- •1.Інкорпорація Русі Литвою.Боротьба Литовського і Московського князівств за давньоруську спадщину.
- •1.Виникнення та розвиток козацтва.Запоріжська Січ як центр консолідації української національної спільноти.
- •1.Реформа 2-ї половини 19ст в рос.Імперії та її вплив на розвиток укр. Земель
- •1.Визначіть основні сили національно визвольної революції 1917-1920.
- •1.Економічні та політичні реформи 1950х-60х років 20ст .Їх суперечливий та непослідовний характер.
- •1.Розкрийте теорії походження Київської Русі в історіографії.
- •1.Розкрийте зміст трипільської культури та її місце в історії України.
- •1.Українська козацька держава у політичних інтересах інших сусідніх держав.
- •1.Розвиток Українських земель у складі Речі Посполитої.(2 пол 16 ст-сер 17 ст)
- •1.Дайте характеристику Українському політичному руху та його основним течіям.(2 пол 19ст-поч 20 ст)
- •1.Галицько-Волинське князівство – спадкоємець державних і соціокультурних традицій Київської Русі.
- •1.Розкрийте проблему національної, соціальної і релігійної конфронтації в українських землях (2пол 16 ст-1 пол 17 мст).
- •1.Розкрийте питання примусової колективізації в Україні. Голодомор 1932-1933рр.
- •1.Інкорпорація України-Руси Литвою. Велике князівство Литовське. Кревська унія.
- •1.Визволення України внесок українського народу та інших народів срср у перемогу над фашизмом.
- •1.Розкрийте проблему роздробленості давньоруських земель. Розпад України – Руси.
- •1.Політика «воєнного комунізму».Неп в Україні зміст та наслідки.
- •1.Трансформація революційних процесів у військове протиборство за владу в Україні (кінець 1917-поч 1918 рр.).
- •1.Розкрийте проблему утворення єдиного національно-визвольного громадського комплексу (2 пол 19 – поч. 20 ст.).Формування української нації.
- •1.Дайте характеристику первісним державним утворенням на території України.
- •1.Державно-політичний, економічний, релігійний, культурний вплив українських земель на литву.
- •1.Напад фашистської Німеччини на срср. Розгортання руху опору на Україні.
- •1.Застійні тенденції в економічному та соціально-політичному житті України. П.Шелест та в.Щербицький.
- •1.Розкрийте проблеми боротьби за незалежність україни. Декларація про державний сувернітет. Акт проголошення незалежнсті україни
- •1.Розкрийте періодизацію історії України. Історична схема Грушевського
- •1.Розкрийте проблему українського політичного руху у складі рос.Імперії та його основні течії ( 19 ст)
- •1.Розкрийте питання: брестьський мир. Гетьманат та директорія в українській революції 1917 – 1920 рр
- •1.Розкрийте проблему: Уроки другої світової війни. Труднощі відбудови народного господарства (1945 - 1953)
- •1.Розкрийте проблему дисидентського руху в Україні
- •1.Розкрийте питання внутрішніх та зовнішніх факторів у розвитку давньоруської держави
- •1.Розкрийте питання: гетьманщина 18 ст. Остаточна ліквідація української гетьманської держави у 2-й пол.. 18 ст
- •1.Розкрийте питання національ – визвольної війни українського народу під керівництвом б.Хмельницього в середини 17 ст. Переяславська рада та її оцінки
1.Розкрийте проблему утворення єдиного національно-визвольного громадського комплексу (2 пол 19 – поч. 20 ст.).Формування української нації.
У другій половині XIX ст. національно-визвольній рух в Україні активно розвивається, підноситься на якісно вищий рівень.
Наприкінці 50-х років у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі та інших містах виникають напівлегальні суспільно-політичні організації - так звані громади, їхні ідеологи - В.БІлозерський, М.Костомаров, Т.Шевченко -згуртовують навколо себе патріотично налаштовану інтелігенцію і студентську молодь. Громади розгортають культурно-просвітницьку роботу серед народу, пробуджуючи його національну свідомість. Перша така громада виникла в Київському університеті з таємного гуртка «хлопоманів», учасники якого - В.Антонович, Б. Познанський, Ф.Панченко, Т.Рильський, А.Свид-ницький - «ходили в народ», поширюючи серед селян ідеї соціального й національного визволення.
Внаслідок репресій та арештів 1860-1861 рр. гурток «хлопоманів» перестав існувати. Але активні його члени разом зі студентами М.Драгома-новим, І.Касяненком, братами Синьогубами й П.Чубинським створили нове таємне товариство - «Українську громаду», що пропагувала національну ідею переважно в недільних школах, де навчалися робітнича молодь і діти зубожілих міщан. У бібліотеках учні знайомилися з творами Т.Шевченка, [.Котляревського, Марка Вовчка та інших українських письменників.
Коштом заможних українців В.Тарнавського і Г.Галагана у Петербурзі було влаштовано українську друкарню. У 1861 р. тут почав виходити перший у царській Росії український часопис - «Основа», що опублікував твори українських письменників.
Після скасування кріпосного права активізувалося створення недільних шкіл для неписьменних. Побачили світ «Буквар южноруський» Т.Шевченка, «Граматика» II. Куліша та ін. Громадівці всіляко пропагували культ козацтва, волелюбних запорожців та гайдамаків, які, на їхню думку, символізували прагнення українських мас. У другій половині XIX ст. це романтичне й аполітичне поєднання ідеалізму, народництва та поклоніння всьому українському отримало назву українофільства.
На початку 1870 р. В.Антонович, М.Драгоманов, М.Русов, М.Зібер і С.Подолинськгій заснували таємну «Стару громаду», яка головну увагу приділяла розвиткові та поширенню наукових знань, письменства. М.Драгоманов закликав однодумців виходити за межі виключно культурницької діяльності, висувати ключові політичні, національні та соціально-економічні проблеми. Вперше ці, як вони себе називали, «свідомі українці» заявили про себе 1890 р., коли вирішили організувати «Братство тарасів-ців», головною метою якого було б створення самостійної України. 1893 р. у львівському часописі «Правда» з'явилася програма братства - «Декларація молодих українців». Автори програми проголосили про свій намір бути істинно українською інтелігенцією. Вони зобов'язалися розмовляти виключно українською мовою, виховувати в національному дусі своїх дітей, захищати права українського народу. У політиці їхньою метою було визнання українців як окремого народу в межах демократичної федеративної Росії. Зусилля молоді певною мірою вплинули на представників старшої генерації, які стали діяти рішучіше та енергійніше. У 1897 р. з ініціативи В.Антоновича і О.Кониського була заснована підпільна Всеукраїнська загальна організація, що поставила за мету об'єднати всіх українських діячів під своєю орудою. Вона започаткувала видавництво «Вік», влаштовувала Шевченківські свята тощо. Однак і ця організація приділяла головну увагу питанням не політичним, а культурним. Діяльність українофілів викликала жорстокий спротив царського режиму.
Проте вимоги національно-політичного характеру посідали у суспільно-політичному житті України дедалі значніше місце, поступово набираючи загальноукраїнського масштабу, Галицькі українці, наприклад, створюють свої організації, впроваджують українську мову в школах. Важливу роль у формуванні національної свідомості та піднесенні культурно-освітнього рівня народу відіграло створення у 1868 р. товариства «Просвіта».
Отже, другу половину XIX ст. і особливо його кінець можна оцінити як важливий етап підготовки та збирання українських сил до боротьби за незалежність, за українську державність.
Офіційна влада робила все для того, щоб придушити будь-які прояви українського національного духу. У 1863 р. міністр внутрішніх справ П.Ва-луев видав таємний циркуляр про заборону українських наукових, релігійних і особливо педагогічних публікацій. Малоросійською «говіркою» дозволялося друкувати лише художні твори. Громади були розлущені. Припинив своє існування часопис «Основа».
Валусвський циркуляр завдав величезної шкоди розвиткові українського національного руху. Лише на початку 70-х років унаслідок деякого послаблення цензури В.Антонович зі своїми однодумцями відновлює роботу громад, створивши «Стару громаду». Придбавши російськомовну газету «Киевский телеграф», члени громади перетворюють її на свій друкований орган. Через своїх симпатиків у Галичині громадівці почали використовувати й україномовну пресу, зокрема часопис «Правда». З їхньої ініціативи у Львові було створено Літературне товариство ім. Т.Г.Шевченка. Важливою подією стало заснування 1873 р. у Києві відділу Російського географічного товариства.
Невдовзі, однак, переслідування з боку уряду посилилися. Олександр II за висновками спеціальної комісії заборонив публікацію українських книжок, використання української мови, викладання її у початковій школі, заборонив діяльність громад. Усі ці поліцейські заходи були зведені у спеціальному указі, який цар підписав у травні 1876 р. в м. Емс (Німеччина). Емський указ поклав край надіям українофілів на можливість культурницької діяльності в умовах самодержавства. Особливо негативно це вплинуло на М.Костомарова. В.Антоноьич і П,Митецький продовжували шукати компромісні варіанти підтримання українського руху. Б.Грінченко і О.Кониський стояли на позиціях радикальних реформ та боротьби з царатом, проте в них не було конкретної програми дій.
Перейшовши на нелегальне становище, громадівці намагалися використати будь-які можливості для розвитку національного руху, в тому числі шляхом відкриття своїх представництв за кордоном. Саме з цією метою до Швейцарії відбув М.Драгоманов. У Женеві він створив гурток у складі С.По-долинського, М.Зібера, Д.Вовка, до яких згодом приєдналися Я.Шульгин та М.Павлик. На кошти київської організації він починає видавати часопис «Громада». Але оскільки це видання дедалі більше схилялося до соціального радикалізму, київська громада, яка неухильно дотримувалася культурно-освітньої орієнтації, з 1886 р. відмовилася фінансувати його. Таким чином, національна політика царського уряду в другій половині XIX ст. продовжувала в цілому залишатися реакційною, зокрема антиукраїнською за своєю спрямованістю. Однак вона була неспроможна знищити в українському народі прагнення до самовизначення, до вільного соціального та національного розвитку. Попри політичну реакцію, переслідування, заборони й заслання в українському суспільстві визрівали нові ідеї, насамперед у середовищі передової інтелігенції, яка мріяла про визволення української нації.
2. Розумовський Кирило— останній гетьман Лівобережної України (1750—1764), граф, російський генерал-фельдмаршал, президент Петербурзької академії наук. Водночас одержує в підпорядкування й Запорізьку Січ. Робить спроби реформувати козацьке військо відповідно до потреб часу. Гетьман Кирило швидко привів полк до присяги і Катерину ІІ було врятовано. За це діяння Кирило Розумовський був щедро обдарований. Та мав необережність підготувати разом із українською старшиною петицію: "О восстановлении старинных прав Малороссии". Це стало останньою краплею, яка прискорила скасування Гетьманщини на Україні. Розлючена Катерина із погрозами жорстокої розправи запропонувала Кирилові Розумовському відмовитись від гетьманства. Кирило Розумовський був змушений підкоритись. Гетьманщину було скасовано.
Билет № 20: