21-25
.doc21. Неправильне застосування кримінального закону як підстава для зміни чи скасування судового рішення.
Неправильним застосуванням кримінального закону, що тягне за собою скасування або зміну вироку (постанови), є:
1) незастосування судом кримінального закону, який підлягає застосуванню;
2) застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню;
3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.
Неправильне застосування кримінального закону виявляється в неправильній кваліфікації злочину відповідно до вимоги кримінального права, неправильне застосування або незастосування
норм про необхідну оборону або крайню необхідність, що визначають поняття злочину, особливо небезпечного рецидивіста, строки давності притягнення до відповідальності, умови призначення покарання й інших норм, що порушують права і законні інтереси підсудного.
Відповідно до вимог Конституції України (ст. 22) при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод громадян, а закони, що звужують права і свободи людини, не підлягають застосуванню.
1. Форми неправильного застосування кримінального закону, зазначені в статті, що коментується, взаємопов'язані. Застосування судом закону, який у даному випадку не підлягає застосуванню, є порушенням принципів законності. Неправильне тлумачення кримінального закону, як правило, є причиною зазначених порушень кримінального закону.
2. Неправильне застосування кримінального закону полягає в неправильному застосуванні норм як Особливої, так і Загальної частин Кримінального кодексу: неправильна кваліфікація діяння; порушення правил призначення покарання; неправильне застосування норм, що визначають поняття злочину, строків давності й інших норм, що може спричинити необґрунтоване засудження або виправдання підсудного, призначення покарання, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі винного, а також інші негативні наслідки.
3. Неправильне застосування кримінального закону може виражатися:
- в застосуванні закону, що втратив силу або ще не набрав законної сили;
- у необґрунтованому застосуванні кримінального закону, що не має зворотної дії в часі, і навпаки - в незастосуванні закону, що має зворотну дію, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом сили (див. ст. 5 КК);
- у помилці при застосуванні положень закону про форму вини, співучасть у вчиненні злочину; у помилковому визначенні кола суб'єктів кримінальної відповідальності за певний злочин, стадій вчинення злочину, обставин, що виключають злочинність діяння, кваліфікуючих ознак злочину.
4. Неправильне застосування кримінального закону при призначенні покарання може полягати:
- в недотриманні правил призначення покарання за сукупністю злочинів або сукупністю вироків;
- у призначенні покарання, що перевищує санкцію статті Кримінального кодексу, за якою кваліфіковане діяння підсудного; в призначенні покарання понад максимальний строк виду покарання, встановлений Кримінальним кодексом;
- у неправильному застосуванні або незастосуванні акта амністії; у помилковому застосуванні додаткового покарання, не передбаченого санкцією статті, за якою підсудний визнаний винним (за винятком позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю);
- у порушенні правил складання покарань і заліку строку попереднього ув'язнення;
- у визнанні судом при призначенні покарання обставиною, що обтяжує покарання, обставину, не зазначену в ч. 1 ст. 67 КК.
5. Неправильним застосуванням закону є також відсутність у резолютивній частині посилання на статтю (її частину, пункт) кримінального закону, застосовану судом.
6. Встановивши неправильність застосування кримінального закону судом першої інстанції, апеляційний суд вносить у судове рішення необхідні зміни або скасовує його і направляє справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд з дотриманням умов, передбачених ст. 373, 374 КПК, або скасовує судове рішення і постановляє свій вирок у випадках, передбачених ст. 378 КПК.
7. Якщо порушення кримінального закону спричинило призначення несправедливого покарання, апеляційний суд в ухвалі вказує дві підстави для зміни або скасування вироку - неправильне застосування кримінального закону і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину й особі засудженого (див. ст. 372 КПК).
22. Невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого як підстава для зміни чи скасування судового рішення.
Невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального кодексу, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м'якості, так і суворості.
Слід мати на увазі, що виправдувальний вирок може бути скасований у апеляційному порядку не інакше як за поданням прокурора або за скаргою потерпілого чи самого виправданого.
Апеляційна інстанція вправі винести свій вирок, в тому числі і приймаючи рішення, в бік погіршення становища підсудного, але таке рішення допускається лише за умови, що на такий вирок подана апеляція прокурора, потерпілого чи його представника і в апеляції ставилося питання про скасування вироку саме з підстав необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення, за умови, що засудженому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні такого злочину чи у вчиненні злочину в такому обсязі і від цього обвинувачення він захищався в суді першої інстанції; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення засудженого від відбуття покарання.
1. Невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину й особі засудженого може бути самостійною підставою для скасування або зміни вироку у випадку, якщо відсутні підстави, передбачені пп. 1 - 4 ч. 1 ст. 367 КПК.
2. Згідно зі ст. 65 КК, що визначає загальні принципи призначення покарання, суд призначає покарання:
- у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;
- відповідно до положень Загальної частини КК;
- враховуючи ступінь тяжкості скоєного злочину, особу винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
3. Особі, що вчинила злочин, повинно бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і для попередження нових злочинів (див. п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. N 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання").
4. Про призначення більш м'якого або більш суворого покарання, ніж передбачено санкцією відповідної статті Особливої частини КК за вчинений злочин, див. ст. 69, 70 і 71 КК.
5. Закон вважає покарання явно несправедливим, якщо суд призначив надто м'яке покарання за тяжкий злочин або надмірно суворе покарання - за незначний злочин, а також у всіх випадках, коли порушений принцип індивідуалізації покарання.
Явна несправедливість може мати місце у разі призначення як основного, так і додаткового покарання, при визначенні як строку, так і виду покарання.
6. Наведений у ч. 1 ст. 67 КК перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним і не підлягає поширювальному тлумаченню. При призначенні покарання суд не вправі визнати обставинами, що обтяжують покарання, обставини, не зазначені в цій статті (невизнання підсудним вини, невідшкодування збитків та ін.). Не повинні враховуватися як обтяжуючі і ті обставини, що передбачені в Особливій частині КК як ознаки злочину, що впливають на його кваліфікацію. Суд апеляційної інстанції повинен виключити посилання у вироку на зазначені обставини й у зв'язку з цим обговорити питання, чи не вплинуло визнання таких обставин обтяжуючими на призначення покарання.
7. У випадку надмірної суворості призначеного покарання суд апеляційної інстанції вправі змінити вирок і пом'якшити покарання на підставі даних про наявність обставин, які пом'якшують покарання, але не були враховані при постановленні вироку, а також на підставі даних, що знаходяться в додатково представлених матеріалах.
8. Якщо суд апеляційної інстанції визнає покарання надмірно м'яким, то у відповідності зі ст. 378 КПК за наявності апеляції прокурора, потерпілого або його представника, у якій ставиться питання про скасування вироку саме з цих підстав, він вправі скасувати вирок суду першої інстанції й постановити свій вирок, призначивши більш суворе покарання. Але у цьому випадку суд не може змінити формулювання обвинувачення і доказову базу, визнану судом першої інстанції, а тільки вправі збільшити покарання як за окремими статтями КК, за якими кваліфіковано злочин, так і за сукупністю злочинів і сукупністю вироків.
9. Про постановлення апеляційним судом вироку у випадку призначення більш суворого покарання див. коментар до ст. 378 КПК.
23. Однобічність і неповнота дізнання, досудового чи судового слідства як підстава для скасування судового рішення.
Однобічним або неповним визнається дізнання, попереднє чи судове слідство в суді першої інстанції, коли залишилися недослідженими такі обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи.
Дізнання, попереднє чи судове слідство в усякому разі визнається однобічним і неповним:
1) коли не були допитані певні особи, не були витребувані і досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи;
2) коли не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, за винятком випадків, коли дослідити їх було неможливо;
3) коли необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в апеляційному суді;
4) коли не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу засудженого чи виправданого.
Однобічним або неповним вважається таке судове або попереднє слідство, в ході якого залишилися недослідженими такі обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи.
Попереднє або судове слідство суду першої інстанції можна вважати неповним, якщо ця повнота не може бути усунутою в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, а саме, коли:
— не вияснений спосіб вчинення злочину, розмір збитку, наявність причинного зв'язку між діянням і шкідливими наслідками;
— з матеріалів справи не можна визначити форму провини і мотиви дій обвинуваченого (підсудного);
— не перевірена психічна повноцінність обвинуваченого за на¬явності підстав для вирішення питання про його осудність;
— не цілком вияснені пом'якшувальні обставини й обставини, що обтяжують;
— не встановлена роль кожного обвинуваченого у вчиненні кожного епізоду злочинної діяльності;
— не вияснені наявність або відсутність стану необхідної оборони або крайньої необхідності, а також інших обставин, що виключають притягнення особи до відповідальності;
— залишилися нез'ясованими причини істотних протиріч у доказах, на яких засноване обвинувачення;
— не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, за винятком випадків, коли дослідити їх було неможливо;
— якщо необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в апеляційному суді;
— не були допитані особи, показання яких мають істотне значення для справи, а також не були витребувані документи, речові докази або інші матеріали для підтвердження або спростування обставин, які мають істотне значення для справи;
— необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових матеріалів, поданих при розгляді справи в суді касаційної інстанції;
— не була з'ясована з достатньою повнотою особа обвинуваченого (підсудного);
— у справах про злочини неповнолітніх не вияснені дорослі підбурювачі, організатори, а також умови життя і виховання обвинувачених, причини й умови, що сприяли вчиненню злочину;
— не досліджені обставини, що дають підставу притягти до відповідальності інших причетних до злочину осіб (скупники краденого тощо);
— всебічно не перевірені показання обвинуваченого, заявлені алібі і всі інші версії, що спростовують обвинувачення;
— не вияснені будь-які з обставин, що належать до предмета доказування у кримінальній справі;
— не були перевірені доводи обвинуваченого у свій захист. Не можна відкидати зроблені обвинуваченим повідомлення, доводи і заяви тільки лише тому, що він не зміг нічим їх підтвердити. Обвинувачений не зобов'язаний доводити свою невинуватість. Усі сумніви, що виникли в справі, повинні досліджувати і вирішувати слідчий і суд, а при неможливості їх вирішити — витлумачити на користь обвинуваченого;
— не були проведені обшук, виїмка або інші необхідні слідчі дії для одержання документів, речових доказів, інших об'єктів, що мають істотне значення для справи. Якщо усунути неповноту судом неможливо.
Неповнота попереднього слідства є підставою для повернення кримінальної справи на додаткове розслідування за умови, що її не можна усунути в судовому розгляді.
В апеляційній інстанції суд має право прийняти від учасників процесу документи, речові докази й інші матеріали доказового значення, якщо вони мають значення для прийняття остаточного рішення. Якщо ці матеріали вказують на нові обставини, які неможливо всебічно дослідити в суді, суд повертає справу на додаткове розслідування.
Неповним признається таке попереднє розслідування, у процесі якого залишилися невиявленими істотні обставини предмета доказування, яке не дозволяє суду з упевненістю реконструювати досліджувану подію і з безсумнівністю зробити вивід у винності або невинуватості обвинуваченого, форму його провини і зв'язок його дій зі шкідливими наслідками, що настали, а отже, правильно вирішити кримінальну справу. Повнота слідства означає, що суду подана система незаперечних доказів, яка з безсумнівністю підтверджує виводи обвинувального висновку й спростовує алібі та інші версії в справі. Неповнота залишає сумніви. Вони можуть бути усунуті в ході судового слідства або бути такими, що не можна усунути.
На додаткове розслідування справа направляється лише тоді, коли усунути сумніви в судовому розгляді не виявляється можливим. Якщо ж з обставин справи видно, що залишилися сумніви, які неможливо усунути ні в суді, ні на попередньому слідстві (вичерпані всі можливості усунення) — застосовуються правила презумпції невинуватості: всі сумніви тлумачать на користь обвинуваченого, недоведена винність дорівнює доведеній невинуватості, що тягне винесення виправдувального вироку.
Повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності попереднього слідства можливе лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.
Такою, що не можна усунути в судовому засіданні, може бути визнана неповнота, для усунення якої потрібні слідчі або інші процесуальні дії в такому обсязі, виконання яких неможливе з додержанням специфіки процесуальної форми судового розгляду.
Однобічним або неповним вважається таке судове або попереднє слідство, в ході якого залишилися недослідженими такі обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи.
Попереднє або судове слідство суду першої інстанції можна вважати неповним, якщо ця повнота не може бути усунутою в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, а саме, коли:
— не вияснений спосіб вчинення злочину, розмір збитку, наявність причинного зв'язку між діянням і шкідливими наслідками;
— з матеріалів справи не можна визначити форму провини і мотиви дій обвинуваченого (підсудного);
— не перевірена психічна повноцінність обвинуваченого за на¬явності підстав для вирішення питання про його осудність;
— не цілком вияснені пом'якшувальні обставини й обставини, що обтяжують;
— не встановлена роль кожного обвинуваченого у вчиненні кожного епізоду злочинної діяльності;
— не вияснені наявність або відсутність стану необхідної оборони або крайньої необхідності, а також інших обставин, що виключають притягнення особи до відповідальності;
— залишилися нез'ясованими причини істотних протиріч у доказах, на яких засноване обвинувачення;
— не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, за винятком випадків, коли дослідити їх було неможливо;
— якщо необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в апеляційному суді;
— не були допитані особи, показання яких мають істотне значення для справи, а також не були витребувані документи, речові докази або інші матеріали для підтвердження або спростування обставин, які мають істотне значення для справи;
— необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових матеріалів, поданих при розгляді справи в суді касаційної інстанції;
— не була з'ясована з достатньою повнотою особа обвинуваченого (підсудного);
— у справах про злочини неповнолітніх не вияснені дорослі підбурювачі, організатори, а також умови життя і виховання обвинувачених, причини й умови, що сприяли вчиненню злочину;
— не досліджені обставини, що дають підставу притягти до відповідальності інших причетних до злочину осіб (скупники краденого тощо);
— всебічно не перевірені показання обвинуваченого, заявлені алібі і всі інші версії, що спростовують обвинувачення;
— не вияснені будь-які з обставин, що належать до предмета доказування у кримінальній справі;
— не були перевірені доводи обвинуваченого у свій захист. Не можна відкидати зроблені обвинуваченим повідомлення, доводи і заяви тільки лише тому, що він не зміг нічим їх підтвердити. Обвинувачений не зобов'язаний доводити свою невинуватість. Усі сумніви, що виникли в справі, повинні досліджувати і вирішувати слідчий і суд, а при неможливості їх вирішити — витлумачити на користь обвинуваченого;
— не були проведені обшук, виїмка або інші необхідні слідчі дії для одержання документів, речових доказів, інших об'єктів, що мають істотне значення для справи. Якщо усунути неповноту судом неможливо.
Неповнота попереднього слідства є підставою для повернення кримінальної справи на додаткове розслідування за умови, що її не можна усунути в судовому розгляді.
В апеляційній інстанції суд має право прийняти від учасників процесу документи, речові докази й інші матеріали доказового значення, якщо вони мають значення для прийняття остаточного рішення. Якщо ці матеріали вказують на нові обставини, які неможливо всебічно дослідити в суді, суд повертає справу на додаткове розслідування.
Неповним признається таке попереднє розслідування, у процесі якого залишилися невиявленими істотні обставини предмета доказування, яке не дозволяє суду з упевненістю реконструювати досліджувану подію і з безсумнівністю зробити вивід у винності або невинуватості обвинуваченого, форму його провини і зв'язок його дій зі шкідливими наслідками, що настали, а отже, правильно вирішити кримінальну справу. Повнота слідства означає, що суду подана система незаперечних доказів, яка з безсумнівністю підтверджує виводи обвинувального висновку й спростовує алібі та інші версії в справі. Неповнота залишає сумніви. Вони можуть бути усунуті в ході судового слідства або бути такими, що не можна усунути.
На додаткове розслідування справа направляється лише тоді, коли усунути сумніви в судовому розгляді не виявляється можливим. Якщо ж з обставин справи видно, що залишилися сумніви, які неможливо усунути ні в суді, ні на попередньому слідстві (вичерпані всі можливості усунення) — застосовуються правила презумпції невинуватості: всі сумніви тлумачать на користь обвинуваченого, недоведена винність дорівнює доведеній невинуватості, що тягне винесення виправдувального вироку.
Повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності попереднього слідства можливе лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.
Такою, що не можна усунути в судовому засіданні, може бути визнана неповнота, для усунення якої потрібні слідчі або інші процесуальні дії в такому обсязі, виконання яких неможливе з додержанням специфіки процесуальної форми судового розгляду.
24. Невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи як підстава для зміни чи скасування судового рішення.
Вирок чи постанова вважаються такими, що не відповідають фактичним обставинам справи:
1) коли висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні;
2) коли суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки;
3) коли за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку (постанові) не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відки¬нув інші;
4) коли висновки суду, викладені у вироку (постанові), містять істотні суперечності.
Вирок чи постанова із зазначених підстав підлягають скасуванню чи зміні лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи могла вплинути на вирішення питання про винуватість засудженого або невинуватість виправданого, на правильність застосування кримінального закону, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру.
Приймаючи підсумкове рішення у справі, необхідно мати на увазі таке.
1. У справі були висунуті і перевірені всі, у т. ч. взаємовиключні версії.
2. Усі версії, крім однієї (виходячи з якої винесено вирок), спрос¬товані доказами.
3. Обвинувачення підтверджене системою незаперечних достовірних доказів, що виключають сумніви в правильності пред'явленого обвинувачення.
4. Усі докази всебічно і повно досліджувані, перевірені й оцінені в процесі судового слідства.
5. Досліджувані докази дають можливість зробити тільки один, викладений в обвинуваченні висновок.
6. Обвинувачення підтверджується належними до справи, допустимими, достовірними і достатніми доказами, безпосередньо розглянутими судом.
7. Не можуть служити доказами дані, джерело і спосіб одержання яких невідомі або добуті незаконним шляхом. (Див. коментар до cm. 64—67).
8. Суд повинен враховувати всі обставини, що можуть вплинути на висновки у справі: а) які виправдовують обвинуваченого; б) що викривають обвинуваченого; в) що пом'якшують відповідальність; г) обтяжують відповідальність; д) що виключають відповідальність або покерання.
9. Усі сумніви у справі, якщо вичерпані можливості їх усунути, повинні тлумачитися і вирішуватися на користь обвинуваченого.
Невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи варто вважати випадки, коли вирок оснований:
а) на суперечливих і недостовірних доказах;
б) на доказах, отриманих з порушенням закону, або джерело і спосіб одержання яких невідомі;
в) на доказах, не досліджуваних або таких, що не одержали підтвердження в судовому засіданні;
г) на такій сукупності доказів, що залишає сумніви у винності обвинуваченого.
1. Вирок або постанова визнаються такими, що відповідають фактичним обставинам справи, якщо їхні висновки:
- підтверджені доказами, зібраними згідно з нормами КПК і дослідженими в судовому засіданні;
- враховують докази, що мають істотний вплив на зміст судового рішення;
- містять пояснення підстав, на яких суд за наявності суперечливих доказів визнав достовірними одні з них і відкинув інші;
- не містять істотних протиріч.
2. Невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи свідчить про помилки суду, пов'язані з оцінкою доказів і мотивованістю судових рішень. Вони (помилки) можуть бути підставою для скасування або зміни вироку, постанови лише за умови, що могли вплинути на вирішення питання про винуватість засудженого або невинуватість виправданого, на правильність застосування кримінального закону, на визначення міри покарання або на застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру.
3. Відсутність оцінки доказів також свідчить про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
4. Висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, якщо судове рішення ґрунтується на матеріалах розслідування, не досліджених у суді або не підтверджених даними судового слідства; на матеріалах, отриманих з порушенням процесуального порядку збирання доказів; на доказах суперечливих, спростованих або не підтверджених іншими доказами, які немотивовано відкинув суд; на доказах, достовірність яких викликає сумнів; на визнанні або запереченні вини обвинувачуваним у процесі розслідування, не підтверджених іншими доказами.