1 Іменник - називаються слова, що мають значення предметності, відповідають на питання хто? або що?.

Категорія відмінка іменника служить для вираження відношень іменника до інших слів у реченні. Ця категорія є суто граматичною (відмінкові форми виступають засобами зв'язку іменників з іншими словами). У сучасній українській мові категорію відмінка іменника складають сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний. Відмінок - граматична форма іменника, якою виражається те чи інше відношення ( суб'єктне, об'єктне, означальне, обставинне ) іменника до інших слів у словосполученні і реченні. Кожне з цих відношень і становить граматичне значення відмінкової форми. Називний відмінок називається прямим, усі інші - непрямими.

Усі відмінки, окрім називного та кличного, можуть вживатися з прийменником. Місцевий відмінок вживається тільки з прийменником.

Не змінюються за відмінками: іншомовні слова з кінцевим голосним: Декларуа, меню, кіно, але пальто, пальта; жіночі прізвища на приголосний та -о: Ковальчук, Шевченко;

російські прізвища на -ово, -аго, -их: Дурново, Живаго, Черних; абревіатури: НТР,але вузу, ЛАЗом; складноскорочені слова типу завскладу, замдекана.

Рід абревіатур

Відмінювані абревіатури, утворені поєднанням початкової частини слова (чи частин слова) з повною формою іменника, зберігають значення оду відповідного іменника: довгоочікувана зарплата, студентська профспілка, міська санепідемстанція, столичний педуніверситет.

Відмінювані абревіатури, що утворюються з початкових звукосполучень або звуків кількох слів, а також ті, що утворюються поєднанням початкових частин слів, значення чоловічого роду набувають за зовнішньою подібністю до іменників ІІ-ої відміни на приголосний: Ковельський ліспромгосп, районний військоммат, Центральний загс, найкращий вуз, занедбаний колгосп.

Невідмінювані абревіатури, утворені поєднанням початкової частини першого слова повної назви з формою непрямого відмінка другого слова, мають рід першого складового елемента: нечесний завскладом, суворий комроти, веселий помкомвзводу.

Рід інших невідмінюваних абревіатур визначається за родом іменника, який входить до абревіатури в називному відмінку однини: міський райвно (відділ - чол.рід), важлива НТР (революція - жін.рід). Проте тут можуть бути і винятки: НАТО повідомило - середній рід (набуто за зовнішньою подібністю до іменників середнього роду). До речі, це запозичена абревіатура - НАТО (NATO - North Atlantic Treaty Organization - з англ. Північно-атлантична договірна організація). Подібно до цього набувають рід і такі абревіатури як ЮНЕСКО, ООН, ЄЕС.

Рід незмінюваних іменників

При визначенні роду незмінюваних іменників треба мати на увазі, що:

серед іншомовних слів назви осіб набувають рід відповідно до статі: ця леді, цей аташе, випещений денді;

назви тварин мають чоловічий рід: австралійський кенгуру, домашній шимпанзе, шотландський поні;

назви неістот належать переважно до середнього роду: бюро, жюрі, кіно, меню, рагу, кашне, пенсне;

власні назви зберігають рід загальних назв: Екзюпері (письменник), Жорж Санд (письменниця), Юманіте (газета), велике Тбілісі (місто), знамените Онтаріо (озеро), мутна Огайо (річка) і Огайо (штат) прийняв гостей.

Закінчення іменників ч. роду р. відмінку однини

Так, у родовому відмінку однини іменники II відміни мають закінчення -а, -у (у м'якій

групі -я, -ю). При визначенні закінчення беруть до уваги

семантико-морфологічні та акцентологічні (наголос) ознаки іменника. Наприклад: папір — папера (документ) — паперу (матеріал); акт —акта (документ) —акту (дія).

Закінчення -а, -я мають іменники чоловічого роду, що ] означають:

загальні і власні назви людей та населених пунктів: заступника, акціонера, спортсмена, підприємця, промовця, Івана, Руслана, Львова, Києва, Харкова, Ужгорода, Ярославля, Тернополя, Севастополя, Марселя;

інші географічні (власні) назви з наголосом на кінцевому складі у родовому відмінку та з суфіксами -ов, -ев, -єв, -ськ: Дніпра, Трубежа, Ірпеня, Здвижа, Дніпропетровська, Миколаєва, Демидова, Макарова, Тетерева;

назви речей, предметів: комп 'ютера, ксерокса, стола, автомобіля, мікроскопа, документа, плаща, векселя, стільця;

назви мір простору, довжини, ваги, часу: метра, грама, гектара, сантиметра, місяця, тижня (але року, віку);

назви окремих днів тижня: понеділка, четверга; місяців: січня, березня, листопада (листопаду — з іншим значенням) та ін.;

назви будівель, приміщень, споруд: коридора, паркана, сарая, погреба (але льоху);

Деякі назви цієї групи вживаються лише із закінченням -у: поверху, палацу, залу, складу, порту, каналу, магазину, вокзалу, метрополітену та ін.

наукові й технічні терміни іншомовного походження, що означають одиничні поняття: ромба, квадрата, діаметра, атома, поршня, сектора, куба, катода, реферата;

українські терміни, коли вони утворені за допомогою суфіксів: відмінка, числівника, чисельника, іменника, прикметника, ступеня, рівня (але складу, способу, роду, виду, стану і в загальному, і в термінологічному значеннях).

Закінчення -у, -ю мають іменники чоловічого роду, що означають:

збірні поняття: колективу, пленуму, активу, хору, оркестру, ансамблю (але вишняка, березняка, чагарника — з наголосом на кінцевому складі);

речовину, масу, матеріал: меду, спирту, сиропу, цукру, чаю, льоду, шовку, граніту, піску, металу, асфальту, лісу, снігу, алмазу, кисню, водню;

різні почуття, відчуття: гніву, страху, сорому, болю, відчаю, гумору, жалю;

назви установ, закладів, організацій: університету, інституту, клубу, штабу, комітету;

назви процесів, станів, властивостей, ознак: руху, польоту, ремонту, спорту, відгуку, відпочинку, рейсу (хоча рейса — у значенні монета), маршруту, побуту, експерименту, успіху, характеру, експорту, імпорту, сміху;

явища природи: дощу, грому, вітру, морозу, вогню;

місце, простір тощо: світу, степу, яру, лугу, саду, майдану, вигону, краю (але хутора, берега, горба);

назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей тощо: Уралу, Кавказу, Сахаліну, Донбасу, Криму, Сибіру, Бугу, Нілу, Дунаю, Алтаю; але іменники з наголосом на останньому складі мають закінчення -а, -я: Дністра, Ужа, Остра, Дінця.

2 Категорія роду. Граматична категорія роду є однією з основних морфологічних ознак іменника. В українській мові всі іменники, що вживаються в однині, мають постійне значення роду : чоловічого, жіночого, середнього.

Категорія роду іменників є синтаксично незалежною, на відміну від категорії роду прикметників, числівників, займенників, дієприкметників та дієслів, з якими іменники входять в синтаксичні зв'язки. Належність іменників до того чи іншого роду визначається їх морфологічними ознаками: за формами називного та деяких непрямих відмінків у однині; за типами суфіксального словотворення; за синтаксичним зв'язком з іншими словами в реченні; за семантикою.

3 Правопис складних іменників. Складні іменники пишуться разом або через дефіс.

Разом пишуться:

іменники, утворені за допомогою сполучної голосної із двох чи кількох основ (одна з яких —дієслівного походження): коноплепрядіння, бавовнозаготівля, звуковловлювач, садо-вод, газомір, вертоліт, слов'янознавство, життєпис, водозбір;

іменники, утворені поєднанням основ прикметника та іменника: чорнозем, бортмеханік, натурфілософія, Ощадбанк;

іменники, утворені за допомогою сполучної голосної від двох іменникових основ, синтаксично й семантично рівнозначних: залізобетон, газопровідник, квітколоже, шлакоблок, лісостеп, верболіз (але: людино-день);

іменники, утворені поєднанням дієслова в другій особі однини наказового способу з іменником: горицвіт, перекотиполе;

іменники, утворені поєднанням числівникової основи з іменниковою: чотиритомник, сторіччя, двозначність, трикутник, двобій, двадцятиріччя;

іменники з першою частиною пів-, напів-, полу-: півбака, півжиття, півстола, півроку, півфінал, півхлібини, півпляшки, півхустки, півповерху, напіврозпад, напівсон, полувал, полукіпок;

іменники, пов'язані з інтернаціональною лексикою й термінологією, в яких другою складовою частиною є такі елементи: -граф, -графія, -лог, -логія, -метр: гігрограф, мікологія, філолог, лексикограф, цинкографія, фітобіологія, палеографія, геометр;

іменники, утворені з трьох і більше іменникових основ: автомотогурток, веломотоспорт, ліспромгосп.

Через дефіс пишуться:

іменники, що означають близькі за змістом поняття: батько-мати, хліб-сіль;

іменники, що означають державні посади, військові звання: прем'єр-міністр, генерал-лейтенант;

іменники, що означають складні одиниці виміру: кіловат-година, грам-атом, тонно-кілометр;

іменники, в яких перше слово підкреслює прикмету чи особливість предмета, що передається другим словом: жар-птиця, козир-дівка, стоп-кран;

іменники (окладні назви), що означають науковий ступінь, спеціальність, професію: член-кореспондент, інженер-економіст, лікар-педіатр;

іменники з першою частиною пів- у значенні «половина» перед власною назвою: пів-Києва, пів-Америки, пів-Москви;

словосполучення, що означають назви рослин: мати-й-мачуха, люби-мене, іван-чай;

іменники (складні географічні назви): Гусь-Хрустальний, Ростов-на-Дону;

слова, до складу яких входять іншомовні елементи віце-, екс-, лейб-, обер-, унтер-, штаб- (штабе-): штаб-квартира, екс-чемпіон, віце-адмірал, віце-консул, віце-президент, обер-лейтенант;

складні прізвища: Гулак-Артемовський, Римський-Корса-ков, Мамин-Сибіряк, Нечуй-Левицький, Салтиков-Щедрін.

4 Правопис слів іншомовного походження.

У сучасній українській мові написання слів іншомовного походження визначається такими правилами:

Звук л на письмі передається твердо і м'яко (залежно від того, як узвичаєно вимовляти дані слова в сучасній українській мові). Наприклад, твердий л передаємо у словах: аероплан бал, план, повела, блок, баланс, лупа, соціологія та інші; м'який л передаємо у словах: асфальт, табель, автомобіль, пляж:, канцелярія, ілюстрація., полярний тощо.

Після л в іншомовних словах пишеться завжди е, а не є: пленум, легенда, лекція та ін.

У загальних словах іншомовного походження приголосні не подвоюються: ащшдзцш, сума, маса, каса, колектив, група, метал, комісія.

Але в деяких загальних іншомовних словах подвоєння зберігається: тонна, манна, ванна, брутто, нетто.

Це ж стосується і слів із префіксами: ап-, ім-, ір-, контр-, сюр-, якщо префікс закінчується, а корінь починається однаковим звуком, наприклад: апперцепція, імміграція, контрреволюційний, ірраціональний, сюрреалізм та ін.

Подвоєння зберігається у власних іншомовних іменах і назвах: Діккенс, Руссо, Уеллс, Шіллер; Голландія, Марокко, Міссурі.

У всіх похідних від них словах подвоєння також зберігається: голландський (бо Голландія), марокканець (бо Марокко), міссурійський (бо Міссурі), руссоїст (бо Руссо) і т. д. На початку і в середині слова перед голосним та й пишеться і, а не и: індустрія, історія, тріумф, матеріал, Індія, Ібсен та ін.

В основах іншомовних слів сполучення голосних іа, іу, іо не змінюється: аксіома, діалектика, радіус та ін. А сполучення іе змінюється на іє: дієта, гігієна, клієнт та ін.

Літера и пишеться у власних географічних назвах: Америка, Африка, Британія, Париж, Рим, Сицилія, Чикаго, Мадрид, Алжир.

Літера і пишеться в кінці невідмінюваних слів: журі, колібрі, таксі, поні та ін.

Після приголосних б, п, в, ф, м, г, к, х, л, н в основах іншомовних слів завжди пишеться і: білет, вітрина, графік, економіка, кіно, хірург, літератор та ін.

Після приголосних л, т, з, с, ц, р, ж, ч, ш у загальних іншомовних назвах перед наступним приголосним пишеться и.

директор, тираж, позиція, система, фабрика, режим, шифр, критика, фізика, поетичний та ін.

В основах іншомовних слів після голосних пишеться ї: Енеїда, героїчний, архаїчний, егоїзм тощо.

Після апострофа, ь, й, е, і пишеться є, а не е: кур'єр, кар'єра, портьєра, гігієна, реєстрація та ін.

У словах іншомовного походження після м'яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї, йо пишеться ь: брильянт, бульйон, мільйон, досьє, кольє, марсельєза, трельяж, Ньютон, Віньї (але мадяр). Запам'ятайте правопис слів: журі, феєрверк.

5 6 7 Прикме́тник — самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї? Оскільки якісні прикметники виражають ознаки, що можуть виявлятися більшою чи меншою мірою, вони мають ступені порівняння: вищий і найвищий. Кожен зі ступенів має дві форми: просту і складену.

Вищий ступінь порівняння вказує, що в одному предметі ознака виявляється більшою мірою, ніж в іншому.Проста форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою суфіксів -іш, -ш: добрий - добр-іш-ий, милий — мил-іш-ий,довгий — дов-ш-ий, міцний — міцн-іш-ий.У деяких прикметниках при цьому можуть випадати суфікси -к-,-ок-,-ек-: тон-к-ий — тон-ш-ий,глибо-к-ий — глиб-ш-ий,дале-к-ий — даль-ш-ий.При додаванні суфікса -ш- можуть виникати звукові сполуки, які на письмі позначаються буквами жч і щ. Буква щ пишеться у прикметниках: вищий, товщий (товстіший), кращий. Буквосполучення жч пишеться у прикметниках: ближчий, важчий, вужчий, дорожчий, дужчий, нижчий, тяжчий.Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів більш, менш:яскравий — більш яскравий, швидкий — менш швидкий.Найвищий ступінь порівняння вказує, що ознака виявляється найбільшою мірою.Проста форма найвищого ступеня порівння утворюється за допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най-: дорожчий — най-дорожчий, міцніший — най-міцніший. Значення найвищого ступеня порівняння можна посилити префіксами як-, що-: як-найдорожчий, що-найменший.Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів найбільш, найменш, а також додаванням до прикметника вищого ступеня слів від усіх (за всіх), над усе: тривожний — найбільш тривожний, тривожніший над усе.

8 Прислівник (лат. adverbium - біля дієслова) - це повнозначна, самостійна частина мови, що виражає ознаку дії, стан предмета або ознаку якості і відповідає на питання як? де? звідки? наскільки? якою мірою? Є незмінною.У прислівниках пишеться стільки н, скільки їх було в прикметниках і дієприкметниках, від яких вони утворені: впевнений — впевнено, багряний — багряно, гуманний — гуманно, незрівнянний —- незрівнянно, сумлінний — сумлінно.З двома літерами н пишуться прислівники спросоння, попідвіконню, попідтинню, зрання.НЕ і НІ з прислівникамиНе з прислівниками пишеться разом, якщо:— слово без не не вживається: нестямно, незворушно, незабаром, ненароком;— слово з не утворює одне поняття, що може бути виражене іншим словом: невисоко — низько, недалеко — близько.Не з прислівниками пишеться окремо, якщо:— прислівник у реченні виступає присудком: Було вже нерано;

— у реченні з протиставленням: Летіти не високо, а низько.Ні з прислівниками пишеться разом: ніскільки, ніколи, ніяк.Окремо ні пишеться тоді, коли повторюється (ні високо ні низько, ні холодно ні жарко), а також у фразеологізмах (ні туди ні сюди, ні так ні сяк).

Написання прислівників разом, окремо й через дефіс Разом пишуться:а) складні прислівники, утворені сполученням прийменника з прислівником: віднині, відтепер, донині, дотепер, забагато, задовго, занадто, набагато, навічно, надалі, надовго, назавжди, назовсім, наскрізь, насправді, невтямки, негаразд, отак, отам, отут, підтюпцем, повсюди, подекуди, позавчора, позаторік, потроху, утричі, якнайкраще;

9 Дієслово — самостійна частина мови, що позначає дію або стан предмета як процес і відповідає на питання "що робити?", "що зробити?"Дієвідмінювання 1. Цей термін означає змінювання дієслівних форм теперішнього й простого майбутнього часу, а також наказового способу за особами. Розширене розуміння — повна дієслівна словозміна за способами, часами, особами. Протиставляється іменній словозміні за відмінками, родами і числами. 2. Дієвідмінюванням також називається клас дієслів, що мають однакову словозміну дієслівних форм за особами й числами. В українській мові три дієвідміни: І — з особовими закінченнями -у (-ю), -еш (-єш), -е (-є), -емо (-ємо), -ете (-єте), -уть (-ють): пишу, пишеш, пише, пишемо, пишете, пишуть; читаю, читаєш, читає, читаємо, читаєте, читають; ІІ — з закінченнями -у (-ю), -иш (їш), -ить (їть), -имо (-їмо), -ите (-їте), -ать (-ять): біжу, біжиш, біжить, біжимо, біжите, біжать; крою, кроїш, кроїть, кроїмо, кроїте, кроять. Архаїчну словозміну, яку ще називають ІІІ дієвідміною, мають дієслова бути, дати, їсти та слова з другою частиною -вісти. Дієслово бути в теперішньому часі в усіх особах має атематичну форму (я є, ти є, він є). В художній літературі із стилістичною метою використовують архаїчні форми єсть, єси, єсте, суть: Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була (П. Тичина). Інші дієслова цього типу змінюються так:Однина дам, їм, відповім даси, їси, відповіси дасть, їсть, відповість Множина дамо, їмо, відповімо дасте, їсте, відповісте дадуть, їдять, відповідять Третю особу множини дієслова відповісти майже не використовують. Замість неї вживають описову конструкцію дадуть відповідь.

10.Частки. написання частки не разом та окремо

Частка- це службова частина мови, яка вживається для надання окремим словам чи реченням додаткових емоційно-експресивних та смислових відтінків або для творення морфологічних форм та нових слів (ніхто не жив би на землі, якби не було тут атмосфери).

«Не» пишеться разом: — коли виступає у складі будь-якої частини мови (крім дієслова) в значенні префікса, тобто коли слово без цієї частки не вживається: невільник, негода, недуга, нежить, немовля, ненависть, неук; невгасимий, непохитний, незліченний, невпинний, невсипущий, негайний, ненависний, ненастанний, непохитний, нестямний; невдовзі, невинно, невпинно, незабаром, непорушно, несамовито, несказанно. З дієсловами не пишеться завжди окремо, крім тих, що без не не вживаються: неволити, незчутися, ненавидіти, нестямитися, і тих, яким частка не надає нового значення і може замінюватися одним словом-синонімом: нездужати (хворіти), непокоїтися (хвилюватися), неславити (ганьбити). Але залежно від значення дієслова частка не може писатися й окремо: не здужати (не змогти), не славити (не прославляти);

— у складі префікса недо-, який означає дію, стан або якість, що виявляються в процесах, ознаках і предметах неповною мірою: недобачати, недовиконувати, недодержати, недоїдати, недоказувати, недолюблювати, недооцінювати, недоплатити, недочувати. Якщо частка не виступає для заперечення дії, вираженої дієсловом із префіксом, де вона пишеться з таким дієсловом окремо: він недочував, але: Він не дочув моїх слів;

— з іменниками, прикметниками, займенниками та прислівниками, якщо вони в сполученні з не означають одне поняття: невміння, неволя, неврожай, недоля, неправда, несподіванка; небалакучий, невдалий, невеселий, невчений, недобрий, незбагненний, немалий, неписьменний, несміливий; неабихто, неабиякий; невдогад, невже, невпам'ятку, невтямки, негадано, недалеко, недарма, недурно, нехотя, а також: незважаючи на ..., невважаючи на ..., немов, неначе;

«Не» пишеться окремо:

— зі словом, з яким вона не становить одного поняття, а є лише запереченням: Не доля вирішує — людина творить свою долю; То не глибока річка клекоче, то шумить зелений ліс;

— при дієсловах, дієприкметниках, що виступають у функції присудків, при дієслівних формах на -но, -то й дієприслівниках: не може не бачити, не підходячи ближче, не поспішаючи; Ні вітерець не війне, ні хмарка не набіжить; Праця не закінчена; Праці не закінчено; Підлога не вимита; Підлоги не вимито;

— з прикметниками у функції присудка, якщо часткою заперечується ознака, виражена даним словом: Ця річка не широка (заперечення), але: Ця неширока річка впадає у Дніпро (одне поняття);

11.Прийменник.Правопис прийменників.Вживання прийменників у діловій мові.

Прийме́нник — незмінна частина мови, що виражає залежність іменника, прикметника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні та реченні. це службова частина мови, яка уточнює граматичне значення

іменника і виражає зв’язки між словами в реченні.

• Прийменник як службова частина мови , що вживаэться при повнозначних словах,пишуться окремо від них: з міста, на сонці, перед нами, на полі.

• До простих прийменників ,що закінчуються на приголосний, перед словами,які починаються кількома приголосними:наді мною,зі скла.

• Складні прийменник пишуться разом: поміж,понад,заради.

• Складні прийменники із початковими з-(зі-;із-) пишуться через дефіс : із-зі, з- над, з-під, з-поміж

• Похідні прийменники прислівникового походження зазвичай пишуться разом: попереду тролейбуса,обабіч шляху, наперекір долі, назустріч долі.

• Окремо пишуться складні похідні прийменники,утворені поєднанням іменників і прислівників з прийменниками: згідно з, відповідно до, на чолі

Прийменник. Використання прийменників у ділових паперах

У діловому мовленні традиційно закріплені значення прийменників для передачі різних відношень:

1) просторових – в(у), на, з, від, над, перед, вздовж, при, до, край, біля, поза, крізь, навпроти: на підприємстві, при фірмі, до керівництва.

2) часових – за, з, у, до, о, об, через, над, під час, після: за звітний період (за весь час), у звітний період (протягом часу, за який звітують), о восьмій годині, під час перевірки, через тиждень, у зазначений термін;

3) причинових – від, через, з, за, у зв'язку, в силу, з нагоди, завдяки, всупереч, внаслідок: у силу обставин, з нагоди ювілею,через хворобу, за умови, у зв'язку з відсутністю, всупереч розпорядженню.

4) мети – для, на, про, заради, щодо, задля: на випадок, заради успіху, щодо покращення, для місцевих потреб, на місцеві потреби.

5) допустовості – при, всупереч, окрім, незважаючи на, відповідно до: всупереч правил, окрім роботи, незважаючи на попередження, при нагоді.

У більшості випадків вибір прийменника визначається традицією: у вихідні дні, на цьому тижні, звертаємося з пропозицією, надсилаємо на адресу.

Правила використання прийменників у діловому стилі

1. Правильно добирати прийменникові конструкції: враження про виставку – враження від виставки; застерігати про небезпеку – застерігати від небезпеки; вітер п'ять метрів на секунду – вітер п'ять метрів за секунду.

2. При виборі прийменникової чи безприйменникової конструкції, перевага надається безприйменниковій: зрікатися від ідеалів – зрікатися ідеалів, повідомляти по телефону – телефонувати, оплатити за проїзд – оплатити проїзд.

3. У прийменникових конструкціях іменник повинен ставитися в правильному відмінку: всупереч проблем – всупереч проблемам, завдяки опитування – завдяки опитуванню, наперекір рішень – наперекір рішенням.

4. Не слід нагромаджувати в одному контексті однакуові прийменники: На наступному тижні на честь свята на сценах театрів, на відкритих майданчиках, на Центральному стадіоні відбудуться найрізноманітніші концерти, на які ми запрошуємо всіх бажаючих.

5. Пропуск прийменника створює двозначність тексту: лист організації – від організації, до організації.

6. У діловому стилі української мови є ряд особливо часто повторюваних усталених словосполучень дієслівного типу, де заміна приймененників неможлива: витрати на, відрахування на, винагорода за, покладається на, у відповідь на, у відповідності з, відповідно до, у зв'язку з, згідно з, залежно від, виходячи з