18. Групи приголосних, де найчастіше відбувається спрощення:

- ждн – жн (тиждень – тижневий);

- здн – зн (проїздити – проїзний);

- стн – сн (честь – чесний);

- стл – сл (стелити – слати)

- слн – сн (ремесло – ремісник)

- стц – сц (містити) – місце);

- лнц – нц (сонце – від «сълньце»);

- рдц – рц (серденько – серце);

- сткл – скл (скло від стъкло);

- рнч – нч (горно – гончар;

- скн – сн (тріск – тріснути);

- зкн – зн (бризкати – бризнути).

Увага: на письмі спрощення спрацьовує лише для української лексики. Винятки: шістнадцять, кістлявий, хвастливий, пестливий, хворостняк, зап’ясний і похідних від них.

Увага: в словах іншомовного походження і у винятках спрощення приголосних відбувається лише у вимові, тобто спрощення треба показати лише у фонетичній транскрипції. Наприклад: зап’ястний – [запйáсниǐ]; студентський [студéнс'киǐ]. Цей факт слід враховувати при розв’язанні завдань на кількість звуків і букв, а також на голосні/глухі приголосні.

19. Чергування голосних і приголосних

Чергування можуть бути живими, тобто такими, які зумовлюються дією фонетичних процесів, властивих су¬часній мові (наприклад чергування за глухістю – зціди¬ти [с'ц'ідити]; за дзвінкістю – як же [jаґже]; за м’які¬стю – дні [д'н'і]). Такі чергування відбуваються у мов¬ленні, і тільки деякі з них зафіксовані у правописі, зокре¬ма перехід префікса з- у с- перед к, п, т, ф, х: скинути, спитати, стягти, сформувати, схопити тощо.

Чергування, які не можна пояснити фонетичними зако¬номірностями, що виявляються в сучасній мові, називають¬ся історичними. Причини, які викликали появу цих чер¬гувань, давно зникли, а самі чергування відбуваються за традицією і закріплені у правописі. До них належать:

1. Чергування приголосних

Найбільш поширеними серед чергувань приголосних є такі:

а) Чергування [г] – [ж], [к] – [ч], [х] - [ш], що від¬буваються при словозміні і словотворенні. Наприклад: увага - уважний - зауваження, дорога - доріжка - подорожній, козак - козаче - козаченько, галка - галчин - галченя - Галченко, сміх - смішний - усмішка, бідо¬лаха - бідолашний.

б) Чергування [г] – [з'], [к] - [ц'], [х] - [с'] при сло¬возміні перед закінченням -і. Наприклад: луг - у лузі, папуга - папузі, райдуга - райдузі, гілка - на гілці, донь¬ка - доньці, онука - онуці, свекруха - свекрусі, комаха - комасі, капелюх - у капелюсі.

2. Чергування голосних

До найбільш поширених чергувань голосних можна від¬нести такі:

а) Чергування [о], [е] з [і]. Голосні [о], [е], що стоять у відкритому складі, чергуються з [і] в закритому складі. Це може відбуватися не лише у різних формах одного слова, а й у споріднених словах: сокола - сокіл, сходу - схід - східний, Львова - Львів - львів’янин, слово - слів - багатослівний, мого - мій, трохи - трішки, попелу - попіл - попільничка, осені - осінь - осінній, Києва - Київ - київський (є – jе], ї = [jі]). Чергування [о], [е] з [і] властиве тільки українській мові, в жодній з інших сло¬в’янських мов не відбувається.

б) Чергування [е] з [о] після шиплячих та [j], що відбу¬вається у спільнокореневих словах. Голосний [е] вживаєть¬ся тоді, коли далі йде м’який приголосний або склад з [е] чи [и], що походить з давнього [і]. Наприклад: четвертий, вечеря; женити, шести ([и] <- [і]); краєчок, окраєць, копієчка.

Примітка. У давнину шиплячі приголосні [ж], [ч], [ш] були м’якими, тому у словах краєчок, копієчка [е] після [j] (графіч¬но є) виступає закономірно.

• Голосний [о] після шиплячих та [j] з’являється за умо¬ви, якщо далі йде твердий приголосний або склад з голос¬ними [а], [о], [у] та [и], що походить з давнього [ы]. Напри-клад: чотири ([и] <-[ы]), вечора, вечоровий; жонатий, шос¬тий ([и] <- [ы]); крайок, копійок.

20. Пунктуація (лат. punctuatio — punctum, що означає крапка) — це система правил уживання на письмі розділових знаків і розділмовознавчої науки про використання розділових знаків.

Пунктуація, нормована правописом система правил про вживання розділових знаків для розчленування тексту відповідно до його значеннєвологічних, синтаксичних та інтонаційних особливостей.

Виділення речення на письмі

В усній мові на початок і кінець речення вказує відповідна інтонація. На письмі на початок речення вказує велика літера, на кінець - крапка, знак питання, знак оклику або три крапки.

У кінці розповідного і спонукального речень звичайно ставиться крапка. Якщо ж розповідне чи спонукальне речення вимовляється з особливою, піднесеною інтонацією, то в кінці такого речення ставиться знак оклику. У кінці питального речення ставиться знак питання. Якщо ж питальне речення вимовляється з особливим почуттям, то ставиться ще й знак оклику. Три крапки в кінці речення ставляться тоді, коли хочуть показати, що думка ще не закінчена або що треба зробити велику паузу.

Кома

одиночні коми ставляться між однорідними членами речення і між частинами складного речення

Якщо вжита одиночна кома, завжди робиться пауза.

парні коми виділяють з обох боків деякі підрядні речення, відокремлені члени речення і внесення (звертання, вставні і вставлені слова та речення, слова-речення). Але одна з ком не ставиться, якщо відокремлена частина стоїть на початку речення або в його кінці (Не працюючи, нічого в житті не доб'єшся).

Кома вживається:

між однорідними членами речення, безсполучниково або за допомогою протиставного сполучника

між частинами складного речення

 при виділенні інтонацією і за смислом звертання, вставних і вставлених словосполучень і речень, відокремлених другорядних членів речення, а також уточнюючих слів, вигуків, стверджуючих часток і порівняльних зворотів

Крапка з комою, тире, двокрапка, дужки, три крапки і лапки, на відміну від коми, завжди пов'язані з інтонацією.

Крапка з комою

Крапка з комою ставиться там, де й одинична кома (тобто між однорідними членами речення і між частинами складного речення), якщо розділювані нею частини порівняно далекі за змістом або мають у собі розділові знаки. На місті крапки з комою завжди чується подовжена пауза.

Двокрапка вживається:

у безсполучникових складних реченнях з різнотипними частинами, якщо друга частина розкриває загальний зміст першої або пояснює окрему її частину

після узагальнюючого слова перед однорідними членами речення

при прямій мові у випадку, коли слова автора їй передують

Перед двокрапкою, як правило, тон підвищується, після неї робиться вичікувальна пауза, і далі слова промовляються звичайним тоном.

Тире ставиться там, де й одинична та парні коми, а також там, де коми ставити не можна. Одиночне тире вказує на протиставлення (можна підставити а, але), наслідок, наступне пояснення або раптову зміну подій.

Парні тире виділяють з обох боків частини речення. Частина, виділена парним тире, вимовляється підвищеним тоном

Тире вживається:

між присудком і підметом, якщо вони виражені однаковими лексично- граматичними категоріями

на місці пропущеного члена або кількох членів речення

при відокремленій прикладці

перед узагальнюючим словом після однорідних членів речення

при вставлених конструкціях:

у безсполучникових реченнях з різнотипними частинами, якщо між ними є умовно-часовий або наслідковий зв'язок:

якщо друга половина безсполучникового складного речення має значення протиставлення:

між двома словами, які вказують на просторову, часову або кількісну межу

при прямій мові для виділення слів автора; тире ставиться після іншого розділового знака;

перед кожною реплікою в діалозі;

Розділові знаки при прямій мови

Пряма мова береться з обох боків в лапки, причому в лапки береться також і знак питання, знак оклику або три крапки, якщо вони в ній вживаються.

Крапка і кома виносяться за лапки (але якщо вже є знак питання, знак оклику чи три крапки, ані кома, ані крапка вже не вживаються

Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставляться двокрапка з тире; пряма мова розпочинається з великої літери

Якщо слова автора стоять всередині прямої мови, розриваючи її, то перед словами автора, а також після них ставиться тире:

У випадку, коли речення першої частини прямої мови ще не закінчене, наступний її фрагмент пишеться з малої букви

Якщо слова автора стоять після прямої мови, то після прямої мови ставиться тире:

Якщо пряма мова передається в формі діалогу, кожна репліка починається з нового рядка, перед нею ставлять тире і не використовують лапок. Інші розділові знаки вживаються так само, як і звичайно при прямій мові:

Розділові знаки при непрямій мови

При передачі прямої мови непрямою слова автора перетворюються на головного члена речення. Сама ж непряма мова стає підрядним реченням, причому особа займенників і дієслів в ній змінюється відповідно до тієї особи, від імені якої тепер передається чужа мова. Тому при непрямій мові вживання розділових знаків таке саме, як і звичайно на письмі: Він мав на увазі її слова про те, що вона добре співає.

Після непрямого запитання знак запитання не ставиться.

 Пряма мова

 Непряма мова

Розділові знаки у цитатах

У цитаті не ожна нічого змінювати.

Цитати можуть вживатися як:

пряма мова (розділові знаки вживаються так само, як і при прямій мові

доповнення авторського речення, виступаючи як його складова

віршова цитата, записана у вигляді строфи (в лапки не береться);

вказівка на джерело, яке стоїть безпосередньо після цитати

епіграф

21.Лексика професійної мови. Вживання синонімів,антонімів,паронімів,омонімів у діловій мові

Професіоналізми — слова й живомовні звороти, властиві мові людей певного фаху. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише в царині того чи іншого фаху, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормамлітературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (отже, експресивно забарвлені) синоніми до термінів. Вони ніби деталізують загальновідомі назви. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі,просторічно-жаргонні. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

Синонiми, антоніми, омоніми, пароніми в дiловому мовленнi

ПАРОНІМИ В ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ Пароніми - слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки -ся. Порівняймо значення паронімів: Адрес. Адреса. Адрес - письмове привітання на честь ювілею тощо. Адреса - напис на конверті, бандеролі, поштовому переказі, місце проживання чи перебування особи або місце знаходження установи.

Виборний. Виборчий. Виборний вживається, коли йдеться про виборну посаду Виборчий - пов'язаний з виборами, з місцем, де відбуваються вибори, з правовими нормами виборів. Н.: виборча кампанія, виборче право. Виключно. Дипломат. Дипломант. Дипломник.

Дипломат - посадова особа, яка займається дипломатичною діяльністю. Дипломант - особа, відзначена почесним дипломом за видатні успіхи в якій-небудь галузі. Дипломник - автор дипломної роботи, підготовленої в училищі, технікумі чи вузі. СИНОНІМИ В ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ Синоніми - це слова відмінні одне від одного своїм звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням. Наприклад: сміливий, відважний, хоробрий, безстрашний, героїчний. Синоніми поділяються на три основні групи: 1) лексичні синоніми, що відрізняються смислових відтінками (відомий - видатний - славетний - знаменитий); 2) стилістичні синоніми - це слова, що відрізняються стилістичним і емоційними забарвленням (говорити -мовити- пророчити -верзти);

3) абсолютні синоніми - зовсім не відрізняються значенням і в усякому контексті можуть вживатися без будь-якої відмінності (мовознавство - лінгвістика; століття - сторіччя) Запам'ятайте значення слів-синонімів, що часто вживаються в діловому мовленні:

Замісник. Заступник. Замісник - посадова особа, яка тимчасово виконує чиїсь обов'язки, тобто заміщає відсутнього керівника. Заступник - це офіційна назва посади. Квиток. Білет.

Квиток - вживається у словосполученнях: театральний квиток, залізничний квиток, студентський квиток тощо. Білет - кредитний, банківський, екзаменаційний. Омоніми -слова, які однакові за звучанням, написанням, але мають різне значення.(коса, ключ) Антоніми - слова з протилежним значенням ( чорний - білий)