8.2 Особливості соціально-трудових відносин, їх класифікація.

Соціально-трудові відносини на відміну від функціонально-трудових, зумовлених поділом та кооперацією праці, виникають між працівником і соц групами колективу як відносини рівності й нерівності залежно від місця цих суб”єктів у процесі праці, їхнього досвіду умінь, інтересів. Суб”єкти праці — це такі соціальні спільності і групи, як підприємці, менеджери, службовці, робітники та ін. Суб”єкти праці різняться за своїм соціальним станом, становищем у трудових колективах, тобто мають різну кваліфікацію, досвід, рівень і джерела прибутків.

Соціологія вивчає проблеми співвідношення різних соціальних груп у сфері праці, формування їхніх соціальних відмінностей (чому існуть підприємціі, управлінці, робітники, чому з”являються безробітні, чому різні соціальні групи мають різні інтереси). З регуляцією соц-тр відносин пов’язана проблема мотивації праці. Соціологи виходять з того, що праця є єдиним способом розвитку людства, а соц-тр відносини є базисними. Відтак оптиміз сусп відносин можлива лише за ум розвитку труд відносин відповідно до потреб суспільства.

Соц-тр відносини класифікуються за таким ознаками: змістом діяльності (виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, уравлінсько-організаційні); суб”єктом відосин (міжколективні і внутрішньо колективні), наявність владних повноважень (по горизоталі і по вертикалі), способи розподілу результатів праці (кількістю та якістю праці, грошовим внеском, майновим внеском, обсягом інтелектуальної власності), ступенем регламентованості (формальні і неформальні), характером спілкування (безпосередні, опосередковані, міжособисті, безособові).

8.3 Соціологічна суть категорій “зміст праці” та “характер праці”.

Соц сутність праці полягає в тім, що саме праця створила людину і визначає її сутність. Соц-тр відносини, як виникають у процесі прац, зв’язані, з од боку, зі ставленням до праці, а з іншого – із впливом праці на фомування і розвиток особистості: суб’єктом праці може бути лише людина, яка регулює і контр його.

Зміст праці виражається через розподілення функцій (виконавчих, контрольних, спостережних, налагоджувальних тощо) на робочому місці і сукупність виконуваних операцій, обумовлених технікою, технологією, організацією виробництва і майстерністю виробника. Зміст відображає виробничо-технічний аспект праці, показує рівень розвитку виробничих сил, технічний спосіб поєднання особистого і речового елементів виробництва, тобто розкриває працю як процес взаємодії людини із природою за допомогою засобів праці в процесі трудової діяльності. Зміст праці не тільки стуо індив на кожному робочому місці – він дуже рухливий і мінливий.

На рівні суспільства праця виступає як взаємозв”язана система галузей видів діяльності, а на індивідуальному рівні — у вигляді окремих функцій та операцій. Слід розрізняти соц і функціональний зміст праці. Соц є доцільність працівника, мотивація, ставлення до праці на сусп та інд рівнях. Функціональний зміст праці виявляється у виконуваних працівником конкретних ролях, функціях. У виробничому процесі виокремлюються такі функції: енергетичну, технологічну, контрольно-регулюючу, управлінську.

Характер праці виражає соц-ек спосіб поєднання виробника із засобами виробництва, спосіб включення інд праці до сусп і залежить від того на кого людина працює. Він відображає соц-ек стан трудящих у суспільстві, співвідношення між сусп та інд працею кожного окремого працівника. Показниками х-ру праці є: форма й відносини власності, розподільчі відносни, міра соціальних відмінностей у процесі праці. Х-р праці зумовлює мету виробництва, а у сфері розподілу — пропорції, за якими суспільно вироблений продукт розподіляється між різними соц групами.

Зміст праці визначає природу і рівень професіоналізму працівника, а її х-р — межі його соціального розвитку і ступінь перетворення праці на найпершу життєву потребу. Взаємодія змісту і х-ру праці виявляється в існуванні таких соц, ек і технічно неоднорідних форм, як фізична і розумова праця, виконавська і управлінська, кваліфікована і некваліфікована праця.