4. Штучні мови

ШТУЧНИМИ є мови, які не народжуються стихійно у процесі практичної діяльності людства, а придумуються, винаходяться окремими людьми (існує приблизно 1000 таких мов).

Ідея створення штучної мови виникла у Європі, щоб уникнути переважання якоїсь національної мови. Щоб винайти штучну мову, треба замінити її слова словами натуральних мов і розробити хоча б дуже просту граматичну систему для створення осмислених текстів.

ІV- ІІІ ст. до н. е. Алексарх створив штучну мову на базі старогрецького койне.

1629 р. – Рене Декарт створив основи теорії лінгвопроектування.

1666 р. – була створена ідеографічна штучна мова Лейбніца, але вона не вийшла за стіни його кабінету, як і його пасиграфія – алфавіт для всіх мов.

Відомі проекти філософських мов Дж. Дальгарно (1661р.), Дж. Уілкінса (1668р.); музична мова сольресоль. Ж. Сюдра (1817–1866) та проекти спрощених існуючих мов: латинської – Ф. Лаббе (1650), всеслов’янської – Ю. Крижанича (1659) , французької – І. Шіпопера (1839).

1879 р. – волап’юк (з англ. „світова мова”) Й. Шлейхера – перша штучна мова, яка поширилась у Європі – видозмінені європейські слова.

1887 р. – есперанто (з лат “надіятися, сподіватися”). Була створена польським лікарем-окулістом Людвіком Заменгофом.

До сьогодні ця мова використовується як допоміжна міжнародна мова, вивчається у деяких школах Англії (її можна вивчити за 3–6 місяців, тоді як для вільного оволодіння природною мовою треба 3–5 років). Цією мовою створено літературу, зроблено переклади світових творів, у тому числі й Т. Шевченка. Щорічно видається близько 200 книг і 300 періодичних видань. Сьогодні у світі 40–200 тис. чоловік володіє есперанто. Вона займає друге місце (після англійської) за кількістю інформації, написаної нею в Інтернеті.

У 1904 р. М. Юрків видав перший підручник з есперанто, а у 1927 р. – українсько-есперантський словник був виданий В. Сутковим в Одесі. До 60-х років на Україні переслідували есперантистів.

Лексика складається із слів романських мов, німецької, англійської і найменше із слов’янської, переважають інтернаціоналізми. Нові слова утворюються шляхом додавання до коренів різних афіксів. Мова має 11 неваріантних закінчень (skribi – писати, skriba – письмовий, skribe – письмово), 2 відмінки (Н. і З.), 2 числа, немає родів (стіл – в слов’ян чол. р., у франц. – ж. р.), графіка на латинській основі. Іменники закінчуються на -О, а всі прикметники – на -А. Граматика складається із 16 правил без будь-яких винятків. Алфавіт фонетичний, тобто кожна буква читається однаково, незалежно від позиції у слові.

1903 р. – латино-сіне- флексіконе – латинська мова без флексій, яка була запропонована як міжнародна, але викликала загальне обурення філологів.

1907 р. – ідо (від есперантідо, нащадок есперанто) – ускладнене есперанто (Луї де Бофрон, Франція). Також складається з кількох правил, які можна вмістити на 2–3 сторінках. Дієслова теперішнього часу в закінченнях мають – а, минулого – і, майбутнього – о.

1921–1922 р. – окциденталь (Едгар де Вааль, Естонія).

1928 р. – новіаль (Есперсен, Данія)

1951 р. – інтерлінгва (Асоціація Міжнародної допоміжної мови у США під керівництвом А. Гоуда).

ІНТЕРЛІНГВІСТИКА – розділ мовознавства, який вивчає штучні мови.

Спеціалізовані (машинні) штучні мови створювалися для спілкування людини з ЕОМ. Найбільш відомі (є приблизно 500): Паскаль, Бейсик, Ада, Фортрон, Амол – 68, Кобол.

Усі існуючі штучні мови використовуються як допоміжний засіб міжнаціонального спілкування і замінити собою історично сформовані народні мови не можуть.