III. Ілюстрування дитячої літератури

1) Ілюстрація як один із семіотичних рівнів структури дитячої книжки

Ілюстрація (від лат. illustratio – освітлення) – наочне зображення, пояснення за допомогою наочних прикладів; зображення, що супроводжує й доповнює текст, галузь образотворчого мистецтва, пов’язана з образним тлумаченням літературного твору [9, 4].

Сфера ілюстрації у дитячих виданнях є надзвичайно розвинутою і цікавою. У книжках для наймолодших читачів, які лише починають опановувати техніку читання, саме ілюстрація із закладеним у неї змістом становить найважливіше джерело і водночас канал інформації.

Відомо, що образотворча семіотика видання може бути представлена конкретними та (чи) абстрактним знаками, у першому випадку маємо предметні зображення, у друго­му — умовні.

При ілюструванні дитячої літератури перевага традиційно надається конкретним іконічним повідомленням, оскільки саме вони містять максимально можливу подібність між знаком та зображуваним фрагментом дійсності. У випадку з пізнавальною ілюстрацією конкретно-предметного характеру йдеться про ізоморфізм між нею та реальними предметами, явищами, істотами; у випадку з художньо-образною ілюстрацією реалістичного характеру — про найбільш адекватне втілення у зображенні викладеного автором у тексті. Скажімо, портрет, пейзаж, побутова замальовка, окремі предмети в образотворчому оформленні дитячої книжки повинні "до дрібничок" відповідати словесним формам їх передання.

Пригадаймо, як дитина прискіпливо розглядає ілюстрації, вишукуючи на них різні невідповідності до того, про що почула при читанні, або прочитала сама. Наявність таких "різнопрочитань" слова та образотворчого образу у дитячій книжці (як це часто, на жаль, трапляється) — не безневинна річ. Вони порушують своєрідні правила взаємостосунків між світом книжки та світом дитини, підривають довіру дитини до видання в цілому, адже малюк починає підсвідоме відчувати ніби несправжність, умовність описаного у тексті, зображеного на ілюстрації, їхню невідповідність світові реальному.

Призначення та функції ілюстративного матеріалу у дитячій книжці є різноманітним. У дидактичному, або пізнавальному плані зображення може пояснювати, унаочнювати окремі фрагменти текстового повідомлення, наголошувати на особливо важливих речах, на зоровому рівні розширювати і поглиблювати уявлення дитини про навколишню дійсність, розвивати спостережливість, кмітливість тощо. Перехід до іконічних знаків умовного характеру тісно пов'язаний з підростанням юної читацької аудиторії.

Проте надто важливе у книжках для дітей естетичне навантаження знаків-ілюстрацій: вони мають збуджувати естетичну уяву дитини, формувати відчуття кольору, форми, гармонії, ритму, пропорції, прилучати її до культури мистецтва загалом, книжкового, зокрема [28]. Доведено, що діти інтуїтивно тягнуться до прекрасного, підсвідомо відрізняючи справжнє від ерзацу. Адже не випадково одні книжки вони щовечора з любов'ю ховають під подушку, бо "їм подобаються картинки". Інші книжки дітей неможливо примусити ані читати, ані просто роздивлятися, бо вміщені у них ілюстрації малюка зовсім "не зачіпають" (вочевидь, не всі талановиті художники є "успішними" в малюванні для дітей). Діти — особливий, таємничий народ. Вони є більш емоційними, більш багатими, добрими, здоровими душею, ніж дорослі. У них свій погляд на навколишній світ, своя дитяча естетика.

Тезу про те, що в дітей слабко розвинутий естетичний смак і даремно з'ясовувати їхню думку з приводу малюнку в книжці, переконливо спростовують, наприклад, психологічні дослідження, проведені нещодавно працівниками Російської державної дитячої бібліотеки (м.Москва).

Хотілося б звернути увагу на деякі з побажань, висловлених дітьми стосовно книжкових ілюстрацій, а також на їхній коментар з боку організатора дослідження О.Кабачек.

На думку юних читачів, малюнки повинні бути насамперед гарними, яскравими, веселими, добрими і зрозумілими, а "герої — ніби живими". Це, як вважає психолог, зовсім не означає лише подібність до натури, так званий "наївний реалізм". У дитячій уяві "ніби живі" — це герої, добре намальовані, кольорові, з яскравими характерами, з динамічними, виразними позами у динамічній композиції, яка створює ілюзію енергійного руху.

Не менш важливо для дітей, щоб ілюстрації були веселими. І знову ж не йдеться, очевидно, про виключно сміх і радість, а про загалом сильні почуття. Можна припустити, що згадана якість малюнків — "веселість" ніби вбирає в себе всю гаму сильних емоційних переживань, почуттів. Було опитано понад 2,5 тис. респондентів.

Ще один важливий висновок: "діти понад усе цінують у книжкових ілюстраціях можливість увійти в середину створеного художником світу, пережити з героями всі перипетії, тобто брати участь в описуваних і зображуваних подіях емоційно. Якщо дорослі поціновують незвичність художніх рішень, то для маленьких глядачів характерним є надзвичай серйозне ставлення до створеного фантазією художника умовного світу, перевірка його на справжність. Недбалість, неточність художника, захоплення декоративністю відкидаються маленькими читачами. Зважати на ці особливості дитячого та підліткового сприйняття корисно кожному художникові дитячої книжки".

Зрозуміло, що з віком вимоги дитини до ілюстрації — її змісту, композиційного вирішення, манери виконання, кольору — змінюються. Скажімо, читачам-початківцям (до 10 років) найбільше подобаються виразні, реалістичні малюнки "чистої" кольористики. Прихильність до стилізованої ілюстрацій, "ілюстрації напівтонів", з'являється у дітей 12-15-річного віку, коли поряд з конкретно-предметними формами мислення у них формується здатність до мислення абстрактного, активно розвивається уява.

Величезну роль у виданнях для дітей відіграє колір як один з надзвичайно впливових семіотичних знаків пізнавально-виразної системи книжки.

По-перше, "в єдиному багатофункціональному організмі дитячої книжки колір може бути і знаком-поняттям, і комунікативним засобом впливу, і художньо-образним колоритом". По-друге, відчуття кольору вважається найбільш популярною формою естетичних почуттів загалом, а кольорова художня ілюстрація, послідовно розвиваючи відчуття кольорової гармонії — від простого замилування барвами до розуміння азів, а згодом — підвалин культури кольористики, активно "працює" на естетичне виховання юних читачів. По-третє, дитяча кольорова ілюстрація здатна прилучати дитину до кольористичної культури свого народу, знайомити її з національною символікою кольорів.

Все це вимагає від ілюстраторів дитячої літератури особливого таланту, знання художніх традицій кольорової графіки та живопису. При цьому їм слід також пам'ятати, що "колір не може бути чимсь чужородним, формальним, механічно накладеним. Бо тоді красота поступиться місцем прикрашанню". Так, на наш погляд, зловживання у деяких сучасних українських дитячих книжках національної символіки (не йдеться про видання, де це стає предметом спеціального вивчення) "стирає" їх значеннєвість, символічність, а загальний кольоровий художній образ видання лише "втрачає" від надто прозорої семантики.