3.Банківська система :принципи побудови та її структура

Банківська система — організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, що існує в тій чи іншій країні у визначений історичний період.

Розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

— однорівневу;

— дворівневу.

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій і функцій. Усі банки перебувають на одній ієрархічній сходинці" виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури. Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинутих країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівнева банківська система характерна для країн з ринковою економікою. Вона складається з двох рівнів. Верхній рівень — центральні (емісійні) банки, клієнтами яких є банківські інститути й урядові структури. Нижній рівень — комерційні банки. їх клієнти — підприємства, організації, населення.

Основні функції банківської системи:

1. Трансформаційна — зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб'єктам, банки мають змогу їх трансфор-мовувати (змінювати) на різні строки, розміри, що зменшує фінансові ризики.

2. Функція створення грошей і регулювання грошової маси.

3. Функція забезпечення сталості банків і грошового ринку (стабілізаційна), яка виявляється у прийнятті низки законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи — від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків, у створенні дієвого механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів і за діяльністю банків загалом.

4.Небанківські фінансово-кредитні установи та проблеми їх розвитку в Україні.

фінансово-кредитна установа - юридична особа, котра проводить одну або кілька операцій, які можуть виконувати банки, за винятком залучення вкладів від населення. Це визначальний критерій поділу фінансових посередників на банки та небанківські фінансові інститути.

Небанківські фінансові посередники є потужними конкурентами банків у боротьбі за вільні грошові капітали, що саме по собі має позитивне значення, і беруть на себе надання економічним субєктам таких фінансових послуг, виконання яких невигідне чи законодавчо заборонене банком.

Різновидами небанківських фінансово-кредитних установ є:

Страхові компанії – це фінансові інститути, які утворюються для відшкодування можливих збитків у результаті стихійного лиха, інших несприятливих умов. Ці організації утворюють спеціальний фонд (страховий фонд) за рахунок страхових внесків громадян та юридичних осіб – страхувальників (ці внески мають вигляд купівлі страхових полюсів).

Пенсійні фонди – це державні чи приватні організації, що утворюються для забезпечення населення коштами на період після виходу на пенсію (виплати пенсій). Вони утворюються за рахунок внесків працюючих та підприємців, володіють досить значними сумами грошових коштів, які вкладають в акції та облігації різних підприємств.

Факторингові компанії – це організації, які купують дебіторську заборгованість клієнтів, пов?язану з постачанням товарів або наданням послуг.

Інвестиційні компанії та фонди є інститутами спільного інвестування. Інвестиційні компанії – це різновид кредитно-фінансових інститутів, які випускають і продають власні цінні папери, в основному дрібним індивідуальним інвесторам.

Лізингові компанії – організації, які купують предмети довгострокового кредитування (машини, обладнання, транспортні засоби тощо) і надають їх у довгострокову оренду (на 5 – 8 років і більше) фірмі-орендарю, яка поступово сплачує лізинговій компанії вартість взятого в оренду майна.

Фінансові компанії – спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів на виплат, а також надають комерційні кредити (близько 80% усіх активів). Джерелом грошових ресурсів компанії є власні короткострокові зобов?язання, які розміщуються на ринку, а також кредити комерційних банків.

Ломбарди – це кредитні установи, що надають кредити під заставу рухомого майна, тобто короткострокові (до трьох місяців) кредити, що надаються населенню на споживчі цілі.

Кредитні товариства – це установи, що утворюються для задоволення потреб їх членів у кредиті (кооперативів, орендних підприємств, підприємств малого і середнього бізнесу, фізичних осіб).

Кредитні спілки – це громадські організації, створені на добровільних засадах з метою фінансового та соціального захисту їх членів через залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування.

Довірчі товариства ( трастові компаній від англійського слова trust – довіряти) – товариства, що здійснюють управління майном, грошима, або цінними паперами, чи правами за дорученням власника. Функціонування довірчого товариства передбачає досить складну сукупність відносин, що складаються між головними діючими особами, які укладають трастову угоду.

Консорціуми (або синдикати) утворюють тимчасові банківські об’єднання, що виникли на договірній основі для спільної реалізації кредитних, гарантійних та інших банківських операцій і послуг.

Банківські холдинг-компанії – це акціонерне товариство, яке володіє контрольним пакетом акцій юридично самостійних банків і небанківських установ з метою встановлення контрольних, управлінських і фінансово-кредитних функцій щодо них.

Важливою проблемою для України є створення єдиного державного органу, який би регулював діяльність небанківських фінансових установ. На сьогодні банківська діяльність регулюється Національним банком, фондовий ринок – Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, весь позабанківський фінансовий сектор регулюється лише відділом Міністерства фінансів України зі страхування. Інші види небанківських фінансових установ розвиваються стихійно, що є особливо небезпечним з огляду на слабку нормативну базу. Державний регульований орган повинен упроваджувати ефективну політику розвитку сектору небанківських фінансових установ, але без надмірної опіки. Економіка України буде забезпечена довгостроковими інвестиційними ресурсами тоді, коли досягнуть достатнього рівня розвитку небанківські фінансові установи, які складуть відчутну конкуренцію банківським інститутам на ринку довгострокового капіталу