Тема 9 Політика як соціальний інститут, його функції

Соціологія політики — одна з важливих галузей (функціональна підсистема) соціології, яка пояснює такі явища, як боротьба за владу і здійснення влади, оскільки саме ці явища є сутністю політики. Політика — це діяльність класів, соціальних груп, індивідів, яка проявляється у владних відносинах, спрямованих на завоювання, утримання, перерозподіл і використання влади. Це випливає із усталеного загальносоціологічного уявлення про владу як здатність однієї частини суспільства пригноблювати іншу частину, нав”язувати її свою волю, здійснювати певний вплив на її свідомість і поведінку з метою забезпечення власного інтересу і потреб, що за ним стоять. Що ж до політичної влади, ядром якої є держава, то ця влада спрямована на захист особистого інтересу і спирається на систему інститутів.

Хоча політична влада, спираючись на систему інститутів на чолі з державою, вимагає організаційних дій, політичні відносини можуть носити як інституційний, так і неінституційний характер. Інститути , хоч вони мають власні закони функціонування та еволюції, організовану людську діяльність, відіграюь суттєву роль у політичному розвиткові суспільства. Соціологія політики вивчає сутність влади, її природу і прояви з погляду конкретної людини, а також соціальних груп, верств, громадських організацій та об’єднань. Саме тому для соціології політики предметом особливої ваги виступає розгляд особистості як суб’єкта політичного життя, бо кожна людина в суспільстві є і об’єктом і суб’єктом політичних відносин.

Соціологи розглядають політику через призму аналізу соціальної структури і неформальних соціальних інститутів, громадської думки і поведінки, через дослідження особистості і малих груп.

Політика виконує функції: 1Загальноорганізаційної основи суспільства 2Конкретної контрольно-регулятивної сфери або системи, що спрямовує життя, діяльність, відносини людей, соціальних спільностей, класів, націй, народів і країн.

Тема 10 Релігія як соціальний інститут

Релігія як соціальний інститут є історично сформованим комплексом вірувань, символів, дух цінностей і заповідей, що містяться у духовних текстах, за допомогою яких організується, спрямовується і контролюється релігійна діяльність людей.

Релігія як соціальний інститут існує на двох рівнях: 1) ціннісно-нормативному, що є складною системою вірувань символів, цінностей, духовних заповідей, які містяться у релігійню текстах (у християн — Біблія, у мусульман — Коран). З них віруючі дізнаються про релігійні уявлення щодо будови світу, природи, чер­пають уявлення про космос, людину, суспільство. Із цих знань фор­муються поняття та ідеї, що справляють сильний вплив на психіку та емоції віруючих, породжуючи страх, радість, любов до Бога. Ре­лігійні знання й вірування можна розглядати як ціннісні системи, котрі займають неабияке місце в духовній культурі суспільства, бо вони здатні змінювати поведінку людини, їхній зміст включає мо­ральні цінності й установки, які акумулюють у собі норми і правила людського співжиття, що вироблялися протягом віків. 2) організаційному, тобто церковному. У структуру церкви входять клір (священно- і церковнослужителі) та миряни — прості віруючі.

Дюркгейм у праці «Елементарні форми релігійного життя. Тотемічна система в Австралії» аргументовано обґрунтував свій висновок, що релігія як чинник соціальної інтеграції, виконує в суспільстві певну необхідну для його існування функцію.

Функції: Інтегративна функція притаманна всім релігіям, її глибоко вивчив Дюркгейм. Прийняття певної релігії, її символів, ціннос­тей включає людину в певну спільноту, а спільне виконання обрядів об'єднує людей, стабілізуючи цю спільноту. Релігія завдяки своєму гуманістичному спряму­ванню виконує загальну стабілізуючу роль. Регулятивна функція полягає у підтримуванні й посиленні дії традиційних для спільноти норм поведінки та у здійсненні соціаль­ного контролю. Соціальний контроль соціальним інститутом релігії здійснюється як формально - через заохочування й покарання ві­руючих церковними організаціями, так і неформально — самими ві­руючими як носіями моральних норм стосовно свого оточення. Регулятивна функція релігії водночас є й ціннісно-нор­мативною, бо вона приписує віруючим певні стандарти поведінки, зумовлені панівними релігійними цінностями, продиктовані релі­гійними канонами. Канони будь-якої релігії обов 'язково містять пе­вну частину загальнолюдських цінностей і гуманних норм. Психотерапевтична ф полягає в тіім, що різні релігійні дійства породжують поз емоції, вселядть упевненість, захищають від стресів. Комунікативна ф-ція реаліз в процесі взаємного спілкування віруючих.