2) Помилки, пов’язані з порушенням стандарту

Як відомо, якість видання визначається за різними аспектами. До критеріїв якості входять і вдало дібраний та опрацьований текст, і дизайн, і оздоблювальні матеріали видання, а також правильне поліграфічне оформлення. Якщо всі критерії мають творчий харектер, то останній з них чітко визначений галузевими стандартами. Для дитячих видань існує окремий стандарт: ДСТУ 29.6–2002 "Видання для дітей. Поліграфічне виконання".

На сьогодні сформована видавнича інфраструктура в Україні поки що не означає добре структурованого репертуару видань для дітей належної якості – і за змістом, і за формою. Між читацьким попитом та видавничим пропонуванням на ринку дитячої літератури ще існує чимало розбіжностей. Однією з них є бажання покупців мати професійно виконану книгу, яка відповідала б поліграфічним стандартам, а отже, і стандартам якості. А з боку видавництв – небажання чи неспроможність витрачати час і кошти на дотримання цих стандартів. За дотриманням стандартів українські видавництва можна класифікувати так:

Перший тип – видавництва, які пильно стежать за видавничими стандартами.

Найвиразнішим представником цього типу є видавництво "Веселка", за радянських часів єдине в Україні видавництво літератури для дітей.

Протягом 90-х років "Веселка" підготувала та видала понад 600 назв книжок загальним накладом до 50 млн. примірників, розширила популярні тематичні розділи й започаткувала нові серії, повернула із забуття десятки імен українських письменників та майстрів перекладацької справи, випустила у світ низку книжок сучасних українських поетів.

Але через брак коштів видавництва не дотримуються деяких важливих пунктів стандарту, наприклад, менша за допустиму маса паперу, погана якість ілюстрацій (через дешеві фарби, насиченість ілюстрацій не відповідає нормам, вони розпливаються тощо). Тому видання програють у зовнішньому наповненні. Сучасна дитина звикла до яскравих зображень. Вони, зрозуміло, на книжкових полицях вирізняються, отже, швидше розкуповується. А продукція даного типу видавництв майже не дає прибутків.

Другий тип видавництв більш поширений на нашому ринку.

Це видавництва, які, намагаючись випускати дешеву продукцію, не завжди дотримуються стандартів з поліграфічного оформлення. Відбувається економія на титульних сторінках, оформленні бібліографічних та вихідних даних тощо. У підготовці видання до друку книговидавці прагнуть заощадити на редакторській та коректорській роботі, від чого потерпає текст. Майже вітсутні художні та технічні редактори, що позначається на дизайні видань. Адже виконання таких норм передбачає професіоналізм, потребує часу для досконалої підготовки видання, а отже, і додаткових витрат. А ще слід розуміти, що стандарти, надто у виданнях для дітей, мали на меті запобігти негативному впливові на здоров'я читача. Саме для цього у стандарті чітко зазначається насиченість ілюстрацій, їхнє співвідношення з текстами, величина кегля та шрифти у книжках для кожної вікової групи.

Водночас видавництва даного типу намагаються втримати свої позиції на вітчизняному ринку яскравістю поліграфічного оформлення та оригінальністю змісту. Конкуренція, звичайно, сприяє розширенню асортименту, оригінальності рішень. Тут і книжки-витинанки, і використання різноманітних матеріалів, і книжки-складанки... Але в той же час бачимо дешеву й неякісну продукцію, яка може зіпсувати дитині зір або й зовсім відохотити від читання.

До третього типу ми віднесли видавництва, які творять продукцію в усіх відношеннях якісну. Такі книги мають більшу вартість, ніж видання двох попередніх типів, але приємно засвідчити, що все ж на нашому вітчизняному ринку існують по-справжньому професійні видавництва. Ціни на такі видання теж високі, але попит від цього не зменшується. Тут можна назвати київське видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА".

На ринку книги для дітей видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" – це ексклюзивні українські дитячі книжки для читачів від 2 до 102 років (так визначає читацьку аудиторію власник видавництва).

Засноване 1992 року українським поетом Іваном Малковичем.

Назву видавництва було запозичено в Івана Франка. В оповіданні класика малий школяр Грицько на батькове запитання "А що ви сьогодні вчили в школі?" слухняно відповів: "А-ба-бу-га-ла-магу". Себто – абетку.

За кількістю назв та накладами воно не може конкурувати з "Веселкою". Але за якісними показниками продукції видавництву І. Малковича, певно, сьогодні в Україні немає рівних. Видання "А-Ба-Би..." відзначаються особливою ошатністю, розкішністю художньо-технічного оформлення, високою мистецькою вартістю ілюстративного матеріалу, поліграфічним виконанням європейського рівня. Критики вважають, що І. Малковичу вдалося створити естетичний еталон дитячої книжки. Саме з його видавничою продукцією пов'язаний перший випадок придбання авторських прав зарубіжними видавцями в незалежного українського видавця: йдеться про купівлю нью-йоркським видавництвом Alfred A. Knapf прав на книжку "Котик і півник" (літературне опрацювання І. Малковича, ілюстрації К. Лавра, переклад англійською М. Онищук).

Висока якість видавничого виконання зумовлює також високі ціни на продукцію "А-Ба-Би...", за що часто дорікають. Та це, мабуть, не проблема видавництва І. Малковича, а проблема ринку книги для дітей в Україні, який, на жаль, ще не наповнений різноманітною за ціною і за накладами продукцією.

Видавництва, які спеціалізуються на дитячій літературі, намагаються задовольнити різноманітні смаки своїх читачів. Це стосується як зовнішньої привабливості, так і якісного поліграфічного оформлення. Проте акценти розставляють по-різному: перші – дотримуючись видавничих стандартів, не звертають увагу на уподобання молоді. Другі – істинно ринкові видавництва, ставлять за мету отримати прибутки, а тому роблять свою продукцію привабливою зовні, нехтуючи елементарними видавничими нормами. І, нарешті, третій вид – талановите поєднання всіх аспектів якості у видавничій продукції "А-Ба-Би...", яке, сподіваємося, стане прикладом для інших видавництв українського ринку.

І наостанку: " Дитячі книжки можна поділити на дві основні категорії. До першої належать книжки, які я порівняла б із дзигою: покрутить дитина дзигу, та їй поспіває-прогуде одну й ту саму нехитру пісеньку, впаде на бік. І дитина про неї забуде. Але є книжки, котрі можна порівняти з улюбленою лялькою, дитина не розлучається з нею, бавиться, няньчиться багато днів, місяців, літ: вкладається спати, кладе її на ніч поруч себе. А коли дорослішає, кожна дитина скоріш за все пригадує не дзигу, а ту, найулюбленішу ляльку дитинства...".

Відповідальність за те, чи пригадуватиме теперішнє молоде покоління в дорослому віці уроки життя, винесені зі своїх перших книжок, лежить як на сучасному авторові, так і на видавцеві.