придбали інвестиційні сертифікати, випущені інвестиційними фондами та компаніями.
За регіональною ознакою розрізняють інвестиції внутрішні та зовнішні.
Внутрішні інвестиції – це вкладення інвесторами капіталу всередині країни, зовнішні – за її межами.
Формування інвестиційних ресурсів підприємство здійснює за рахунок як власних, так і залучених коштів.
До власних джерел фінансування капітальних вкладень підприємства належать внески засновників підприємства ; акумульовані амортизаційні відрахування; кошти створених на підприємстві фінансових резервів і фондів; кошти, отримані від реалізації непотрібного майна; доходи, отримані від продажу цінних паперів, придбаних на фінансовому ринку; доходи, отримані від здачі майна в оренду, тощо. До залучених джерел фінансування капіталовкладень підприємства належать кошти, отримані від розміщення на фінансовому ринку власних цінних паперів (акції, облігації), довготермінові кредити банків, інвестиції іноземних партнерів у створення спільних підприємств.
Вибір оптимальної структури джерел фінансування інвестицій має дуже важливе значення, оскільки дає змогу підприємству мінімізувати витрати на залучення капіталу, знизити ризик втрати платоспроможності й запобігти банкрутству.