1. в

   Г. Ріккерт: завдання філософії – побудувати систему вартостей

   становити систему абсолютних вартостей;

2. з’ясувати значення життя.

Але чи можна з’ясувати значення життя раціонально поза його переживанням? За Ріккертом, це можна зробити в акті оцінки. Значення, що його має акт оцінки, з одного боку, не є психічним буттям, воно виходить за його межі і вказує на вартості. З іншого – воно не є вартістю, бо тільки вказує на вартості. Таким чином, з’ясування значення життя – це ані ствердження буття, ані лише розуміння вартості, а вираз його смислу шляхом підведення об’єктів, подій дійсності, що переживаються, під вартості. Спроба Ріккерта вивести значення життя з “акту переживання” наштовхнулася на труднощі охопити раціональним мисленням життя як процес. Постає питання, що міститься в “актах переживання” такого, що не охоплюється раціонально. Коли є там таке непіддатне розуму “щось”, то це говорить про неспроможність раціоналістичної філософії (філософія тотожна праці) піддати життя раціональному аналізові.

Спробу поєднати через філософію науку і значення життя здійснює Вільгельм Вундт – німецький психолог, фізіолог, філософ і мовознавець (1832 – 1920). Він пробує раціонально пояснити світ як вияв ірраціональної Волі Бога. Розвиток світу, за ним, є розгортання Божої Волі. Філософія ж постає двоаспектно – має теоретичний і практичний бік, іншими словами – логічний і етичний. У такий спосіб філософію інтерпретує не просто як науку, а як науковий світогляд. У цьому світогляді наука догоджає запитам розуму, а смисли життя є виявом запитів серця й стосуються сфери віри. Віра й знання, за Вундтом, у світогляді – невіддільні. Віра репрезентована у світогляді “релігійним елементом”. У нарисі “Метафізика в минулому та майбутньому” він визначає філософію як науковий світогляд: “Метафізика – це спроба придбати світогляд, що з’єднував би складники поодинокого знання, це спроба, зроблена на підставі всієї наукової свідомості даної доби або особливо видатних змістів її”. Це визначення включає в себе й ставлення до релігії, яка дає оцінку життю. Філософія не є самим змістом життя, а є вислідом його наукового аналізу. Отже, науковий світогляд обіймає собою не релігію, а лише науку про релігію. Філософія як світогляд є системою поглядів на світ і життя, що відповідає вимогам розуму й серця. Але виникає сумнів, що такий світогляд заспокоїть “потреби серця”, тому, що декларований Вундтом етичний бік філософії звужується до релігійного, причому лише до науки про релігію. Тут має рацію М. Шлемкевич щодо Вундтової філософії, заявляючи: “Ніяк не можна збагнути, яким то способом через таке включення вислідів науки про релігію у світогляд, що, очевидно, не є тотожне із включенням “релігійних елементів”, мають бути заспокоєні потреби серця”⁶.

Філософія як сплав науки і “потреб серця”, як бачимо, не може заспокоїти цих потреб, з одного боку, а з іншого – виникає питання, наскільки філософія є насправді наукою. Згадаймо, наприклад, Віндельбанда, який зводить межі науковості філософії до царини вартостей.

Із розглянутих вище підходів до сутності філософії в новітню добу випливає, що філософія в цей період свого розвитку постає сукупністю різнорідних систем, які відносять філософію або до науки, або до світогляду, або до релігійного чи етичного осмислення життя. На погляд німецького історика філософії геґельянця Куно Фішера (1824 – 1917), усе розмаїття філософських систем є вияв творчого характеру людського духу. Формою самопізнання людського духу є філософія. Отож, дух перебуває в низці систем творення, які він із себе видає. Оскільки ці системи живуть історичним життям, філософія може бути не чим іншим, як історією філософії. Кожна філософська система дає свій варіант бачення світу. Він може бути помилковим і постати самообманом, а може бути й правдивим, тоді, на думку Куно Фішера, він одночасно є самопізнанням. Розбіжності між філософськими системами є доконечними, бо, як вважає Куно Фішер, “духовних напрямів та інтересів, що виходять на оживлену арену світу, є багато, вони різнорідні, суперечні один одному і взаємно поборюють себе. Такі є різноманітні мотиви, що діють у духовному житті людей. Такі ж різноманітні мусять бути після того і філософські напрями, що здобувають значення в такій добі, і виходить само собою так, що суперечності даного часу виступають в суперечних системах, з яких кожна дає науковий вияв одній сторінці владного людського духу і які доповнюються взаємно, щоб виконати філософічне завдання даного часу”⁷.