О

Е. Гуссерль: філософія з феномено-логією

сторонь від позитивізму, прагматизму та марксизму вів пошук обґрунтування наукового знання німецький філософ Едмунд Гуссерль (1859 – 1938). Ґрунтуючись на традиції філософування Декарта та Канта, він розробляє концепцію трансцендентальної феноменології і при цьому дає цілком нове трактування природи свідомості. На його думку, базові принципи науки можна знайти, очищуючи свідомість від усього емпіричного, зовнішнього щодо “чистої свідомості”. “Чистоти” свідомість досягає шляхом вилучення всіх суджень просторово-часового світу з теоретичних міркувань. У результаті виявляє себе найхарактерніша ознака свідомості – інтенціональність, тобто спрямованість на об’єкт. Вона є чистою структурою свідомості, що стверджує її, наповнює її значенням і сенсом. Інтенціональність є ключовим поняттям концепції Гуссерля. Воно поєднує іманентний світ людської свідомості і зовнішній предметний світ; його існування концепція “виносить за дужки”. Отже, філософія є феноменологією, або наукою про чисту свідомість як переживання інтенціональних актів, що є “спогляданням сутностей”. Сутності є значеннями, сконструйованими свідомістю, і виконують функцію базових основин науки.

Ф

Е. Гуссерль – філософія є феноменоло-гією

ілософська раціоналістична традиція вважає справу систематизації знання привілеєм філософії. У цьому керунку вели пошуки предмета та призначення філософії такі мислителі новокантівської течії, як Вільгельм Віндельбанд (1863 – 1936) та Генріх Ріккерт (1863 – 1936) – Баденська школа.

Відштовхуючись від кантівського розрізнення теоретичного і практичного розуму, Віндельбанд поділяє сферу знання на досвідне, що оперте на емпіричні дані, та рефлексію над ними – це сфера того, що є, – і знання, оперте на оцінкові судження та пізнання належного – це сфера того, що повинно бути. Ця друга сфера знання і є філософія. За Вільденбандом, вона є “критичною наукою про загальноважливі вартості”. Він відкидає ті розуміння філософії, що бачать її як мистецтво жити, як спосіб досягнення щастя.

Позиція, за якою філософію вважають наукою, обстоює думку, що філософія повинна формувати науковий світогляд, ґрунтуючись на здобутках окремих наук. Віндельбанд не поділяє цього погляду, а стоїть на тому, що філософія має свій специфічний предмет і тому повинна бути надто гордою, щоб давати своє ім’я загальним оглядам, де можна вивчити найголовніші речі з наукових даних. Світогляд слід формувати не за рахунок здобутків окремих наук, а завдяки роздумам над вартостями. Формувати світогляд можна лише на основі теорії абсолютних вартостей, вважав учень і шанувальник Віндельбанда Генріх Ріккерт. Абсолютність, за Ріккертом, є найістотнішою характеристикою вартостей. Цікаво тут і знати думку М. Шлемкевича про існування абсолютних вартостей, оскільки він критично аналізує цю концепцію: “Немає, на мою гадку, теоретичних основ для сприймання абсолютних цінностей… У беззупинному перебігу подій душа тужить за абсолютно твердою точкою, де б вона могла відпочити, за визволенням від дочасної умовности, яка – здається – відбирає від людського життя й змагання будь-яке значення, всяку цінність. Шляхи, що їх випробували філософія та релігія, не вистачають, залишається лише незалежна від часу держава абсолютноважних вартостей”⁴.

Абсолютність вартостей, за Ріккертом, – це щось зовсім незалежне ні від буття, ні від суб’єкта. Абсолютність полягає в їх трансцендентній природі, яка недосяжна емпіричному пізнанню. Вартості “утворюють цілком самостійну сферу, що лежить по той бік суб’єкта і об’єкта”⁵. Вартості – це “смисл, що лежить над усяким буттям”.

У праці “Про поняття філософії” Ріккерт виводить з теорії абсолютних вартостей такі основні завдання філософії: