Історичний розвиток мов

1.                     Загальні закономірності розвитку мов.

2.                     Мовні контакти.

3.                     Мова і територіальні діалекти.

4.                     Штучні мови.

5.                     Мова і письмо.

1. Загальні закономірності розвитку мов

З часу виникнення людська мова безперервно розвивається і змінюється, причому це відбувається малопомітно, еволюційно. Темп розвитку різних рівнів мови неоднаковий: найшвидше змінюється лексичний рівень (майже щодня у наше мовлення входять нові слова, наприклад, Інтернет, чат, коаліція, саміт, основний склад поповнюється протягом 1000 років на 20 %), бо лексика найтісніше пов’язана із суспільним життям, яке досить змінне, повільніше змінюється граматика (було багато часових форм – аорист, імперфект, плюсквамперфект; з’явився дієприслівник; 4 відміни, а не 7) і найбільш стійка фонетика (зміни у словниковому складі помітні, а у фонетиці – ні).

Зміни у мові відбуваються під дією двох різновидів причин: зовнішніх, або екстралінгвальних, які діють на мову ззовні і зводяться до впливу на мовний розвиток суспільства, економічних та інших причин, і внутрішніх, або інтралінгвільних, які проявляються у дії внутрішніх законів протиріч мови як особливого суспільного явищ.

ЗОВНІШНІ ПРИЧИНИ

1.           Економічний, політичний, культурний розвиток суспільства (це першопричина розвитку мови. Найпомітніше – в лексичному складі). Мова існує доти, доки існує народ (підкорення і асиміляція носіїв).

2. Розвиток людського мислення (відбувалася абстрагізація граматичних категорій – занепад двоїни, поява нових слів, заміна окремих структурних елементів в мові; гаркаве [r] при дворі Людовика VІІІ).

3. Класове та професійне розшарування суспільства (поява професіоналізмів, жаргонів, арго, сленгів).

4. Міграції населення (діалектна диференціація мови і міжмовні контакти, змінюється вимова, артикуляція).

5. Поява письма і книгодрукування (поява спеціальних мовних засобів, які замінюють собою жести і міміку, тобто письма; ПУР, ССР, СПР тощо).

ВНУТРІШНІ ПРИЧИНИ

Вони закладені в самій мові і відбуваються досить повільно і малопомітно, зумовлюють саморозвиток мови і проявляються у вигляді антиномій (протиріч), які органічно властиві мові і не можуть бути розв’язані остаточно.

1. Антиномія мовця і слухача (мовець намагається спростити формулювання думки, бо вона йому відома, а слухач бажає спростити сприйняття думки, яка йому невідома. Асиміляція – схожі звуки легше вимовити, дисиміляція – різні звуки легше сприйняти).

2. Антиномія норми і системи (кожна мовна зміна є порушенням норми, яка може змінюватися під впливом системи. Система дає можливість змінювати метро, авто (як вікно), а норма забороняє це робити. Іноді протиріччя зникають і норма та система стають однаковими – пальто).

3. Антиномія мови і мовлення (коду і тексту). За допомогою мови породжується мовлення. Чим більший, об’ємніший код (мова), тим коротший текст і навпаки. Код – це система знаків та правил їх поєднання. Наприклад, вчора, позавчора – день, який був перед вчорашнім; студенти – молодь, яка навчається у навчальних закладах. Тут простежується принцип економії мовних зусиль: мова тяжіє у своєму розвитку до найекономічнішого виразу думки, і перемагає те розв’язання протиріччя коду у тексту, яке є економічнішим.

4. Антиномія інформаційної та естетичної функції мови (інформаційна функція тяжіє до однотипності, одноманітності, а емоційна вимагає розмаїття, барвистості, нестандартності виразу думки).

5. Антиномія означуючого та означуваного (означуюче тяжіє до охоплення все нових змістів (полісемія, омонімія), а означуване шукає для себе все нових виразників (синонімія)).

Серед внутрішніх причин мовних змін є загальні закономірності, які поширюються на будь-яку мову (закон нерівномірного розвитку мовних рівнів), і часткові, що проявляються в окремих мовах і є їхніми специфічними ознаками (закон переходу о, е, в і у новозакритих складах ).

В історії розвитку конкретних мов відомі два процеси: диференціація та інтеграція, які проявляються у 2-х аспектах:

–       глотогонічному (від гр. глотогонія – розділ мовознавства, який вивчає походження і розвиток мови);

–       структурно-діахронічному (стосується окремих мовних одиниць).

Глотогонічний аспект

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ, або мовна дивергенція – утворення з однієї мови кілька споріднених мов або діалектів (праіндоєвропейська → праслов’янська, прароманська, прагерманська). Велике плем’я розпадалося. Певний час мова в розділених частинах була одна, але з часом тут накопичувалися зміни, з’являлися нові слова, змінювалася вимова звуків. Так утворювалися діалекти, а далі й нові мови.

ІНТЕГРАЦІЯ, або мовна конвергенція – утворення однієї мови із кількох споріднених мов або діалектів (племенні мови лягають в основу мови народності). Цей процес більш характерний для періоду утворення держав. Це буває внаслідок захоплення, добровільного об’єднання чи просто родичання.

Структурно-діахронічний аспект

ДИВЕРГЕНЦІЯ – збільшення різноманітності, варіантності у мовній системі (кличний відмінок, частини мови).

КОНВЕРГЕНЦІЯ – зменшення різноманітності у системі мови внаслідок зникнення окремих варіантних відмінностей (зменшення кількості голосних і приголосних, часів дієслова).